"Сільська мова": Як українців навчили зневажати самих себе

"Они по-украински разговаривают? Точно с села". Подібні слова на теренах східної України продовжують лунати і після проголошення незалежності

Юлія Гуш
Журналіст регіональної редакції Depo.Харків
"Сільська мова": Як українців навчили зн…

Є такі люди, для яких українська – це передусім мова сільського мешканця, людини, згідно ще одному стереотипу, простої та невибагливої. На противагу людині російськомовній – міській, більш сучасній та успішній. Даний міф дуже старий, проте він виявився доволі живучим.

"Я гадаю, що це походить ще з рецепції української культури як народної, сільської, – розповіла працівниця Харківського літературного музею Ольга Різниченко. – Російська імперська ідеологія ще з кінця XVIII століттями формувала в суспільній опінії ось таке ставлення. На противагу російській культурі як культурі світовій, яка ставить питання, що цікавлять увесь світ, культурі, якою захоплюється взагалі вся європейська спільнота. Натомість, як колись казав Микола Костомаров, українська література – вона для хатнього вжитку. І виключно для того, щоб "аборигени", українці, які переважно живуть в селах, могли виконувати, як раби, якісь завдання. А іншої мови, окрім цієї "нижчої" інтелектуально за російську, вони не розуміють. Тому в обмежених рамках їм можна дозволити користуватися українською мовою".

За її словами, в цьому і криється міф про протиставлення двох культур. З одного боку – російської, якій "властивий високий штиль та філософські метафізичні питання", та культури української, де тільки і говоритися, що про проблеми масової сільської людини. Укоріненню подібних упереджень посприяла й офіційна політика Російської імперії стосовно української мови. Це і Валуєвський циркуляр 1863 року про заборону друку україномовної духовної, популярної та освітньої літератури. Бо, з міркувань тодішнього режиму, "ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може". Це і Емський указ 1876 року, який забороняв друкування та ввезення з-за кордону будь-якої україномовної літератури, накладав заборону на українські сценічні вистави і друк народних пісень. Це вже не кажучи про витіснення української мови зі сфери освіти та науки, переслідування культурних діячів та заборони друкувати україномовні книги.  

"Українська культура в колоніальному статусі весь час була упосліджена, – зазначила Різниченко. – І будь-які штампи зберігаються дуже довго. І через те, що ці штампи формувалися століттями, вони зайшли на нижчі шари підсвідомості так, що їх дуже важко реконструювати. Враховуючи, що джерело нашої національної культури є сільським, через те, що українське мелодичне мовлення надзвичайно природне. Навіть російські футуристи хотіли звертатися до мовлення як джерела нової мовної формації, це було в 10-х роках ХХ століття. Велімір Хлєбніков свого часу обійшов села Слобожанщини, записуючи навіть українські діалектні слова. Він підкреслював, що взагалі російська бюрократична канцеляристська мова засмічена імперським апаратом насильства, що вона не має абсолютно жодного відношення до живої культури. Ось навіть так".

За її словами, навіть Харківський університет свого часу створювався як імперська установа, де популяризувалася саме російська культура. Там була відкрита кафедра слов'янських мов, проте такої ж кафедри автентичної української мови та літератури створено не було. Різниченко розповіла, що, починаючи з моменту свого навчання на аспірантурі, вона почала заглиблюватися в джерела російського мелосу, ритміки, мелодики. Тоді вона відкрила, що там мають місце запозичення та привласнення ідей, поетики, віршованої техніки саме з української культури.

"Якщо ми будемо знати про те, що є носіями високої шляхетської культури, зрозуміло, що наші уявлення про самих себе, як про носіїв такої виключно народної культури, буде трошки змінене, – розповіла Різниченко. – Те, що ми великою мірою обмежені в сприйнятті себе в цій культурній ідентичності, це, власне, також є один із елементів політики утримування нас в такому сільському меншовартісному вимірі. Хоча я зовсім не вважаю, що вимір культури та літератури ХІХ століття якоюсь мірою є нижчим, ніж той культурний російський контекст. Проблема вся в тому, яка є рецепція. Тобто ми засвоїли радянську парадигму сприйняття тої ж самої літератури та культури ХІХ століття. Якщо по-інакшому інтерпретуємо, якщо ми знайдемо в собі сили та талант подивитися об’єктивно, то наше уявлення про так звану народницьку культуру також кардинально може зміниться".

Після приходу радянської влади ідея меншовартісності української культури нікуди не зникла. Формально, на словах, була "дружба народів", а насправді – та ж сама русифікація та затвердження гегемонії саме російської культури. Наприклад, у 1923 році частина керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У проголосила "теорію" боротьби в Україні двох культур – міської (московитської) та селянської (української). На їх переконання, перемога мала бути за першою. А в 1974 вийшла постанова ЦК КПРС "Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік", де вперше було проголошено створення "нової історичної спільноти – радянського народу". Саме тоді був зроблений офіційний курс на денаціоналізацію.

За роки української незалежності ситуація не помінялася кардинально. Наприклад, у східних регіонах і по сьогоднішній день трапляються випадки, коли навіть люди, які ідентифікують себе як українці, демонструють зневажливе ставлення до української культури та мови зокрема. Для них вона або "відстала", "сільська", або взагалі чужа, привезена та нав'язана десь із Західної України. Як зазначала Різниченко, майже за три десятки років незалежності України ще потрібно реконструювати нав'язану ідею вищості російської культури.

"Я – росіянин, родився та виріс у Луганській області, – згадував учасник українсько-російської війни Володимир Жемчугов. – Так, я вчив у школі українську мову, але вже була м'яка русифікація. У містах, коли ти розмовляв українською, в 1970-х роках тобі казали, що ти людина несвідома, недосвідчена та відстала. "Лох", як каже молодь. Ми виховувалися так. Це була м'яка русифікація. І нас, росіян, ніхто та ніколи не принижував. От я – росіянин, мене ніхто не принижував у Красному Лучі, в Луганську. А от з українців, які розмовляли українською мовою, насміхалися".

Деякі упередження стосовно української мови продовжували підтримуватися навіть в колі харківських науковців. Про це розповіла координаторка проекту "Вільний університет" ГО "Майдан моніторинг" Оксана Середкіна. За її словами, харківська наука довгий час була представлена саме російською мовою. Це ж саме можна сказати і про харківську освіту. Навіть вихідці з інших регіонів, які приїжджали здобути освіту в харківських вишах, поступово русифікувалися. Тому займатися популяризацією науки саме українською мовою – задача не проста, хоча цілком реальна.

"Важко популяризувати науку українською, – розповіла Середкіна. – Можу навести такий випадок: я подивилася канал Viasat, який перекладають як українською, так і російською. Одне і те саме відео з теоремою Тарського. Російською було трохи більше мільйона переглядів, а українською – 800. Тому робити популярні лекції українською – це однозначно вивести себе на маргінес, погоджуватися, що в тебе буде мало переглядів… Але в межах нашого "Вільного університету" читають лекції саме українською не просто більше, а переважно більше. Є навіть лектори, які не можуть вільно розмовляти українською, але які намагаються зробити хоча би презентацію українською. Якщо працювати, то змінюється ставлення до мови. Молодь вже вільно розмовляє українською. Я бачу, що її не відлякують лекції українською. Останній раз у нас була лекція з фізики Антона Сименка. І раптом я спіймала себе на тому, що ми розмовляємо українською. І це було приємно. Це я вважаю це нашим досягненням. Ним я пишаюся".

Це стосовно науки, а що можна сказати про культурну сферу? Наприклад, Різнченко пропонує зробити все можливе, щоб українська культура стала модною. Усе, що робиться україномовному культурному середовищі, має бути дуже якісним, престижним та гоноровим. Щоб людина, яка до сьогодні не розпрощалася зі стереотипом стосовно "сільської" української мови, вважалася архаїчною, а її зневага до власної культури – ознакою особистої обмеженості. У будь-якому випадку ці упередження самі по собі не зникнуть, адже вони підтримувалися та "підгодовувалися" не одне століття. Тому їх подолання і по сьогоднішній день на часі.

Всі новини Харкова сьогодні читайте на Depo.Харків

 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme