Про міський феодалізм, перспективи розвитку Харкова і об'єднання демократичних сил

На початку року ми вирішили дізнатися думку найактивнішого депутата міської ради Харкова Ігоря Черняка про політичне життя міста, його тенденції та перспективи

Depo.
11 січня 2018 17:50
ФОТО: depo.ua

Наприкінці 2017 року загострилася Ваша критика міської влади – у зв'язку з прийняттям бюджету та низки рішень міською радою. Тому одразу запитання: чи бачите Ви зараз шляхи вирішення спірних питань? Чи діалог з більшістю в міськраді та з міським головою зайшов у глухий кут?

(посміхається) На жаль, нормального діалогу в Харківській міській раді не було ніколи. І взагалі, та структура управління, яка є на сьогодні в місті Харкові, не передбачає наявності нормального діалогу. Є мер. Є міська рада, абсолютна більшість голосів у якій належить одній фракції. Рішення цієї фракції ніколи не йдуть в розріз із думкою мера. У мене взагалі, чесно кажучи, є сумніви щодо того, чи існує у "промерської" фракції своя власна думка. Як там було у Радянському союзі: "Партія сказала треба, комсомол відповів – є!"? Так і тут. Кернес вирішив, що буде так. Міська рада, силами однієї фракції, це рішення підтримала.

Тобто позитивна динаміка не спостерігається?

За останні 2 роки не було жодного прецеденту, щоб сталося якось інакше. Іноді доходить до смішного, коли депутати з фракції "Відродження" все одно голосують за запропоновані проекти рішень, хоча деякі з них раніше публічно не погоджувалися з цими проектами. Так, для прикладу, було при голосуванні за міську програму регулювання чисельності домашніх тварин, що передбачає умертвіння більш ніж 98% безпритульних собак і котів. 3 фракції міськради це рішення не підтримали. (Наш Край, Самопоміч, Солідарність, – ред.) Багато депутатів з промерської більшості були теж, м'яко кажучи, не в захваті від ідеї продовження масового вбивства тварин, але, тим не менш, дружньо натиснули кнопку "за".

А чим можна пояснити таку парадоксальну поведінку депутатів?

Інакше, ніж якимось колективним відчуттям тотального страху, я це пояснити не можу. І взагалі, ця атмосфера загального страху перед НИМ, саме вона дуже сильно відчувається в стінах міськради. І в діях депутатів, і в діях чиновників міськради. Проте він – це не Закон. Він – це Геннадій Кернес. Геннадій Кернес, який побудував досить жорстку систему управління. Але ця система не має нічого спільного із самоврядуванням у правовій державі. Ця система – це, за своєю суттю, феодалізм в чистому його вигляді, де мер – це головний феодал, а не найнятий громадою менеджер, де депутати більшості – це безмовні васали головного феодала, а не представники інтересів харків'ян. Найбільш безправні в цій схемі – саме харків'яни, які утримують власним коштом увесь цей середньовічний цирк.

Ну, а якщо у нас феодалізм, то чи можливий у таких умовах нормальний діалог?

Виходить, про прийнятий бюджет складно говорити як про прогресивний або "динамічний", як його назвав міський голова? Як би Ви охарактеризували його?

Бюджет дійсно прийнято. Але дати йому чітку характеристику дуже важко. З одного боку, якщо дивитися на чисті цифри, то і медицина, й освіта фінансуються в дуже великому обсязі. Але, якщо розібратися по суті, більша частина цього фінансування – це цільові субвенції з державного бюджету. Тобто, власне, той ресурс, який центральна влада передає для використання місцевій владі. Передає з чіткою метою: ось це – на медицину, ось це ось – на освіту. Більше нікуди витратити ці кошти ніхто не має ніякого права. Інша справа – це власні ресурси міста. Можна витратити на ремонт доріг, заміну труб, реконструкцію житлового фонду. Можна будувати нові дитячі садочки, приводити до ладу лікарні та поліклініки, ремонтувати школи. Грошей у міському бюджеті – більш, ніж достатньо. Але замість всього цього, у нас почалося своє "будівництво століття" - реконструкція Харківського зоопарку. Більше 700 мільйонів – тільки з бюджету 2018 року. Загальна сума – майже 2 мільярди гривень. І це – лише попередні цифри. Адже, знаючи апетити харківських чиновників, можна сміливо говорити, що ці цифри збільшаться не на кілька відсотків, а скоріше за все – в рази!

Адже виходить, що "Планета мавп" за 140 мільйонів набагато потрібніша місту, аніж придбання медичного обладнання для всіх лікувальних закладів, на що в міському бюджеті передбачено всього-навсього 66 мільйонів. І подібних порівнянь, на жаль, можна знайти дуже багато. Ну як дахи, що протікають? Як поліклініки, лікарні, садочки і школи? Поки зачекають! У міської влади, вочевидь, є свої пріоритети. Саме тому, бюджет цього року можна охарактеризувати одним містким словом – "зоопил".

А які Ви бачите альтернативні шляхи витрачання бюджетних коштів? Куди б Ви їх направили?

Чи є альтернатива? Безумовно є! Фінансувати масштабні інфраструктурні проекти. Вирішувати найгостріші проблеми з транспортними розв'язками. Оновлювати рухомий склад міського електротранспорту. Серйозно зайнятися ремонтом водопровідних мереж, щоб більше не повторювалися історії з двадцатиметровыми "гейзерами" в спальних районах. Ну і, безумовно, нормально фінансувати медицину та освіту. Не за залишковим принципом. Не з того розрахунку, що батьки все одно знайдуть по 500 грн. на ремонт класу, а пацієнт у лікарні - все одно заплатить 40 грн. за рентгенівську плівку. І все це – абсолютно реально. Просто потрібно трохи зменшити апетити міських чиновників. Але поки що, як бачимо, їхні апетити лише зростають...

Про проблеми зрозуміло, ми бачимо Ваші яскраві виступи на сесіях міської ради, але, виходячи з описаної Вами картини, як це допомагає вирішувати проблеми простих городян? І як йде справа з обласною владою?

Як депутату міської ради, мені, безумовно, доводиться набагато більше взаємодіяти саме з міською владою. Але з власного досвіду скажу, що якщо з обласним керівництвом конструктивний діалог можливий, то з міськими чиновниками, внаслідок особливостей устрою достатньо жорсткої феодально-ієрархічної системи, все трохи складніше. Тим не менш, багато харків'ян регулярно приходять на прийоми зі своїми повсякденними проблемами – розбиті внутрішньоквартальні дороги, протікаючі дахи, незаконні забудови. І кожну проблему, безумовно, ми намагаємося допомогти вирішити. Так, минулого року, вдалося зупинити незаконне будівництво багатоквартирного будинку на місці кіоску в одному з найбільш густонаселених спальних мікрорайонів міста на Салтівці. Вдалося допомогти відстояти частину двору мешканцям Шевченківського району. Завдяки системній протидії так званій "кооперативній схемі" змогли вберегти від забудови сосновий бір біля супермаркету "Караван". І таких прикладів досить багато. Всі вони доводять, що навіть перебуваючи в реальній опозиції до міської влади, можна ефективно захищати права мешканців міста і досягати результату.

Тобто, Вам ближче творення і конкретика?

Безумовно. Мета роботи будь-якого депутата міськради – це домагатися вирішення проблем мешканців міста. А все це можливо тільки в тому випадку, якщо місто буде розвиватися. Але місто має розвиватися не хаотично. Сьогодні ми раптом хочемо найкращий зоопарк. А тепер раптом хочемо найкрутіший акваріум. А завтра раптово захочемо збудувати космопорт, щоб "освоїти" ще кілька мільярдів з міського бюджету. Все це більше схоже на історію з Нью-Васюками з "12 стільців". При цьому – маса проблем не вирішується.

Розкажіть детальніше, які саме? І якими Ви бачите основні напрямки розвитку українських міст у нинішніх реаліях? На чому варто акцентувати увагу в першу чергу?

Перш за все, міська інфраструктура – це те, чому необхідно приділяти основну увагу. Сьогодні, саме це – пріоритет № 1 не лише для Харкова, але й для всіх великих міст.

Наприклад, в нашому місті, як і в більшості великих міст країни, транспортна інфраструктура морально і фізично застаріла на 30-40 років. Половина міста чи не щодня стоїть в заторах – все місто всім цим дихає.

Інженерні комунікації та мережі. Адже це – робота на майбутнє, а не на сьогоднішній піар. Ніхто не побачить нових труб і не скаже, який мер молодець. Проте, всі продовжують платити за втрати тепла і "фонтани", що б'ють з-під землі.

Наступний ключовий момент – це соціальна інфраструктура: лікарні, поліклініки, школи і дитячі садки. У нашого міста – достатньо коштів. Достатньо, щоб будувати з нуля нові лікарні і школи. Достатньо, щоб купувати сучасне медичне обладнання. Достатньо, щоб у садочках був весь необхідний інвентар, а не так, як зараз – "якщо не хочете, щоб Ваші діти гралися на холодному лінолеумі, потрібно скинутися по 100 грн. на новий килим!". Але ж у нас зараз в області ця проблема вирішується краще, ніж у місті, уявляєте? Далеко ходити не потрідно, свіжий приклад: в Пісочині школу побудували з нуля фактично за рік. А скільки шкіл збудували в Харкові за 25 років?

Ну і, безумовно, окремий важливий момент – це створення умов для розвитку бізнесу. Без купи довідок, узгоджень і десятків кабінетів. Все повинно бути максимально простим, зрозумілим і прозорим. Спілкування з чиновником повинно бути зведене до мінімуму. Правила – одні для всіх. Місто має бути привабливим для того, щоб відкривати новий бізнес, розвивати виробництво, створювати робочі місця. Все це – досить реально. Просто потрібно кардинально змінити підхід.

Як політик, скажімо так, не з власної волі, які інструменти Ви вважаєте важливими в сучасному політичному середовищі? Назвіть топ-3 необхідних якостей сучасного політика на Вашу думку.

Тут потрібно сказати, що якості успішного політика в сьогоднішніх українських реаліях і в ідеальному розумінні – це все ж таки досить протилежні якості. На жаль, тривалий час у нашій політиці працював "негативний відбір". Це коли на політичний олімп піднімалися ті, хто володіє набором вельми сумнівних, а інколи навіть, якщо говорити прямо – відверто негативних якостей. Але я все ж вірю, що наше суспільство заслуговує на іншу політичну еліту. І дуже сподіваюся, що це відбудеться не колись там, у світлому майбутньому, а в найближчі кілька років, або хоча б десятиліть.

Тому я б краще назвав ті людські якості, які вважаю важливими, при чому не тільки для політика, хоча хотілося б, щоб політики володіли ними в першу чергу. Для мене це – чесність, щирість та принциповість.

Ще є таке важливе поняття як "репутація". У нашій політиці, щоправда, про це поняття протягом довгих років згадувати було не прийнято. Хоча, у всіх цивілізованих розвинених країнах, на які ми прагнемо рівнятися, саме репутація політика є дуже важливим фактором. Дуже хотілося б, щоб і ми до цього прийшли.

Чи бачите Ви шанси на реванш антиукраїнських сил в Харківському регіоні?

Я не вважаю цілком коректним вживання словосполучення "реванш антиукраїнських сил" стосовно до нашого регіону. Так, багато хто з тих, хто розпалював сепаратистські або відверто антиукраїнські настрої, зараз позбавлені можливості впливати на суспільне й політичне життя. Проте, як в структурах міської ради, так і серед народних депутатів, обраних від нашого регіону, все ще знаходяться люди, які в свій час відкрито виступали під російськими прапорами чи організовували загони "тітушок". Так, багато з них - принишкли. Багато – змінили риторику. Але це не означає, що ці люди змінили свої погляди. Можна згадати недавній приклад з тим, як голова однієї з районних адміністрацій Харкова назвав спільників терористів всього лиш "інакомислячими". Або ж як Харківська міськрада фактично відмовилася розглядати питання про позбавлення російського сенатора Олександра Шишкіна, який підтримав анексію Криму, звання почесного мешканця нашого міста.

Так як же не допустити продовження цієї тенденції? Регіон-бо складний..

Так, згоден. Тому для реальної перемоги здорових проукраїнських демократичних сил нам усім ще доведеться докласти чимало зусиль. І тут, насамперед, необхідне реальне об'єднання громадських активістів, волонтерів, бійців АТО, просто небайдужих активних громадян. Всіх тих, хто не дав втягти наше місто в хаос навесні 2014-го. Всіх тих, хто боровся за те, щоб тут була Україна. Всіх тих, хто вистояв і зберіг свої переконання. Я вважаю, що нам багато що вдалося. Безумовно, багато чого не вдалося або сталося не так, як ми це собі уявляли. Але ми ще не перемогли. Зараз не час розбиратися між собою, хто – найрозумніший, хто – найкрасивіший, а хто – найбільший патріот. Адже як серед міських чиновників, так і серед народних депутатів все ще є велика кількість перефарбованих казнокрадів, які не прогавлять можливість перефарбуватися в черговий раз.

Саме тому на нас чекає важкий довгий шлях. Саме тому зараз, як ніколи, важливо об'єднатися. Об'єднатися, щоб побудувати нормальне, українське, європейське місто – Харків, яким ми всі зможемо пишатися!

Більше новин Харкова читайте на Depo.Харків