Розруха і тотальна несвобода: Як Крим розплачується за багаторічну російську пропаганду

Росія анексувала Крим у 2014 році. Починалося це з інтенсивної та багаторічної проросійської пропаганди, а закінчилося "зеленими чоловічками" на вулицях та встановленням російського режиму

Розруха і тотальна несвобода: Як Крим ро…

Серед кримчан залишалися люди, які б воліли бачити Крим українським. Вони підтримували Євромайдан, виходили на акції за єдину Україну, намагалися переконувати свої друзів не вірити "русскому міру". Але в якійсь момент вони зрозуміли, що далі жити в Криму не зможуть. І покинули свої домівки.

У Крим приїхали люди, які поводять себе, як свині

Анастасія Бондаренко народилася в Харкові, але мала кримську реєстрацію. Час від часу "курсувала" між Кримом та Харковом. Коли розпочалася Революція гідності, стало зрозуміло, що життя зміниться незворотньо. Адже вона знала, які настрої були в Криму і до чого, власне, все йшло. Тому в кінці лютого жінка востаннє приїхала на півострів, забрала свої речі і вже 2 березня 2014 року назавжди покинула Сімферополь.

Виїхати із міста виявилось не так просто – транспортне сполучення було перевантажене, не було навіть зрозуміло, чи поїзд взагалі приїде. А в той час обстановка в Криму щодня ставала дедалі більш напруженою. Це відчувалося і на вулицях, і в громадському транспорті. Проукраїнськи налаштованим кримчанам доводилось "фільтрувати" все, що вони кажуть. І, що не менш важливо, кому.

Анастасія чудово розуміла, що з деякими друзями та колегами доведеться обходити "гострі" теми. Адже сама Бондаренко в грудні кілька разів була на Майдані. Жінка розуміла, що якщо вона підніме цю тему з не тими людьми, то отримає великі неприємності. Бо прихильників Майдану серед кримчан було мало.

"Таких людей в моєму оточенні було не дуже багато, – розповіла Бондаренко. – Їх не підтримували. І були налаштовані достатньо агресивно. Були розмови про "майданутих", про чай, який чимось накачували, а потім роздавали на Майдані. Вони казали: "Там все проплачемо, та вас там всіх обдурили". Після першого Майдану це трохи смішно сприймалося. Але ця обстановка – неприємна, некомфортна, напружена. Я думаю, приблизно це відчували всі, хто був за Майдан. Якісь речі краще не висловлювати, адже більшість не підтримувало ідеї Майдану. Наприклад, я зі своїм братом намагалася не обговорювати певні речі".

Що зараз розповідають про ситуацію в Криму? Як зазначила Бондаренко, тенденція йде до погіршення. Перші пару років проросійські кримчани були у стані ейфорії, адже російська пропаганда робила свою справу ще з початку української незалежності. "Можна сказати, що Росія своєю пропагандою, своїми ідеями, своїм "русскім миром" та "русскою ідеєю" нафарширувала весь Крим, – зазначила Бондаренко. – Ми це сильно відчували. А потім стало зрозуміло, навіщо воно потрібне. Оскільки це лягло на ґрунт багаторічної пропаганди, люди були в піднесеному настрої. Вони думали, що зараз все буде добре, що прийде Росія, що в нас буде благополуччя. Я сама жила в Партеніті, там були два військових санаторії. Це основне джерело доходів для селища. Люди думали, що приїдуть російські військові, що наші санаторії будуть процвітати, що підніметься економіка, що все буде добре. А вийшло рівно навпаки. Народ почав потроху "стухати". Адже сезони ставали гіршими й гіршими. Хіба що цього року сказали, що він був хороший. Можливо, це пов'язано з мостом. Але до цього була стійка тенденція до погіршення".

Вона розповіла, що кримські пляжі зараз розмиваються та розбираються. Доходить навіть до смішного – з пляжів забирають гальку. Хоча раніше була протилежна ситуація, і перед новим сезоном цю гальку завозили, вирівнювали пляжі, все готували. Зараз практично відсутня прибережна смуга, все розвалено. Санаторії не працюють навіть в режимі 2014 року. Також люди дуже незадоволені якістю продуктів. Коли прибули російські товари, місцеві взялися їх куштувати. А потім прийшли до висновку, що це неможна їсти, що це взагалі не їжа. Вона жахлива, а ціни при цьому просто шалені. Тому кожен викручується, як може. Хтось купує продукти у фермерів, а хтось намагається знайти українські товари.

"З хорошого – але це, знову таки, чутки від моїх родичів – це те, що в Левадії зробили якісь пристойний кардіоцентр. А так, я розумію, на цьому хороше закінчується. Усе справді досить складно. Усе не так райдужно, як вони всі очікували. І багато понаїхало людей із Росії. Раніше не було такої кількості приїжджих. І у владі, і в бізнесі в основному були люди або свої, або з материка. Не зовсім чужі, зрозумілі. А зараз розповідають, що навіть у владу приїхало дуже багато людей з різних кінців Росії. Вони, звісно, не ставляться до Криму, як до власного дому. Приїхали, скористалася та поїхали. Говорити про те, що якось бережеться природа Криму, що є якесь занепокоєння навколо екологічної складової немає сенсу. У них немає розуміння, що таке Крим. І відповідно, нема бережного ставлення. І місцевих, які були за Росію, це зачіпає. Зрозуміло, що це все-таки наш дім. Нам хотілося, щоб там було чистіше. Бо приїхали люди, які поводять себе, як свині".

Якщо ти не борешся за свої права, тебе ніхто не чіпає

Сергій Мокренюк до того, як покинути Крим, був одним із чотирьох координаторів кримського Єврмайдану – разом з Ісмаїлом Ісмаїловим, Сергієм Ковальським та Андрієм Чикуном. 9 березня 2014 року вони зрозуміли, що треба організувати акцію. Формально вона була присвячена 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка, але реально – за єдину та соборну Україну. Вона мала відбутися в Сімферополі. У той день Андрія Чикуна та його батька затримала кримська міліція і передала їх так званому "Русскому єдінству". Формально це була політична партія, але насправді – банда сумнозвісного російського терориста Ігоря Гіркіна, який пізніше захопив Слов'янськ. За словами Мокренюка, тоді стало зрозуміло, що затриманих ніхто не відпустить. І що сенсу залишатися в Криму більше немає. Особливо коли він числиться як один зі співорганізаторів проукраїнських акцій. Тому чоловік взяв родину та поїхав з півострова. Уже тоді на в'їзді до материка стояв блокпост, де чатували росіяни з так званою кримською "самообороною".

Сам Мокренюк разом із родиною оселився в Києві. Завдяки підтримці друзів та просто небайдужих киян він легко знайшов житло та нову роботу. Після переїзду з Криму зі старими друзями він більше не контактує.

"Я не підтримую стосунки, бо моя фігура надто токсична для кримчан, – зізнався він. – Це може бути небезпечно для них. Ні з ким майже не спілкуюсь. Але моя робота змушує мене знати все, що там відбувається. Якщо говорити простими словами, то в 2014 році абсолютно все в Криму відкотилося десь років на десять назад. Може більше. Система права повернулася десь приблизно у 1998 рік. Банкова система відмоталася приблизно на 2000 рік. У них навіть комп’ютерів не було, вони на папері документи робили. Бухгалтерка система суттєво відмоталася назад. Все було вимушене повністю повернутися років на 10-15. І це було дуже некомфортно".

За його словами, зараз там ситуація більш-менш стабілізувалася. Хоча про нормалізацію говорити не доводиться. Люди просто зрозуміли, як потрібно жити, аби не наразитися зайвий раз на неприємності. А правила вкрай прості та зрозумілі.

"Якщо ти не триндиш, якщо не висловлюєш свою думку, не борешся за свої права, то тебе ніхто не чіпає, – розповів Мокренюк. – Можливо. А якщо ти хоча б щось намагаєшся відстоювати, то ти будеш об'єктом переслідування з боку системи – як державної, так і з боку громадськості. Діти обов'язково мають бути залучені до юнармій. Якщо ти не залучений, то тебе будуть маргіналізувати. Там система абсолютного психологічного дискомфорту. Це якщо коротко. Тому коли кримчани виїжджають, вони не фотографують себе. Вони не фотографують друзів. Фони фотографують стаканчик з "Макдональдсу" або меню в кафе. І це є символом свободи. В певному сенсі".

Люди з проукраїнськими настроями не знали, чого можна очікувати від окупанта

Альона Лунова покинула Крим на початку квітня 2014 року. Ще 18 березня, коли Росія ухвалила рішення про приєднання Криму, їй стало зрозуміло, що жити там вона вже не зможе. Лунова займалася правозахисною діяльністю і на початку анексії разом зі своїми колегами брала активну участь в сімферопольському Євромайдані. Але коли активістів почали забирати, вона також усвідомила, що залишатися там просто небезпечно. І після того, як поїхали майже всі її колеги, Лунова також зібрала речі і покинула Крим.

"Для того, щоб відчувати персональну небезпеку в той період часу, не обов'язково було отримувати якісь погрози, – згадувала вона. – Просто відсутність місця, де ти можеш відчувати себе в безпеці. Це створює таку трошки параноїдальну ситуацію, коли ти не знаєш, що можеш говорити і кому, які наслідки це може мати. Тому ні, я персонально не отримувала жодних погроз. Але в якийсь момент ми вийшли на акцію та пройшлися ходою між управлінням кримської СБУ та МВС. Тоді вже були активісти, які зникли. І ми розшукували їх. Ми провели акцію і повісили їх портрети на огорожу головного управління МВС у Криму. У нас було мало людей, які виходили на публічні акції. Я повернулася додому, і мені батько сказав, щоб треба на певний час їхати".

Що стосується настроїв кримчан, то Луновій важко давати їм оцінки. Зрозумілою була хіба що позиція кримських татар та Меджлісу – не ходити на референдум і все. Що стосується людей з проукраїнськими настроями, то вони взагалі не знали, чого можна очікувати від окупанта.

"От уявіть, що на вулиці вашого міста з'явилися люди без розпізнавальних знаків, – розповіла Лунова. – Але ви розумієте, що це армія іноземної держави. Ви знаєте про блокади військових частин. Розумієте, що може відбутися військова сутичка в будь-який момент. Тому я не можу сказати про загальні настрої. Але були ті, які раділи, що буде Росія. Вони завжди були проросійськими. Плюс, було дуже багато обіцянок. І була дуже сильна пропаганда ще з часів Майдану. Людей налаштовували проти нього. Наприклад, в громадському транспорті в Сімферополі крутили рекламу. В тому ролику був відеоряд. Було щось на зразок сутичок на Майдані. І логічний ряд був такий: "Якщо ви підтримуєте Київ, якщо ви підтримуєте Майдан, то ви хочете, щоб таке було в нас. Щоб в нас було, як на Грушевського". У Сімферополі була акція "Стоп Майдан". Людей дуже накручували. І це крутилося не тільки в громадському транспорті, але й на центральній площі".

Коли Віктор Янукович втік із країни, "обробка" місцевого населення на цьому не завершилася. Російські пропагандисти почали лякати народ війною. Вони заявили, що єдиний спосіб не допустити такої біди – це почати покладатися на "старшого брата". Подібні меседжі можна було почути і на російських, і на місцевих каналах. Так люди постійно піддавалися систематичній ідеологічній пропаганді.

"Росія була дуже широко в Криму представлена, – згадує Лунова. – Наприклад, у нас майже не було вишів, де ти можеш отримати вищу освіту українською мовою. Навіть національні виші вчили російською. Тому стає зрозуміло, чому люди залишаються жити в Криму. Тому що для багатьох людей, які не переслідуються за етнічну, релігійну приналежність чи активну проукраїнську позицію, для них життя в Криму значним чином не змінилася. Це те, що мені розповідають мої родичі. Там дуже важко дістати український контент, відбувається блокування багатьох джерел українською мовою. Тому дуже важко дізнатися про те, що відбувається в Україні. Не у викривлену стані, а прямо з джерел, яким можна довіряти".

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Харків

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"