Проблема, про яку не прийнято говорити: В Україні від насильства потерпає більше мільйона жінок

Домашнє насильство все ще залишається актуальною проблемою для України, проте тільки 30% постраждалих наважуються повідомити про своє скрутне становище

Проблема, про яку не прийнято говорити:…

Щороку від нього страждає близько 1,1 мільйона жінок у віці від 15 до 49 років. Гібридна війна на Донбасі, суспільні упередження, які вбачають домашнє насильство як суто "сімейну справу" – все це сприяє загостренню старої проблеми.

Про те, яких масштабів зараз набула проблема гендерно-обумовленого насильства, розповіла міжнародний менеджер програм ООН "Жінки" Домініка Стояноська.

Наскільки гостро стоїть проблема з домашнім насильством в Україні? Якими є масштаби даної проблеми?

– Гендерно-обумовлене насильство широко поширене в Україні. Водночас дані щодо нього, включаючи домашнє насильство, значною мірою недоступні. Лише 30% жертв повідомляють про випадки насильства, 45% людей у місцевих громадах не довіряють поліції.

Із листопада 2015 року мобільні групи з соціально-психологічної підтримки відреагували на більш ніж 24 433 випадки гендерно-обумовленого насильства в п'яти регіонах Східної України (Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська та Донецька області), що постраждали від конфлікту. Дані показують, що 70% випадків пов'язані з домашнім насильством.

Кількість жінок у віці 15-49 років в Україні, які щорічно страждають від фізичного та сексуального насильства, становить 1,1 мільйона, висока концентрація військових і озброєних груп та формувань у поєднанні з розповсюдженням зброї, слабкою правоохоронною діяльністю та безкарністю збільшили ризик гендерно-обумовленого насильства для людей, які живуть уздовж "контактної лінії", особливо жінок, дівчат-підлітків та молодих чоловіків.

Дослідження Фонду народонаселення ООН щодо насильства в умовах конфлікту 2015 року підтвердило підвищену вразливість жінок до різних форм насильства під час конфлікту: частка переміщених жінок, які повідомили принаймні про одну ситуацію насильства за межами сім'ї, була втричі більшою, ніж відповідна частка жінок, що проживають у приймаючих громадах (15,2% проти 5,3% респондентів). Згідно з оцінкою ПРООН "Безпека і правосуддя в Україні" (2017), що проводилася в Луганській, Донецькій та Житомирській областях, третина жінок не відчуває себе в безпеці у власному домі вночі, а дві третини не відчувають себе в безпеці ввечері на вулиці.

Чому проблема домашнього насильства часто замовчується, а то і взагалі виправдовується?

– Незважаючи на значний прогрес, досягнутий у попередні роки, Україна все ще стикається з різними проблемами у сфері гендерної рівності та ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок. Слабкість верховенства права, низька спроможність інституційних механізмів забезпечення рівності чоловіків і жінок та відсутність політичної волі ще більше поглиблюють існуючі уразливості. Причиною цього є патріархальні відносини та стереотипи, розповсюджені в українському суспільстві щодо ролі та відповідальності жінок та чоловіків. Патріархальні устої, дискримінаційні установки, гендерні стереотипи глибоко укорінені в країні в цілому і широко поширені в постраждалих від конфлікту Донецькій та Луганській областях. Низька медіаграмотність та недостатня обізнаність засобів масової інформації з питань гендерної рівності та прав людини заохочують звинувачення жертви або віктимізацію потерпілих від насильства.

Крім відсутності якісних послуг, існує тенденція приховувати проблему. З глибоко укоріненими дискримінаційними стереотипами, домашнє насильство часто розглядається як "сімейне питання", куди ані поліція, ані місцева влада, соціальні працівники, сусіди або інші члени родини не мають втручатися. Таким чином, повідомляється лише близько про 30% випадків насильства.

Як на сьогодні жертви домашнього насильства можуть себе захистити?

– З метою реалізації нового законодавства, що стосується питання домашнього насильства, та для посилення механізмів перенаправлення, Кабінет міністрів ухвалив укази щодо 1) мобільних груп з соціально-психологічної підтримки, 2) притулків для осіб, які постраждали від домашнього / гендерно-обумовленого насильства; 3) багатосекторального реагування для посилення реагування на випадки домашнього / гендерно-обумовленого насильства та 4) Указ про наказ з надзвичайної заборони у 2018 році.

Програма ООН "Жінки" в Україні у партнерстві з національною неурядовою організацією "Українська фундація громадського здоров'я", Міністерством внутрішніх справ та національної поліцією розробили план безпеки для жінок, що описує алгоритм дій у разі виникнення випадку насильства. Ці матеріали також розміщені на сторінці в Інтернеті та Facebook Міністерства та поліції, а також широко розповсюджуються серед населення. У рамках кампанії з підвищення обізнаності та інформування, також видаються різні друковані матеріали, такі як рекламні плакати та буклети.

Мобільні оперативні групи, які надають соціально-психологічну підтримку та цільову допомогу, діють у 12 регіонах України за підтримки Фонду народонаселення ООН. Соціальні працівники та працівники правоохоронних органів пройшли декілька тренінгів з питань домашнього насильства, що проводилися Фондом народонаселення ООН, ООН "Жінки" та Радою Європи. На рівні громад для посилення запобігання насильству в пілотних регіонах була впроваджена громадська поліція (служби "Поліна"). Працює загальнонаціональна гаряча лінія, якою керує громадянська організація "Ла Страда Україна", як частина La Strada Intrenational. Гаряча лінія надає психологічну, інформаційну та юридичну підтримку. З січня 2016 року Національна гаряча лінія з питань гендерно-обумовленого насильства отримала понад 63 139 дзвінків; 78% випадків насильства були випадками домашнього насильства.

Чим може допомогти Україні ратифікація Стамбульської конвенції? Чому ідея підписання Стамбульської конвенції часом викликає спротив?

– Стамбульська конвенція була прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 7 квітня 2011 року. Це перший міжнародний договір, що стосується насильства та жорстокого поводження з жінками та дівчатами. Наразі Конвенцію підписали 46 держав-членів Ради Європи (ЄС та країни, що не входять до ЄС), а 34 ратифікували її. Європейський Союз підписав Конвенцію 13 червня 2017 року.

Незважаючи на певний прогрес, досягнутий Україною у вдосконаленні законодавчих та політичних рамок для запобігання та реагування на гендерно-обумовлене насильство у Україні, ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання та протидію насильству проти жінок і домашньому насильству (Стамбульська конвенція) затримує створення необхідних комплексних політик, правових актів і програм. Однак, незважаючи на відсутність формальної ратифікації, країна досягла певних успіхів у підготовці своєї правової системи до виконання принципів та зобов'язань, пов'язаних з Конвенцією. Серед останніх законодавчих ініціатив є Закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству", прийнятий наприкінці 2017 року. Закон передбачає кримінальну відповідальність за домашнє насильство, запроваджує комплексний підхід до боротьби з насильством і розширює спектр засобів захисту осіб, що пережили насильство.

Конвенція передбачає комплексний підхід до ліквідації та боротьби з насильством щодо жінок через запобігання, захист, переслідування та комплексні політики. Ратифікація та імплементація Конвенції забезпечить важливий інструмент для забезпечення того, щоб кожна жінка відчувала себе в безпеці від страху насильства.

У яких країнах, на ваш погляд, досягли найбільших успіхів у подоланні проблеми домашнього насильства? А в яких країнах, навпаки, проблема стоїть найбільш гостро?

– Кожна третя жінка зазнала фізичного або сексуального насильства за свої життя – це пандемія глобальних масштабів. Більш ніж 125 країн мають спеціальні закони, які криміналізують домашнє насильство, але ще 603 мільйони жінок живуть у країнах, де це не вважається злочином. У деяких місцях світу ситуація ще гірша, коли близько 70% жінок і дівчат повідомили, що зазнали насильства через свою стать. Таке насильство – сексуальне, фізичне, психологічне або економічне – може трапитися де завгодно, в будь-який час: вдома, на роботі, в громадських місцях, під час війни і в мирний час.

Незважаючи на те, що існують закони про домашнє та сімейне насильство, менше половини повністю впроваджуються та виконуються. Менше 40% жінок, які зазнають насильства, звертаються по допомогу. Серед тих, хто врешті-решт звертаються по допомогу, орієнтуються в основному на родичів та друзів; менше 10% звертаються по допомогу до поліції.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Харків

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook