Півострів доносу: Як кремлівська влада змінила життя в анексованому Криму

Про те, як за шість років окупаційна влада змінила життя на півострові, розповів Depo.Харків представник Уповноваженого з дотриманням прав жителів АР Крим та м. Севастополь Ісмаїл Халіков.

Яка зараз ситуація в анексованому Криму? Що за шість років змінилося в плані дотримання прав людини?

– По-перше, хочу сказати, що ситуація с кожним роком змінюється тільки в гірший бік. Взагалі, Росія і права людини – це антоніми, ми так кажемо завжди. Люди з Криму де-факто перебувають в російській дійсності. У Росії кажуть: "У нас порядок". Але під словом "порядок" вони мають на увазі, що всі повинні ходити рівно, хвалити владу, і що стосується демократії, прав та свобод – про них не може йтися в жодному разі. Ситуація в Криму погана в усіх сферах життя. Каральними органами проводиться дуже сильна робота. І ніхто не застрахований від того, що о 5 чи 6 годині ранку до тебе вваляться з обшуком. Незважаючи на те, чи є в тебе діти вдома, чи немає, чи ніч, чи день. У нас у Криму навіть жарт такий з'явився: коли хтось збирається в гості, то питають, чи взяли з собою паспорти. Бо це можуть розцінити як несанкціоноване зібрання, мітинг тощо. Погано, одним словом.

Як російська окупаційна влада змінила життя на півострові? Як змінилися його мешканці?

– Люди змінилися. По-перше, пройшла ейфорія. Хтось називав це "поверненням в рідну гавань", хтось ще якось. Приїхало багато людей з материкової Росії. Йде процес заміщення населення. Ейфорія під назвою "перехідний період" закінчилася. І прийшла реальна Росія у всій своїй красі. Що це означає? Що бабусям можуть доплачувати гроші за те, що вони будуть "стукати" на сусіда. І дуже багато таких жінок десь зловживають. Вони думають, що за це їм прибавлять якусь пенсію. Вони починають телефонувати в ту ж Федеральну службу безпеки з такими заявами: "У моєї сусідки є український паспорт". Чи щось таке. Зараз люди сидять, працюють, десь живуть своїм життям. Але все має бути "правильно", без жодних відходів вбік. І половина людей мовчить, а інша половина поводить себе так, як зручно новій владі. Але ніхто не може щось сказати. У Росії неможна говорити. Тим більше, в анексованому Криму, де завели скільки військ та правоохоронних органів, що люди інколи бояться на вулицю виходити.

Наскільки далеко заходить ситуація з цими доносами? Наскільки нищівними можуть бути їх наслідки?

– У будь-якому випадку інформація передана правоохоронним органам. Якщо це, як то кажуть, не "міські божевільні", які телефонують постійно. Вони це завжди перевіряють. Прийде дільничний чи слідчий, буде перевіряти, розпитувати про родичів, про зв'язки на материковій Україні. І хто знає, як люди поведуть себе в цій стресовій ситуації. Те ж саме стосується перетину кордону. Деякі люди або взагалі не виїжджають з окупованого Криму через адмінмежу з Херсонською областю, або дуже рідко це роблять, у випадках гострої необхідності. Адже вони, скажімо так, "на олівці". І їх в будь-якому випадку чекає допит від однієї до трьох годин. Можливий арешт. В нас неодноразово були випадки, коли на кордоні могли затримати та відвезти в невідомому напрямку. Деяких людей навіть не знаходили.

Із якими проблемами стикаються люди, котрі хочуть переїхати на материкову Україну?

– Дуже багато проблем чекає на громадян, які виїжджають з окупованої території на материк. На жаль, це стосується і перетину кордону. Слава богу, в цьому році відкрили частину режимної зони КПВВ, де тепер люди можуть стояти в черзі на паспортний контроль хоча б не під дощем, снігом чи палючим сонцем. Ми перевіряли ці КПВВ. Там тепло, там комфортно, там дуже зручно їздити. Роботи тривають, я думаю, що, все-таки, буде гарно.

По-друге, в органах державної влади, коли люди звертаються за отриманням певних послуг, адміністративних чи ще якихось, відбуваються правопорушення, на які ми намагаємося реагувати. Коли люди звертаються, в більшості випадків вирішуємо позитивно. Але, на жаль, люди не завжди звертаються. Або не знають, що можуть звернутися до уповноваженого. І повертаються розчарованими на анексовану територію. Десь, можливо, даючи хабарі. А деякі чиновники використовують незнання законодавства з метою свого особистого збагачення. На це мають реагувати правоохоронні органи. Проблема в тому, що вони це роблять лишень за письмовою заявою. І так склалося, що – особливо під час окупації – кримчани не дуже охоче пишуть якісь письмові заяви. Адже бояться, що буде витік інформації, що громадянин спілкувався з правоохоронними органами України. Це може мати дуже погані наслідки там, на окупованій території.

Які права частіше порушуються в Криму? Чи є в людей механізми, за допомогою яких люди могли б себе захисти?

– Я думаю, єдиний механізм, за допомогою якого люди могли б себе захистити, це швидка реакція і розголос. Що я маю на увазі? Буває таке, що людину, особливо якщо вона має відношення до активної діяльності (нехай навіть в соціальних мережах), хапають. Такі люди, зазвичай, не ходять поодинці. І в той момент дуже потрібно завдати розголосу.

Я можу навести яскравий приклад – це викрадення Асана Егіза, коли буквально за годину увесь "Фейсбук" гримів. Здається, навіть встигли подати заяву до МЗС. І тоді цього хлопця викинули десь в лісосмузі, його трохи "пом’яли". Це ж саме стосується Ахтема Мустафаєва. Це особистий водій дружини Мустафи Джемілєва. Зараз він на материковій частині України, але його також посеред дороги викрали і майже добу тримали у підвалі та катували. І тільки розголос, який буквально миттєво сколихнув мережу та світові ЗМІ, можливо, врятував цьому хлопцю життя. Це не єдиний випадок. А найбільше порушення – це якраз порушення свободи, приватності тощо. Ти не можеш нічого зробити вільно, без контролю. Всюди контролюють.

Як гостро зараз стоїть проблема з політичними переслідуваннями?

– Авжеж, вона стоїть гостро. Будь-який наш політичний в'язень або громадянин, якому видали статтю, він для нас є дуже важливим. Це наш громадянин, ми за кожного боремося. Але, на жаль, в деяких випадках ми можемо боротися тільки письмово. Росіяни не дуже охоче пускають навіть консула до наших хлопців. Вони всі добре пам'ятають історію, коли омбудсмен Людмила Денисова намагалася двічі пройти до Олега Сенцова, коли він ще там сидів. Там навіть пані Москалькова була. З машини навіть не виходила. Але і її не пустили.

Наскільки актуальна проблема утисків та переслідувань за етнічною ознакою?

– Кримські татари у своїй абсолютній більшості не прийняли сам факт анексії і окупації. І окупанти їх арештовують, видумують різні приводи. Я не скажу, що прямо за етнічною ознакою, але якщо подивитися навіть на кількість обшуків, то 70% стосуються саме кримськотатарських родин. Під різними приводами. Раніше у нас був заборонений Меджліс як орган самоврядування кримськотатарського народу. Меджліс, можна сказати, приглушив свою діяльність. Зараз вони використовують релігійний чинник. Теж намагаються припинити діяльність організованої групи кримських татар – такої, як "Кримська солідарність". Далі всі пам'ятають березневий масовий арешт – тоді 23 людини було заарештовано. Правда, на місце старого активіста приходить два нових. Але все одно це дуже болюче саме для кримськотатарський сімей. Навіть є приклади, коли з однієї сім'ї зараз сидять у Ростові і чоловік, і зять, і брат. Уявіть собі – сім'я взагалі залишилася без годувальників. Народ їм допомагає, хто як може.

Що стосується кримських українців, то багато хто з активістів виїхав ще в перші роки окупації. А інші були вимушені припинити свою активну діяльність. Їх дійсно дуже мало. І вони не такі організовані. На жаль.

Як багато людей за ці шість років вважаються зниклими без вісти? Чи відома доля хоча б частини із них?

– Зараз до двадцяти осіб у нас вважаються зниклими без вісти. У деяких випадках знаходять тіла з ознаками насильницької смерті. На жаль, ми ще не можемо знайти багатьох хлопців, у тому числі Ервіна Ібрагімова (усі сподіваються, що він живий) та інших – Арсена Алієва, Сейрана Зінедінова. Деякі з цих хлопців пропали ще в 2014 році, деякі – в 2016-2017 роках. Дай бог, колись ми їх знайдемо живими.