Трагічне вбивство композитора і друге життя відомої української пісні: Як народився "Щедрик" Леонтовича

Український композитор Микола Леонтович мав коротке життя, однак залишив по собі безсмертний твір, який досі переспівують по всьому світу

Трагічне вбивство композитора і друге жи…

"Щедрик, щедрик, щедрівочка…". Саме так починається композиція, яка стала одним із найвідоміших та найулюбленіших різдвяних символів. "Щедрик" в обробці українського композитора Миколи Леонтовича вперше побачив світ на початку минулого століття. Композиція, за основу якої були взяті українські фольклорні мотиви, викликала фурор у тогочасної публіки. Її тепло прийняли як в Україні, так і далеко за її межами. Твір неодноразово переспівували, починаючи від академічних хорів та закінчуючи сучасними рок-виконавцями. Хоча автора цієї композиції та історію її походження знають не всі. Особливо за межами України.

Появі "Щедрика" слід завдячувати українському композитору, диригенту та громадському діячу Миколі Леонтовичу. Народився він у селі Монастирок Подільської губернії в сім'ї сільського священика. Початкову музичну освіту він отримав вдома, у батьків. Батько, який керував хором семінаристів, навчав майбутнього композитора грі на віолончелі, скрипці та гітарі. Мати познайомила його з народними піснями. Більш фахову освіту Леонтович здобував у Немирівській гімназії, Шаргородському початковому духовному училищі та Подільській духовній семінарії. Там він вивчав теорію музики та хоровий спів, опанував скрипку, фортепіано та деякі духові інструменти, а також почав обробляти народні мелодії.

Микола Леонтович був одружений і виховував доньку

Леонтович із родиною

У 1901 році Леонтович видав перший збірник подільських пісень. Восени 1904 року він покинув Поділля і переїхав на Донбас. У місцевій залізничній школі чоловік викладав спів та музику. Під час революції 1905 року Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах. Це привернуло небажану увагу з боку правоохоронців, тому композитор був змушений повернутися до Тульчина. Там він продовжив свою викладацьку діяльність. У той час Леонтович створив багато хорових обробок: "Мала мати одну дочку", "Дударик", "Піють півні", "Ой зійшла зоря" і, звичайно, той самий "Щедрик". Варто зазначити, що над своїм найвідомішим твором Леонтович працював не одне десятиліття. Перша редакція "Щедрика" побачила світ десь 1901–1902 роках. Із тих пір композитор неодноразово її удосконалював. Друга редакція твору вийшла у 1906–1908 роках, третя – у 1914 році, четверта – 1916-му, і, нарешті, п'ята – у 1919 році.

Що стосується походження мелодії до "Щедрика", то тут дослідники не наводять точних відомостей. Першоджерело твору відноситься до найстаріших зразків українського фольклору. Наприклад, музикознавець та етнолог Анатолій Іваницький зазначає, що схожі музичні форми могли існувати 12 тисяч років тому ще в епоху мезоліту.

Текст "Щедрика" дослідники пов’язують з дохристиянською добою, коли новий рік починався ранньою весною з поверненням ластівок. Саме тому там співається "Прилетіла ластівочка", яка здавна вважалася провісницею весни, сонця і життя. У давні часи її повернення уособлювало перемогу весни і тепла над зимовим холодом. У своєму творі Леонтович органічно поєднує народне багатоголосся з досягненнями класичної поліфонії. А на думку української музикознавці Валентини Кузик, за основу "Щедрика" Леонтович взяв фольклорний твір, знайомий йому ще з дитинства. Вона зазначає, що притаманний композиції мотив з чотирьох звуків ще з язичницьких часів сприймався як магічна формула, яка заворожувала своїх слухачів. За "магію" відповідала безперервність повторюваність мотиву. За словами дослідниці, "Щедрик" в опрацюванні Леонтовича став унікальним явищем світової культури. Він викликав неабияке зацікавлення серед музикантів, фольклористів, філологів, філософів та теологів. Причому не тільки в Україні, і й далеко за її межами.

Інструмент культурної дипломатії

Вперше публіка почула "Щедрик" у 1916 році у виконанні хору Київського університету. То була гучна прем’єра, яка дозволила композитору стати відомою фігурою в мистецьких колах, а також отримати любов та прихильність широкої публіки. Під час визвольних змагань "Щедрик" став своєрідним інструментом культурної дипломатії. У 1919-1924 роках Українська Республіканська Капела на чолі з диригентом Олександром Кошицею розпочала тур країнами Західної Європи та Америки. Таким було доручення уряду Української Народної Республіки на чолі з Симоном Петлюрою. Тогочасна влада намагалася просувати ідею української незалежності за межами країни. Вона прагнула зробити Україну видимою для світової спільноти, у тому числі завдяки її культурі. Варто зазначити, що інструмент був підібраний дуже вдало.

Українська Республіканська Капела з диригентом Олександром Кошицею

Українська Республіканська Капела з диригентом Олександром Кошицею

"Щедрик" із тріумфом лунав у 45 містах Європи. Прага, Відень, Берн, Париж, Брюссель, Гаага, Лондон, Берлін, Варшава, Барселона – успіх був беззаперечним. Щедрик отримав 1 300 відгуків дванадцятьма мовами. У західних газетах писали, що виступи хору зривали гучні овації, а публіка раз за разом викликала музикантів на біс. Згодом "Щедрик" став найпопулярнішою та найулюбленішою композицією українського хору.

Тепло "Щедрика" прийняли й в країнах Північної та Південної Америки. Зокрема, 5 жовтня 1922 року хор вперше виступив у найпрестижнішій концертній залі Нью-Йорка "Carnegie Hall". Тільки у США хор дав понад 200 концертів. Особливою популярністю ці виступи користувалися серед етнічних українців, які свого часу були змушені виїхати до США у пошуках кращого життя. Їм напрочуд приємно було почути знайомі слова та музичні мотиви. "Щедрик" прийшовся до вподоби й американській публіці. У 1936 році американець українського походження Петро Вільговський створив англомовну версію "Щедрика". І так як йому ця мелодія нагадувала передзвін, то він втілив цей образ у своїх віршах. Пізніше пісня закріпилася під назвою "Колядка дзвонів" або "Carol of the Bells". На сьогоднішній день у країнах Північної Америки це одна з найпопулярніших різдвяних пісень, яка сприймається майже як народна. Щоправда, її першоджерело залишається невідомим для широкого загалу.

Англомовна версія "Щедрика" на сьогоднішній день широко представлена в масовій культурі. Її можна почути в фільмах "Сам удома", "У дзеркала два обличчя", "Міцний горішок 2", "Гаррі Поттер", телесеріалі "Менталіст", мультсеріалах "Сімпсони" та "Південний парк". І це далеко не повний список. Свої версії відомої композиції презентують й сучасні музичні виконавці. Так, канадський гурт Barenaked Ladies записав свою версію щедрівки для альбому "Barenaked for the Holidays". Популярний американський гурт-акапелла Pentatonix виконав кавер пісні "Carol of the Bells".

Українська Республіканська Капела виконувала Щедрик за кордоном

Українська Республіканська Капела

Українському мовою "Щедрик" пролунав у виконанні американського гурту "Pink Martini". Люблять цю композицію й українські виконавці. Свої версії "Щедрика" видали Олег Скрипка, гурти Mavka, The Hardkiss, ONUKA і не тільки. Взагалі версій "Щедрика" та його англомовного варіанту було створено чимало, всіх їх не перелічити. Та і переспівувати його будуть ще не одне десятиліття. Взагалі "Щедрику" судилося довге життя. Чого, на жаль, не можна сказати про його композитора.

Трагічна доля автора

Доля була прихильніша до відомого твору більше, ніж до його автора. Із встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїхав із Тульчина до Києва. Там він почав активно творити як диригент і композитор. 31 серпня 1919 року Київ захопили денікінці. Леонтович був змушений знову тікати до Тульчина. Там композитор засновував музичну школу. У 1919-1920 роках він працював над своїм першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою "На русалчин Великдень".

У ніч на 23 січня 1921 року композитор приїхав до свого батька у село Марківка. То була його остання в житті подорож. Увечері до будинку священика навідався незваний гість. Це був агент Гайсинського відділу повітчека ВЧК Афанасій Грищенко. Принаймні, так свідчили його документи. Молодик напросився до хати переночувати. Він назвався чекістом, що бореться з бандитизмом. Ну як напросився – просто зайшов у будинок і заявив, що ніч він проведе тут. То була невеличка хата всього на дві кімнати. В одній спали батьки, сестра і п’ятнадцятирічна дочка Леонтовича. Інша ж дісталася самому Леонтовичу та тому непроханому гостю. Господарі оселі навіть не підозрювали, що впустили у дім вбивцю.

Український композитор Микола Леонтович у молодості

Микола Леонтович

Вранці чекіст застрелив Леонтовича. Ніхто не міг попередити це вбивство. Усім присутнім – батькам, донці та сестрі – вбивця позав’язував руки. Молодик забрав 5000 карбованців різною валютою. Не посоромився він нап’яти на себе напівкожушок, який носив батько Леонтовича. Як згадував священик, вбивця брудно лаявся та вимагав гроші. Коли він покинув будинок, чоловік покликав на допомогу односельців. Вони розв’язали господарів та гостей будинку, а також надали першу допомогу потеплілому. На жаль, їх зусилля виявилися марними. У неділю 23 січня 1921 року Леонтович помер. Лише 2 березня про його смерть написали в газеті "Вісті". Як запевняв автор публікації, композитор став випадковою жертвою невідомого грабіжника.

Подальша доля вбивці залишилася невідомою. Є версія, що він приєднався до банди та займався грабунками. І що згодом він знайшов свою смерть під час перестрілки. Згідно до іншої версії, його зарубав лопатою місцевий селянин. Справжня особа злочинця і його мотиви достеменно не були підтверджені. Варто зазначити, що Леонтович на той час був відомою та популярною фігурою, особливо в колах української інтелігенції. Місцевій владі було невигідно, щоб люди дізналися про таке підле вбивство знаменитого композитора. Згодом з’явилися повідомлення, буцімто Леонтовича вбив білогвардієць. Пізніше влада висунула більш вигідну для себе версію – вбивство позиціонувався як "петлюрівсько-розбійний" напад.

Після хвилі такої брехні українській інтелігенції було не до пошуку правди. В Україні настали тяжкі часи – розкуркулення, Голодомор, Великий терор. На щастя, інформація про долю Леонтовича таки потрапила за межі СРСР, де було чимало шанувальників його творчості. Вони і стали досліджувати життя композитора, завдяки чому виплили спогади про чекістський слід у смерті Леонтовича. А радянська влада продовжувала брехати. Остаточно ця брехня була спростована тільки в 1990­х роках, коли відкрився доступ до архівів радянських спецслужб. Так стало відоме ім’я вбивці композитора. Щоправда, його мотиви встановити було неможливо. Таким чином, авторові "Щедрика" судилося мати недовге і трагічне життя. Але головний твір його життя ще довго переспівуватимуть по всьому світу.

Всі новини Харкова сьогодні читайте на Depo.Харків

 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"