"Передова" Тітова: Як з'явилася перша військово-медична поштова марка в Україні

Нікіта Тітов – художник, ілюстратор. Зараз живе та працює у Харкові. Своїм творчим доробком Тітов активно ділитися зі своєю аудиторію у мережі "Фейсбук". Тематика його робіт доволі різноманітна. Є малюнки, присвячені особистим почуттям та переживанням. А є малюнки, які стають авторським відгуком на актуальні виклики та проблеми сучасності. Першу таку гостросоціальну роботу Тітов створив у грудні 2013 року під час Революції Гідності. Плакат "Країна народжується" став його першим твором на політичну тематику. А цього року Тітов опублікував такий знаковий малюнок, як "Передова". Дана робота була присвячена боротьбі з коронавірусом. Там художник зобразив українського військового та медика, у кожного з яких свій фронт та своя боротьба з ворогом. Робота не залишилась непоміченою: 29 травня національний поштовий оператор увів в обіг марку "Передова". Вона вийшла тиражем у 140 тисяч примірників. Так Україна разом з Іраном, В'єтнамом, Швейцарією та Китаєм увійшла в число країн, де були вперше випущені марки на тему протистояння коронавірусу.

Тітов розповів Depo.Харків про власне становлення як художника, особливості творчості та зворотній зв'язок з аудиторіює.

Як відбувалося ваше становлення як художника? Як ви приїхали до Харкова?

– Я народився у місті Йихвів у Естонії. Це такий собі естонський Донбас. Там у нас були шахти. І більшість людей, які жили там та живуть досі, – це люди російськомовні. Зараз вони так само перебувають під дуже сильним впливом Першого російського каналу та їхньої пропаганди. Майже остаточно я з батьками переїхав сюди у третьому класі. Дуже важко було для мене сприймати нову для себе країну. Тому що навіть за радянських часів Україна та Естонія дуже сильно відрізнялися.

Малював я з дитинства, але ніколи не думав, що це буде моєю професією. Та після закінчення школи я взагалі не знав, чим займатися в цьому житті, і обрав саме шлях художника. Тому що це, можна сказати, було єдиним, в чому я був більш-менш зацікавлений. У Харкові я вступив на художньо-графічний факультет Харківського педагогічного університету. За фахом я учитель малювання. Але я зрозумів, що мені подобається займатися саме живописом. Це я усвідомив вже на четвертому році навчання. Тоді я і почав займатися живописом.

Після закінчення інституту я вступив до молодіжного відділення Союзу художників України. Потім у мене з’явилася алергія на масляні фарби. Мені довелося шукати себе у чомусь іншому. Так я потрапив до Києва, де працював багато років у рекламі і майже не малював. У 2014 році так сталося, що мені довелося знов повертатися до Харкова та починати життя заново. Шукати знов себе та розуміти, що я можу зробити у цьому житті, як далі заробляти та як жити. І мій друг Андрій Єрмоленко сказав мені: "Ти ж колись малював? Давай малюй далі, давай роби це". Дуже багато він зробив для того, щоб я почав знов малювати. Він знаходив для мене роботу, він вигадував у якому напрямку рухатися. І він так поставив мене на ноги як художника. Я багато за що йому вдячний.

Як ви знайшли свій стиль? Як зазвичай відбувається процес творення нової роботи?

– Мені самому важко сказати, що у мене є певний стиль. Є певні проекти, зроблені в одному стилі. Все ж таки, я намагаюся малювати у дуже різних стилях. Усе залежить від того, що саме я хочу відобразити та сказати. Просто мій досвід у рекламі був такий, що будь-яку ідею треба подавати її власною мовою. Тому я не шукав свого стилю. Я шукаю під кожну ідею той стиль, у якому вона буде виглядати найбільш виразно. Хоча дуже багато людей кажуть, що вони відрізняють мої роботи серед інших. Напевно, деякий стиль є. Але мені все ж таки здається, що він у мене дуже різний.

Будь-яка робота – чи то про події, чи враження, чи мої відчуття – вона пов’язана з тим, про що я думаю у даний момент. Або з тим, що мене сильно вражає. Чи вразила якась новина, чи якась подія. І це такий власний відгук. Здебільшого це мій щоденник, у якому розібратися можу тільки я. Просто дивлячись через рік чи два на кожну мою роботу я згадую, що я відчував у той самий час. Я викладаю всі свої роботи у "Фейсбуці". Для мене це перш за все щоденник. Це відбувається, коли я просто не можу промовчати, коли у мене є потреба щось сказати. І замість слів я обираю малюнок.

Часто можна побачити, що ваші роботи – це певні реакції на якісь події чи соціальні проблеми. Це так?

– Це невід’ємна частина мого життя. Я відчуваю себе громадянином цієї країни. Я відчуваю, що дуже багато речей в мені резонують дуже сильно. Іноді дуже боляче. Я просто не можу пройти повз, щоб не сказати про це, не виразити свої думки, не сказати про те, що, власне, мене турбує. Але що дуже приємно – ці думки розділяє дуже багато людей. Для мене це дуже важливо. Це велика підтримка. Саме через це відбуваються деякі зміни в моєму житті. Я став більш відомим. Хоча нічого для цього не робив. Я просто працюю, просто малюю, просто викладаю на сторінці свої роботи.

Взагалі, які можливості дає малюнок для того, щоб щось сказати, донести певний меседж?

– Взагалі-то образ містить у собі набагато більше, ніж поняття, більше, ніж будь-яке слово. Образом можна виразити цілий текст. Замість купи слів можна просто намалювати одну якусь дуже просту річ. Люди прочитають у ній набагато більше, ніж навіть у великому тексті.

Як вам соцмережі як майданчик для репрезентації свої робіт?

– Насправді це працює набагато швидше і краще, ніж виставки. Тому що там все залежить від того, у якому місці ці виставки відбуваються. Але все ж таки буває, що протягом дня до тисячі людей бачать мій малюнок. Або більше – кілька тисяч. Звісно, що за один день виставку не відвідає скільки людей. А тому цей майданчик дуже потужний. Я розумію, що обмін думками з людьми, яким вони цікаві, він відбувається набагато швидше, набагато простіше, ніж якщо я робив би десь виставки. Хоча мені дуже цікаво, коли виставки у мене таки відбуваються. Відбуваються вони знову ж таки через "Фейсбук". Просто хтось дивиться мої роботи та пропонує: "А чи не хотів ти зробити виставку з нами на ту чи іншу тему?".

Взагалі, чи отримуєте ви якийсь зворотній зв'язок від своїх глядачів?

– Насправді дуже багато людей пише коментарі. Зазвичай, люди пишуть про те, що вони бачать в роботі, яку я виклав. Іноді зміст роботи, який вона набуває завдяки думкам людей, буває зовсім іншим, ніж я думав на початку. Але мені дуже цікаво, коли людина бачить щось своє. І відчуває інші емоції, ніж я закладав. Це дуже цікаво.

Чи можете ви навести приклад, коли ви створювали роботу та мали на увазі одне, а людина побачила щось інше?

– Це точно не стосується плакатів. Плакати я роблю так, щоб всім було зрозуміло, що я хочу сказати. Здебільшого це роботи, які описують якісь почуття – чи то кохання, чи то якийсь біль, чи щось таке більш людське. Тому що люди по-різному відчувають життя і почуття у всіх дуже особисті, дуже різні. І тому саме у таких роботах вони бачать щось своє. Те, що їм ближче, що їм до душі. Все ж таки у кожної людини свій досвід. І тому саме ці речі люди бачать якось інакше.

А часто ви створюєте роботи, присвячені не певним подіям, а саме почуттям?

– Я дуже багато малюю сердечок. Вони з’являються у мене на сторінці дуже часто. У мене є проект "Колискова". Я почав його з того, що бажав своїм друзям у "Фейсбуці" "на добраніч". Просто для того, щоб зробити такий милий жест. У мене є ціла серія тваринок. Насправді я малюю їх, коли у мне на душі не дуже добре. Але вони виходять доволі веселими. І люди сприймають їх достатньо позитивно. Я часто малюю малюнки про почуття, адже це частина нашого життя, дуже важлива та невід’ємна. Ми всі живемо почуттями. Ми всі живемо або мріями про кохання, або знаходимося у коханні, або просто згадуємо про нього. Тому такі роботи я роблю дуже часто.

Ваша робота під назвою "Передова" потрапила на марку. Розкажіть, будь ласка, як це сталося?

– Коли зробив цю роботу, я навіть трошки вагався, чи викладати її. Тому що я не розумів, наскільки вона добра чи не дуже. Мене вразило, наскільки вона сильно розійшлася, наскільки вона зрезонувала у суспільстві. І потім до мене звернулися з "Укрпошти" з приводу того, щоб зробити марку. Я, звісно, дуже швидко погодився. Просто я зрозумів, що ця робота виявилася наскільки на часі, наскільки сильно та потужно зайшла глядачеві. Я зрадів. Я відразу погодився. Тому що завдяки цьому я вже увійшов в історію України.

Розкажіть, будь-ласка, як ця робота була створена. Чи отримали ви ще якісь фідбекек від глядачів?

– Це були ще перші тижні карантину. Тоді всі новини були про це – про карантин, про хворобу. Люди дуже сильно боялися і почали забувати деякі дуже важливі речі. Про те, що зараз в країні війна, що вона нікуди не поділася. І через карантин нічого не змінилося. Війна триває. Мені хотілося якось поєднати ці меседжі. Бо окрім карантину, окрім хвороби, все ж таки в країні є війна. І про це неможна забувати. І саме в цей момент я списувався зі своєю подругою Оленою. І вона мені сказала: "Ти уваляєш, зараз наші медики так само на передовій, як і військові". І після цих слів відразу народився цей плакат.

Було дуже багато репостів. Дуже багато людей писали про свої враження. Наприклад, греки просто запозичити цей плакат та переробили його на свій лад. І написали вже про Грецію. Просто зрізали ту частину, де було написано "Передова", де був мій власний автограф. Вони видали це за свій грецький плакат. Там він розійшовся дуже сильно, було дуже багато постів про це. Також до мене звернулися з Нацгвардії та запитали, чи можна використовувати цей плакат. Потім вони переробили його на свій лад.