Щедрівки про Сонце та водіння кози: Що язичники дали християнським традиціям на Харківщині

Зима є особливою порою року. Саме на неї перепадає найбільша кількість свят, що супроводжуються безліччю яскравих та самобутніх традицій

Юлія Гуш
Журналіст регіональної редакції Depo.Харків
Щедрівки про Сонце та водіння кози: Що я…

До наших часів дійшли такі звичаї та обряди, як водіння кози, виготовлення дідуха, різдвяні ворожіння, співання колядок та щедрівок. Однак їх коріння куди давніше, ніж це може здатися на перший погляд. Бо воно сягає давніх, ще дохристиянських часів.

"У зимовому циклі свят зберігся обряд водіння кози, – розповіла етнограф та провідна методистка Харківського обласного організаційно-методичного центру культури та мистецтва Галина Лук'янець. – Він доволі популярний по всій Україні. І це, безумовно, дохристиянський обряд. Це дохристиянська традиція. Коза як символ родючості відома в багатьох міфах різних народів світу. Це священна тварина, що приносить добробут. І всі ці приказки та обрядові дії з козою – це все-таки магічний ритуал, який, безумовно, справляється ще з дуже давніх часів".

Водіння кози є однією з найдавніших різдвяних містерій, що проводяться у Щедрий вечір. Звичайно, за століття сам обряд сильно змінився. На сьогоднішній день він являє собою скоріш імітацію древнього звичаю, та і козою виступає людина в кожусі та з накладними рогами. Інша традиція, котра збереглася в нас із прадавніх часів, це виготовлення дідуха. Дідух став символом врожаю, добробуту та багатства. Із давніх часів із ним ще пов'язували духовне життя та збереження роду. За словами етнографа та провідної методистки Харківського обласного організаційно-методичного центру культури та мистецтва Наталії Олійник, автентичний слобожанський дідух є простим та позбавленим яких-небудь декоративних елементів.

"Дідух перев'язували червоною стрічкою, – розповіла вона. – Я навіть фіксувала в Богодухівському районі, що його робили на зразок людини. Це було умовно. Це не та лялечка, яку зараз звикли бачити. Там робили щось на зразок ручок та ніжок. Такий дідух ставили на покутті. Це було обов'язково. Він стояв на всі святки. А потім його прибирали з покуття, вибирали з нього зернятка. Частину складали в мішки, де буде жито, пшениця. Або давали курям, щоб вони добре неслися. Також зерно могли використовувати протягом року для якихось лікувальних процедур. А сам снопик виносили на горище. І там він зберігався до наступного року. Пройде рік, буде новий дідух. А старий потім спалювати, адже він був порожнім".

Залишились із дохристиянських часів й ворожіння, які колись були необхідним елементом служіння вищим силам. Дивно було б вважати, що це суто християнська традиція. Ворожили слобожани і під час різдвяних свят. Причому не тільки для того, щоб дізнатися свою долю – ворожіння були покликані допомагати в сільському господарстві. Наприклад, під скатертину слобожани клали декілька колосків пшениці, жита, вівса та проса. А господар будинку, не дивлячись, що там лежить, витягував колосок. Якщо це було, наприклад, просо, то він робив висновок, що саме у цієї культури буде хороший врожай.

"Усі ці ворожіння були не просто розвагами, – розповіла Олійник. – Це були серйозні магічні дії. У них люди вірили і ретельно виконували. Щось носило чисто розважальний характер – так, посміятися та побалуватися. А щось виконувалося з серйозними намірами. Популярними були господарчі ворожіння. За допомогою них дізнавалися, які сорти збіжжя треба посіяти, що та де ліпше посадити… Звичайно, кожна господиня мріяла про те, щоб вижила сім'я. Потрібно було, щоб добре неслися кури, щоб квочки сідали. І коли в дім приносили вечерю чи приходили посівати, то господиня могла посадити хлопців на поріг або на стільчики. І сказати "Сидіть та квохчіть". І ці посівальники, вони попосипають та квохчуть. Або заводили малих дітей під стіл, щоб вони квохкали".

Також існувала традиція саме на Новий рік привчати молоду худобу до праці. Якщо це були коні чи воли, то їх вперше запрягали саме на свята. Ці дії носили магічний характер. Етнографи також згадували такий цікавий та дещо кумедний звичай, як лякання дерев. Він виконувався на свято Василя господарями будинку. Якщо якесь дерево погано родило, то на нього замахувалися сокирою та казали: "Ану, роди, а то я зрубаю!".

Тепер перейдемо до такого невід’ємного атрибуту різдвяних свят, як вечеря. За словами Лук'янець, звичай розділити вечерю між членами загальної та великої родини також має дохристиянське коріння. У ці вечори слобожани не ходили в гості. Було поганою ознакою застати свято десь в дорозі. Однак гість, запрошений на вечерю, був хорошою прикметою. Вечерю раніше також носили тим, хто потребував допомоги – літнім і хворим людям. Не обділяли увагою і сільських повитух.

"На Слобожанщині зберігся такий цікавий елемент, як вшанування духів предків, – зазначила Лук'янець. – Він існував, наприклад, в межах різдвяних вечерь. Святкових вечерь три. Це Багатий Святвечір, Щедрий Святвечір і Голодний Святвечір. У межах цих святкувань завжди згадували про те, що духи предків поряд. Для них обов'язково залишали кутю. Якщо перша кутя їлася сім'єю, то її недоїдали і залишали залишки на всю ніч. Ставили напередодні Голодного Святвечора на кінці, поряд зі свічками, водичку".

Люди вірили, що всі померлі предки сідають за стіл, щоб приєднатися до святкової вечері. Також гостями могли ставати сили куди менш дружні, ніж душі померлих родичів. Так, існувала традиція на Голодний та Багатий Святвечір запрошувати Мороз до хати. Господар виходив на поріг та тричі промовляв "Морозе, Морозе, іди до нас вечеряти". А після цього казав: "Якщо ти не йдеш, то не морозь ні нас, ні жито, пшеницю та всяку пашницю".

Найяскравіше давні традиції проявляються в обрядових піснях. До наших часів дійшли такі колядки та щедрівки. У них разом із біблійними мотивами можна побачити елементи прославляння небесних світил та природних стихій, нехай вже не в формі прямої молитви. Наприклад, на Слобожанщині збереглася щедрівка, в якій загадується сонце, місяць та дощ.

На річці, річці, на Йордані

Там збиралося три товариши,

Перший товариш ясне сонечко,

Другий товариш ясен місяць,

Третій товариш дробен дощик.

"Ще з давніх часів у нас збереглися тексти і співи колядок, – розповіла Лук'янець. – Там також є певна історична діагностика. Можна відрізнити мелодію, яка була створена, наприклад, у вісімнадцятому столітті і яка виникла в десятому. Там є певні музичні закони, які дозволяють їх диференціювати та визначити, що це дуже давня річ. Саме в нас зафіксовано дуже багато дохристиянських текстів колядок та щедрівок. Тому що на Лівобережній Україні вплив церкви не був занадто сильним і не стер так багато".

Звичайно, що в колядках та щедрівках згадування Сонця та Місяця не є елементом поклоніння. Так само інші дохристиянські обряди вже не несуть того первісного, автентичного значення. Однак за сотні років вони доволі органічно вплелися у християнські традиції і сьогодні не всі замислюються над їх походженням. За словами Лук'янець, з боку церкви не вводилися якісь прямі заборони на язичницькі мотиви. У протилежному випадку ці звичаї та обради просто не дожили би до сьогоднішнього дня. Більше шкоди давнім традиціям завдав комуністичний режим. Коли вчителів карали за те, що не агітують учнів проти колядок. Чи коли батьків сварили за неналежне виховання майбутніх будівників комунізму. Так що сотні років тому старі традиції стикалися з більш толерантним ставленням, ніж це сталося в ХХ століття. Однак, як би то не було, їм вдалося дожити до наших днів.

Всі новини Харкова сьогодні читайте на Depo.Харків

 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme