Перші ластівки жіночого руху: Як українки ХІХ століття просували ідеї емансипації

Світ, починаючи з середини ХІХ століття, став більш мінливим та динамічним. Із 1848 по 1849 рік про Європі прокотилася хвиля революцій, відомих під назвою "Весна народів"

Перші ластівки жіночого руху: Як українк…

Уже відгриміла Промислова революція, назавжди змінивши побут кожної людини. Також європейськими країнами прокотився рух за відстоювання інтересів жіноцтва. Світ потроху змінювався. Перші жіночі організації на українських теренах почали з'являтися у другій половини ХІХ століття. Звісно, їх ініціаторками, лідерками та учасницями були самі жінки. Причому імена найяскравіших із них відомі вже давно широкому загалу.

Перша українка в жіночому русі

Говорячи про учасниць жіночих рухів в Україні, неможливо не згадати письменницю та громадську діячку Наталію Кобринську. Народилася вона в 1855 році в родині інтелігентів, де цінувалися як хороша освіта, так і українські культурні традиції. Вона була першою українкою, яка почала активно відстоювати інтереси та свободи жіноцтва. В 1883 році Кобринська написала своє перше оповідання "Пані Шумінська", яке згодом отримало назву "Дух часу". Перша проба пера була успішною, що надихнуло молоду письменницею на літературний шлях. Причому він був нероздільно пов'язаний з її громадською позицією. Кобринська змальовувала становище жінок у тодішньому суспільстві, пропонувала шляхи його покращення, апелювала до почуття власної гідності.

8 грудня 1884 року в Станіславові (зараз – Івано-Франківськ) відбулися перші загальні збори "Товариства руських жінок", створених за ініціативи самої Кобринської. Тоді і сталося офіційне народження українського жіночого руху. Окрім ідей жіночої емансипації, товариство також проголошувало ідею соборності України і жертовної праці на благо народу. Письменниця Олена Кисілевська згадувала, що в той день палка промова Кобринської зачарувала присутніх. Особливо її слова знайшли відгук у молоді, спраглої до всього нового та небуденного.

Наталія Кобринська

Кобринська продовжувала активно працювати на літературній ниві. Того ж року вийшло її оповідання "Задля кусника хліба". Там письменниця просувала ідею, що жінка має шукати власне місце в суспільстві, знайти свою спеціальність та не бути на утриманні в чоловіка. На той час це була доволі прогресивна думка. Іван Франко, звертаючись до письменниці, писав так: "Чи Ви знаєте, що Ви написали таку штуку, якій рівної уся наша галицька література не видала!"

У 1887 році Кобринська разом зі своєю подругою Оленою Пчілкою почала видавати жіночий альманах "Перший вінок". То було перше видання подібного роду. В альманасі друкувалися твори Лесі Українки, Олени Пчілки, Людмили Старицької, Уляни Кравченко, Анни Павлик, Олесі Бажанської. Причому Кобринська не обмежувалася виключно жіночою літературою. Наприклад, в одному з випусків вона закликала письменниць допомогти в зборі підписів під петицією до австрійського уряду з вимогою нарешті допустити жінок до вищої школи. Підписи збирали в багатьох областях Західної України.

Не лишалася письменниця осторонь політичного життя та живо реагувала на всі його актуальні тенденції. До речі, Кобринська стала першою жінкою у світі, яка наголошувала, що соціалізм не вирішить жіночих проблем. Натомість вона пропонувала національне самоусвідомлення та хорошу освіту. Кобринська наголошувала, що вільна жінка – це передусім свідома жінка. Щодо соціалізму, то Кобринська була переконана, що він тільки поглибить наявну проблему. Вона не погоджувалася з тезою, буцімто економічно-політична перебудова суспільства здатна стати запорукою рівності. Також письменниця наголошувала, що економічне рівноправ'я без розуміння положення жінок в патріархальному суспільстві дасть їм тільки подвійне навантаження. Так, у жінки може бути цікава робота, але тяжка праця по господарству нікуди не зникатиме.

На початку 1890-х років Кобринська заснувала видавництво "Жіноча бібліотека", а також почала видавати альманах "Наша доля". Разом із Оленою Пчілкою вона мріяла об’єднати жінок із усієї України. Окрім жіночої емансипації, Кобринська розуміла значення національної ідентичності. Вона щиро прагнула, щоб українки могли вирватися як з-під впливу Польщі, так і Російської імперії. Для Кобринської свобода жінок та свобода українців були невіддільні один від одного.

Невтомна та безстрашна Пчілка

Згадуючи Кобринську, неможливо обділити увагою її добру поругу Олену Пчілку (Ольгу Косач). Енергії та снаги цієї жінки вистачало не на одну справу. Письменниця, меценатка, перекладачка, етнографиня, фольклористка, публіцистка та громадська діячка, вона просувала жіночий рух та відстоювала українську ідею. Вона змогла виховати дітей в любові до країни. Олена Пчілка не хотіла, щоб їх русифікували в офіційних школах, тому дала домашню освіту. До речі, доволі блискучу.

Олена Пчілка 

Олена Пчілка свого часу закінчила Київський зразковий пансіонат шляхетних дівчат, після чого одразу поринула в громадське та культурне життя тодішньої української інтелігенції. Разом із Кобринською активно працювала на жіночий альманах "Перший вінок". Там письменниця опублікувала повість "Товаришки", де втілила образи нових та сучасних жінок, студенток Цюріхського університету. Також на сторінках альманаху в 1907 році поруч із заявою Всеросійської спілки рівноправності жінок вона закликала надати жінкам політичні й громадянські права. Її своїми підписами підтримали 20 тисяч жінок із 122 міст імперії.

Олена Пчілка активно критикувала тодішню владу за те, що не забезпечила жінкам право на отримання вищої освіти, а також висвітлювала роботу жіночих організацій та спілок. Свого часу вона очолила Полтавське відділення Спілки. Ним, зокрема, подавалися заяви до Рад Київського, Одеського, Харківського університетів з вимогами забезпечити право жінок вчитися в вишах та відкрити кафедри "української мови, літератури, історії, університетських книгозбірок та періодичних видань".

До речі, моді на вишиванки треба дякувати, зокрема, й Олені Пчілці. Саме вона в 1876 році видала книжку "Український народний орнамент". Там письменниця відобразила все розмаїття орнаментів і фасонів українського строю. Окрім збору орнаментів, Олена Пчілка невтомно збирала народні пісні та зразки ужиткової культури. До речі, працю вона вважала однією з головних життєвих засад. Тому не дивно, що письменниця обрала саме такий псевдонім – ця маленька комашка була нагадуванням про невтомність та працьовитість.

Олена Пчілка самовіддано працювала в царині етнографії та стала першою жінкою-академіком. Крім того, вона була послідовною в обстоюванні національної ідеї. Письменниця входила у керівні органи українських інституцій, підписувала петиції та вимоги до чинної влади. Не цуралася Олена Пчілка і більш ризикових справ. Бунтарська натура часом давала про себе знати. Так, під час вшанування роковин по смерті Тараса Шевченка вона огорнула погруддя поета жовто-блакитним прапором. Зал був в захваті, хоча можновладці лютували.

А у 1903 році на відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві було заборонено говорити українською мовою. Але хіба це перепона для такої жінки? Звичайно ж, Олена Пчілка виголосила промову українською, не надто зважаючи на присутність поліції. З початком революції 1905 року з'явилися певні надії на лібералізацію тогочасного суспільства. Громадівці робили усе можливе, аби добитися скасування Емського указу 1876 року, що забороняв українське книговидання. До Петербурга була відправлена делегація, яка мала висунути вимоги прем'єр-міністру Вітте повернути відібрані свободи. Вести складні переговори поїхала й Олена Пчілка.

Олена Пчілка

Але всі ці сподівання української інтелігенції залишилися марними. Нова радянська влада взагалі вважала діяльність Олени Пчілки злочинною. В 1930 році чекісти прийшли з ордером на арешт письменниці. Вісімдесятилітня жінка вже не могла самостійно ходити, а розгублені чекісти просто пішли геть. В останні роки життя Оленою Пчілкою опікувалися доньки, проте невдовзі й вони зазнали переслідувань від радянської влади.

Вона дала літературі новий погляд на жінок

Ідеї емансипації жінок просувалися не тільки в лавах громадських організацій, а й на сторінках літературних видань. І тут в першу чергу загадується одна з найбільш освічених жінок свого часу, буковинська письменниця Ольга Кобилянська. Саме вона першою наповнила тодішню українську літературу образами інтелігентної, вольової героїні, яка не боялася бути вільною від нав'язаних соціумом стереотипів та вийти з рамок світоглядних обмежень. Саме Кобилянська дала новий погляд на жінок в літературі, який відрізнявся свіжістю та новизною. Письменниця зверталася до внутрішнього світу жінки, описувала психологію та світоглядні засади інтелігенток, які борються за рівноправ'я та не знаходять розуміння в своєму оточенні.

Кобилянська під безпосереднім впливом Наталії Кобринської написала повість "Людина", яка побачила світ в 1899 році. У своєму творі письменниця просувала ідеї рівноправ'я, необхідності жінок мати можливість працювати та отримувати освіту. В повісті тема жіночої емансипації була розглянута в аспекті становища людини в соціумі. Поміж рядків повісті Кобилянська стверджувала, що кожна людина має відчувати себе особистістю, що суспільство має стати тим місцем, де кожен матиме нагоду самореалізуватися та знайти власне місце в житті. Головна героїня твору, молода дівчина Олена Ляуфлер, жодним чином не вписувалася в своє міщанське середовище з його "шлунковими" інтересами, брехнею та лицемірством. Вона хотіла бути вільною, мати почуття власної гідності, отримувати освіту, одружитися з коханим та близьким по духу чоловіком, а не з тим, на кого вкажуть старші. Повість "Людина" започаткувала новий етап української психологічної прози, де акценти зміщуються із зовнішнього світу на світ внутрішній, на переживання та думки самих героїв.

Ольга Кобилянська

Ідеї емансипації отримали свій подальший розвиток в повісті "Царівна", написаної у формі особистого щоденника. Це був другий та більш успішний твір Кобилянської на дану тему. Він був новаторським та своєрідним, що свого часу відмічали рецензенти – Леся Українка, Франко, Кримський та Маковей. Як і в попередньому творі, Кобилянська змальовувала грані внутрішнього світу жінки-інтелігентки. Причому в повісті знайшлося місце певним моментам біографії самої письменниці, її характеру та навіть зовнішнім рисам. Своєю "Царівною" Кобилянська показала, як розширилося її світобачення, поглибилась реалістична манера та засоби психологічного аналізу.

Образи інтелігенток Кобилянська також втілювала в таких своїх творах, як "Valse melancoligue", "Ніоба", "Через кладку", "За ситуаціями". При цьому її героїні не були заможними та благополучними паннам. Переважно це представниці нижчих верств суспільства, які потерпають вже не від кріпацького, а соціального і родинно-побутового гніту. І незважаючи на ці труднощі, вони прагнуть вирватися із задушливого та вкрай консервативного середовища, здобувати освіту, бути вільними. До речі, в своїх творах Кобилянська піднімала таку проблему, як матеріальна залежність жінки.

Однак не одною літературою жила Кобилянська. Вона мала вагу і в тогочасному жіночому русі. Тут варто згадати її промову на зборах "Товариства руських жінок на Буковині", виголошену у Чернівцях 14 жовтня 1894 року. У ній Кобилянська говорила про дискримінацію жінок, про соціальну нерівність та матеріальну залежність.

"Отже, стремління те, щоб забезпечити жінкам долю на випадок, коли б не вийшли заміж, – бо женитися тяжко й мужчині в теперішніх часах, хоч він і має кусник хліба для себе, – стремління те зветься рухом жіночим, або емансипацією жінок – наголошувала письменниця. – Тож не лякатися нам тих слів і не уявляти собі під ними якого там антихриста або лихого демона, що хоче пірвати наші жінки і пхнути на дорогу сміховиська і бездоріжжя! Ні, се слова невинні і безпечні, і не нанесуть жінкам нашим ні сорому, ні горя!".


Ольга Кобилянська

Тонка та сильна натура

Письменниця та культурна діячка Леся Українка, сучасниця та близька подруга Кобилянської також не оминула в своїй творчості жіноче питання. Її героїні – сильні особистості, яким властива власна точка зору, власні думки та бачення світу. Вони в першу чергу – дійові особи, які рухають сюжет твору, а не постають в образі гарного та зворушливого доповнення головного героя.

Леся Українка в різні етапи своєї творчості брала засадничі сюжети європейської літератури та переосмислювала їх саме з жіночої позиції. Як і інші літератори Європи, вона звернулася до образу Дон Жуана, виписавши його в своєму "Камінному господарі". Але письменниця стала першою в світі жінкою, яка переосмислила характер відомого персонажа. На відміну від інших літераторів, Леся Українка не стала робити Дон Жуана центральним героєм. Не стала вона його змальовувати як великого спокусника, який підкорює собі жінок. Її персонаж, будучи особою з сумнівними моральними якостями, програв у власній грі і сам став спокушеним.

Письменниця також звернула увагу на релігію, причому виходячи саме з критичних позицій. Леся Українка переосмислила окремі засади християнства, в першу чергу – ідею другорядності жінки. Ця тема лунала в таких драматичних творах, як "Руфін і Прісцілла", "Адвокат Мартіан", "Одержима". Останній в цьому плані особливо вартий уваги. Його головна героїня Міріам любила Месію і була готова заради нього піти на будь-які жертви. І він прагнув цих жертв. Месія бажав, щоб жінка зреклася всіх земних благ, своїх близьких та власної особистості. Останнє для відданої Міріам було неможливим. Будучи сильною та сміливою людиною, на таку жертву героїня погоджуватися не стала.

Леся Українка

Схожий образ Леся Українка втілила в драмі-феєрії "Лісова пісня". Там поетеса також наглядно показала, скільки болю та розчарування може принести прагнення стати чиєюсь тінню заради кохання. Взагалі в цьому творі літературні критики вбачають чимало смислів. Особливо це стосується головної героїні Мавки, чий образ розглядають і з позиції конфлікту між християнством і світом язичницьких уявлень, і екологічних проблем та споживацького ставлення до природи, і з позиції феміністичної критики. Наприклад, Мавка всупереч тодішнім традиціям першою зізнається Лукашу в коханні, знаходить собі достатньо сил після зради і у фіналі перероджується в дещо вічне та незриме.

У "Боярині" Леся Українка звертається до образу жінки, яка змушені жити на чужині і потерпати від чужих, куди більш патріархальних правил і традицій. Головна героїня Оксана, поступаючись любов'ю до Україні та власними принципами, робить все, щоб її чоловік Степан не потрапив у немилість російського царя. Наприклад, вона дозволяє себе цілувати боярам, які їй відверто огидні. Все для того, щоб на Степана не пала підозра, що дружина підтримує зв'язки з опальним Дорошенком. Адже це дуже погано обернеться для її чоловіка. Тому Оксана, всупереч своїй натурі, погоджується на мовчання.

Можна побачити, що жінки Лесі Українки не всесильні. Але попри слабкості та невдачі, вони прагнуть знайти своє місце в світі. Кожна героїня по-своєму долає труднощі, які випали на її долю. Такою ми бачимо ліричну героїню і в поетичних творах Лесі Українки – натуру сильну, тонку та горду. Воно і не дивно – письменниця сама була такою людиною.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Харків

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"