Пісні, рушники та дистанція: Як харків’яни відзначили День вишиванки (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Спочатку харків’яни зібралися на майдані Конституції. Чимало з них приходили не поодинці, а разом із родиною, друзями, колегами чи просто однодумцями. Атмосфера на площі була веселою та невимушеною. Молодь танцювала та співала українських пісень, всі інші учасники спілкувалися, вітали знайомих та робили спільні фото. Ще до початку ходи організатори розгорнули синьо-жовті та червоно-чорні прапори. На площі зібралася кілька сотень людей.

"Сьогоднішня хода особлива тим, що вона ювілейна, – розповів організатор заходу, очільник харківської "Просвіти" Олександр Терещенко. – Ми її проводимо вже п’ятнадцятий рік. Бувало, що ми відмічали цей день, не виходячи на вулиці – просто на власних подвір’ях. Але сьогодні хода проходить п’ятнадцятий раз. Я вперше проводжу цей захід. На сьогоднішній день ми займаємося ідеологією української свідомості. Вишиванка – це уособлення чистоти та краси українця".

Під час ходи можна було побачити все різноманіття вишиванок. Одні учасники були в фабричних сорочках, інші ж мали можливість вдягнути більш автентичні та вишукані. Були серед учасників люди, які прикрасили свій образ віночками, традиційними головними уборами та українськими прикрасами.

"Це не тільки наша сучасність, – наголосила учасниця ходи Наталія Малісур, – це наша культура. Можна показати дуже цікавий одяг. Усі можуть побачити це цікаве явище. На жаль, це відбувається тільки раз на рік. Також можна побачити людей, які люблять Україну, завести якісь нові знайомства. На мені також імітація коралів. Це традиційна прикраса для нашої країни. Раніше їх виготовляли не тільки з коралу. Це був і бурштин, і перли, і мушлі, і скло. А заможні панянки носили дуже дорогі пацьорки, які привозили аж з Венеції".

Як зазначила харків’янка, в старі часи жінки не виходили з дому без такого намиста. Бо це була не просто якась яскрава прикраса, а й оберіг. Зокрема, ці намиста додатково прикрашалися хрестиками та монетами, які привозили або Австрії, або з Угорщини.

"Мою вишиванку вишила Марія, жіночка з Полісся, – згадує харківський актор Микола Мох. – Але вона вишила трошечки не так, як я хотів. Тут були великі троянди, але їх прибрали. Харківські вишивальниці потім зробили вставку. Так вийшла харківсько-поліська вишиванка. День вишиванки – це ознака нашої ідентичності, це наше національне свято, яке пішло по всьому світу. І воно надзвичайно красиве та яскраве. Сьогодні вранці я зайшов у Facebook – а він весь у вітаннях, поздоровленнях. І стало так радісно. Це зачіпляє найглибші струни душі".

Харків’янка Світлана Галашко згадувала, що вперше взяла участь у вишиванковій ході п’ять років тому. Це було свято української душі, справжній емоційний вибух. За її словами, кожного року до ходи приєднується все більше людей, а деякі з них заздалегідь планують свій образ, намагаються зробити його цікавим та неповторним.

"І ми з донечкою також намагаємося кожного разу доповнити та вдосконалити святковий образ якоюсь новою дрібничкою, яка засвідчить наше пристрасне українство. Звісно, за цей час сталися зміни. Від вишитої китайської вишиванки або просто машинної вишивки – до автентичного вбрання. Я, наприклад, придбала собі вишиванку, якій більше ста років. Це ручна вишивка, Полтавщина. Пишаюся, що маю таку", - зазначила Галашко.

Стартувала хода з виконання гімну. Згодом харків’яни пройшлися колоною по Сумській вулиці. Вони скандували гасла "Одна, єдина, соборна Україна", "Україна – понад усе", "Слава Україні – Героям слава", "Харків – це Україна" тощо. Під час ходи вони трималися за рушники. За задумом організаторів, це мало забезпечити дотримання дистанції. Також харків’яни розгорнули стометровий український прапор. Не обійшлося без виконання українських пісень. Завершилася хода вже на майдані Свободи.

Вишиванка – частина нашої ідентичності

"Дні вишиванки почалися з набуттям незалежності України, коли спочатку окремі сміливці стали одягати свої вишиванки, – згадує Мох. – На них дивилися: хто з подивом, хто з цікавістю, а хто й зі зневагою. Але поступово цих людей становилось все більше, особливо з приходом весни, тепла. Ми почали приходити на мітинги до пам'ятника Тарасу у вишиванках. І поступово вони ставали модними серед проукраїнськи налаштованих харківців. Це вже стало традицією – одягати вишиванку на всі свята, на різні громадські заходи".

Офіційно День вишиванки українці відзначають із 2006 року. Жодних обов’язкових заходів це свято не передбачає – достатньо просто одягти вишиванку і тим самим виразити свою громадську позицію. Що стосується урочистостей, то в різних містах України по-своєму відзначають День вишиванки. Наприклад, у цей день українці проводять різноманітні концерти, марші, конкурси, вечорниці, ярмарки. Що стосується харків’ян, то вони кожного травня проводять вишиванкову ходу. До речі, перші Дні вишиванки у місті організовувала молодь. Це були представники таких молодіжних організацій, як Молода Просвіта, Фундація регіональних ініціатив, Спілка української молоді.

"Це була така абсолютно молода, студентська та драйвова атмосфера, – згадує громадський активіст Володимир Чистилін. – Тоді ще вишиванки не були в тренді. Пам’ятаю, ми пройшлися до пам’ятника Шевченку. Причому тоді ще не огороджували траси. Пройшлися десятки людей. Їх було небагато. Але вони показали, що таке вишиванкова хода".

А от після 2014 року заходи стали більш масовими та потужними. Воно не дивно – нещодавно відгриміла Революція Гідності, а Росія анексувала Крим та розпочала війну на Донбасі. У такий непростий час людям було необхідно висловити свою українську ідентичність, показати, що їх місто – це також частина України.

"Для мене найяскравіший День вишиванки був після перемоги Євромайдану, – згадує голова осередку Сковороди харківської "Просвіти" Вікторія Склярова. – Це був 2014 рік. Люди ще відчували небезпеку повернення ворожого їм оточення. І таким чином вони вирішили захищати українську ідентичність свого міста. Вийшло дуже багато людей. Вони були щасливі бачити свою символіку, бачити людей, які поділяють їх думки, цінності та погляди. Було дуже багато родин, молоді, дітей. І це дуже тішило. Не пам’ятаю, щоб український одяг чи події, пов’язані з вишиванковою ходою, викликали хоча б якісь негатив. Зазвичай, це викликає здивування, щире захоплення та почуття вдячності".

Як зазначають учасники вишиванкових заходів, на сьогоднішній день вишиванка – це така ж частина їх культури, як український прапор чи мова. Це не просто одяг, а прояв самоідентифікації. Причому на сьогоднішній день вишиванку можна побачити не тільки на державні свята – для деяких харків’ян вона стала частиною повсякденного образу.

"Сьогодні, мабуть, мало патріотично налаштованих людей не мають вишиванки, – говорить Чистилін. – Усі хочуть її одягнути, всі знають, що є такий день. У нас в Харкові відбувається кілька вишиванкових акцій – це День вишиванки у травні, а також акції до Дня незалежності. Люди стали вдягати більш яскраві та самобутні вишиванки. Раніше сам факт її наявності ідентифікував людину як українця. Тепер з’явилися різні візерунки, стилі. І взагалі зараз вноситься таке святкове різнобарв’я. Безумовно, вишиванка – це можливість підкреслити те, що ми є українцями. Для Харкова це дуже важливо!".