Наука за колючим дротом: Як українці відкрили космос для радянського Кремля

Українці були основоположникам радянської космічної та ракетної програм, незважаючи на репресії, які щодо них запровадили у 1930- роках

Юлія Гуш

Освоєння космосу колись вважалося привабливою фантазією. Але завдяки відданій праці провідних науковців та інженерів вона стала реальністю. Проте не зажди люди, які сприяли розвитку космонавтики, користувалися належною пошаною та визнанням. Особливо якщо вони жили в тоталітарній державі, де жодні таланти та заслуги не рятували від репресій та переслідувань.

Сергій Корольов – основоположник практичної космонавтики

Сергій Корольов по праву вважається основоположником практичної космонавтики. Саме під його керівництвом було запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, здійснено перший політ людини в космос. Однак, незважаючи на такі досягнення, його життя ніяк не назвеш благополучним. Адже Корольов жив у Радянському Союзі.

Але почнемо з самого початку. Народився Сергій Корольов у Житомирі в родині гімназійного викладача Павла Корольова та доньки ніжинського купця Марії Миколаївни. Але той шлюб проіснував недовго: батьки розійшлися і хлопчик з трьох років виховувався у бабусі й дідуся. Він рано навчився читати й писати. Особливо легко давалася арифметика. У 1922 році Корольов екстерном здав іспити та вступив до передвипускного класу Першої одеської будпрофшколи, де вивчав теорію й практику проектування літальних апаратів. Восени 1924-го він починає навчатися на механічному факультеті Київського політехнічного інституту. А в анкеті у графі "національність" вказує — українець. А згодом Корольов вивчатиме літакобудування на аеромеханічному факультеті МВТУ ім. М. Баумана. Але на цьому його освіта не закінчується: додатково Корольов закінчує школу планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту, самостійно будує кілька планерів, а також бере участь у планерних змаганнях та зльотах.

На фото: Сергій Корольов

У липні 1932 року 25-річний Корольов приєднався до новоствореної Групи вивчення ракетного руху. Там він отримав можливість працювати з такими піонерами ракетобудування й космонавтики, як Цандер, Тихонравов, Побєдоносцев тощо. Надихнувшись перспективами літальних апаратів нового типу, Корольов підключається до роботи "безплатників". У вересні 1933 року його навіть призначають заступником директора Реактивного інституту. Щоправда, вже наступного року молодого науковця звільнили з посади. Бо він, мовляв, не виправдав надії. Так Корольов продовжив працювати в інституті вже на посаді рядового інженера. Тоді він вирішив зосередити свої зусилля на розробці крилатих ракет.

А потім настали часи Великого терору. Під удар потрапили не тільки представники творчої інтелігенції, а й науковці та дослідники. 27 червня 1938 року Корольову закидають участь в троцькістській контрреволюційній організації та арештовують. Згодом він згадуватиме, що підставою для ув’язнення послужили свідчення директора науково-дослідного інституту, в якому той працював. 27 вересня доля науковця була вирішена на закритому судовому засіданні. Вирок був невтішним: виправно-трудові табори на далекій Колимі. За звільнення Корольова клопотали як родичі, так і колеги. До них долучилися відомі льотчики Гризодубов та Громов, а також авіаконструктор Туполєв.

Проте чуда так і не сталося. 2 березня 1940 року Корольова етапують до Москви до Бутирської в'язниці. Згодом особлива нарада при НКВС під керівництвом Лаврентія Берії назначає йому вісім років виправно-трудових таборів. Після знущань у пересильних в’язницях Корольова етапують до Колими. Там науковець возить золотоносний пісок на промивну драгу. Тяжка праця та злиденне існування підривають його здоров'я. В ув’язненні Корольов втрачає всі зуби і набуває чимало хвороб. Але клопотання його матері та колег по роботі не залишаються марними – згодом науковця переводять у "шарашку", де відбувають покарання найвидатніші вчені та інженери. Яких, до речі, влада також оголосила "ворогами народу".

На фото: Сергій Корольов у роки репресій

Очолював ту "шарашку" авіаконструктор і доктор технічних наук Андрій Туполєв. У роки війни під його керівництвом Корольов працює над створенням літака Ту-2. Проте згодом науковець дізнався, що в Казані діє схожа організація, де розробляються реактивні двигуни. Тому він клопочеться про переведення і згодом розпочинає роботу над реактивним двигуном для пікіруючого бомбардувальника "Пе-2".

Незважаючи на свою віддану та енергійну працю, звільнення Корольову сталося тільки 27 липня 1944 року. Президія Верховної Ради СРСР ухвалила рішення про дострокове звільнення науковця та зняла з нього судимість. Але вчорашнім "зекам" не можна було просто так повернутися додому, тривала Друга світова. У вересні 1945-го Корольов у складі комісії їде до Німеччини вивчати німецьку трофейну техніку. Але було запізно – ракетні полігони розбомблено, всю документацію, обладнання, конструкторів та інженерів вже вивезли до США. У 1946 році Корольова призначають головним конструктором балістичних ракет. Він очолює відділ НДІ-88. Під його керівництвом створюються перші у СРСР балістичні ракети. Більшість із них згодом буде активно використовувалися для наукових досліджень верхніх шарів атмосфери. Основним напрямком роботи Корольова стає розробка багатоступеневих міжконтинентальних ракет.

Наукові й технічні ідеї Корольова були масштабними, вони вимагали потужної матеріально-технічної бази. У серпні 1956 року він стає керівником і головним конструктором ОКБ-1, найбільшого ракетного центру країни. Тепер Корольов має у своєму підпорядкуванні діяльність багатьох науково-дослідних інститутів та конструкторських бюро. Він також ініціює створення ради головних конструкторів, куди входять спеціалісти ракетної галузі. Попри свій неофіційний характер рада тривалий час мала визначальний вплив на ракетобудування. Найважливішим досягненням Корольова стала перша у світі міжконтинентальна балістична ракета Р-7, яку вперше запустили 27 серпня 1957 року. Вона послужила основою для цілої родини ракет-носіїв, які забезпечили низку фундаментальних досягнень у сфері космонавтики.

На фото: Сергій Корольов

Згодом ці військові розробки стануть умовою для подальшого освоєння космосу. 4 жовтня 1957 року під керівництвом Корольова був вперше запущений штучний супутник. 3 листопада того ж року на орбіту відправлений другий супутник, на борту якого була собака Лайка. А 12 квітня 1961 року в космос благополучно полетів Юрій Гагарін. За життя Корольова було успішно здійснено ще сім польотів кораблів, запущені супутники, космічні наукові станції і системи. Під його керівництвом створено перші космічні апарати серій "Луна", "Венера", "Марс", "Зонд", деякі супутники серії "Космос" та проект космічного корабля "Союз". Помер Корольов 14 січня 1966 року під час хірургічної операції. У науковця зупинилося серце. Після його смерті темпи розвитку космічних програм поступово сповільнилися.

Юрій Кондратюк: З думкою про міжпланетні простори

Юрій Кондратюк по праву вважається одним із піонерів космонавтики. Щоправда, ім’я, яке увійшло в історію, належало зовсім не йому. Народився Олександр Шаргей 9 червня 1897 року в Полтаві. У 13 років він втратив обох батьків, тому виховувався в родині діда. Навчався юний Шаргей у Другій полтавській гімназії, після чого поступив на механічне відділення Петроградського політехнічного інституту. Проте нормально провчитися не вдалося – Шаргея призвали до армії. Так він потрапив на фронт Першої світової. У 1918 році він зміг повертається до рідної Полтави. Однак додому потрапити так і не вдалося – Шаргея затримав білогвардійський патруль і мобілізував до Білої армії. Воювати на стороні "білих" він не хотів і першої ж нагоди дезертирував. Шаргей дістався до Києва, там його знову мобілізували до тієї ж Білої армії. Довелося дезертирувати вдруге та оселитися в невеличкому місті Сміла.

На фото: Юрій Кондратюк

Післявоєнне життя було важким. Шаргей часто переїжджав з місця на місце, йому доводилося братися за будь-яку роботу, щоб якось прогодуватися. Він встиг пропрацювати механіком, вантажником, мастильником. Над ним постійно висіла загроза – Шаргея, як колишнього білогвардійця, могли в будь-який час заарештувати. Щоб уникнути такої участі, він пішов на відчайдушний вчинок. Так вийшло, що мачуха змогла передати йому документи студента Юрія Кондратюка, який нещодавно помер. Тому після довгих роздумів Шаргей став на військовий облік під іменем Юрія Васильовича Кондратюка. Із ним він проживе все своє подальше життя.

Незважаючи на складне життя, Кондратюк-Шаргей мріє про польоти до інших планет. У 1919 році у світ виходить його перша книга "Тим, хто буде читати, щоб будувати". У своїй дебютній роботі талановитий українець виводить основне рівняння руху космічної ракети, розміщує схему чотириступеневої ракети, яка працює на киснево-водневому паливі, описує камеру згоряння ракетного двигуна. У цій книзі Кондратюк писав: "Перш за все, щоб питання цієї роботи само по собі не лякало вас і не відволікало від думки про можливість здійснення, весь час твердо пам'ятайте, що з теоретичної сторони політ на ракеті в світовий простір нічого неймовірного собою не представляє".

У січні 1929 року в Новосибірську вийшла книга "Завоювання міжпланетних просторів". До речі, її Кондратюк видав за власний кошт. У своїй роботі він вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів. Також Кондратюк був першим, хто сформулював теорію багатоступеневих ракет. Вчений ще розробив концепцію повернення космічного корабля. По суті, це була схема майбутнього "космічного човника". Крім того, Кондратюк запропонував відправляти на Місяць екіпаж з трьох осіб. Згідно його задуму, двоє космонавтів у спеціальному модулі повинні досягти місячної поверхні, а третій мав би залишатися в кораблі на навколомісячній орбіті. Через 40 років американці скористаються такою схемою під час польоту на Місяць.

Кондратюк неодноразово змінював місце роботи. Він встиг попрацювати на півдні України, Кубані, Північному Кавказі. У 1925 році він переїжджає до Краснодарського краю, де працює на Криловській станції механіком. А через два роки перебирається до Новосибірська для роботи в "Хлібопродукті". Тут він бере участь у будівництві та вдосконаленні елеваторів. Саме тоді Кондратюк будує надсучасний елеватор "Мастодонт". Це було величезне зерносховище на 13 тисяч тонн, справжнє технічне диво на ті часи. Іронічно, але саме це досягнення стане приводом для переслідування. 30 липня 1930 року Кондратюка разом із кількома іншими колегами заарештували за обвинуваченням у шкідництві. Мовляв, він будував "Мастодонт" без креслень та цвяхів для того, щоб будівля не витримала та розвалилася під вагою зерна. Цікаво, що це зерносховище благополучно простояло аж до розвалу СРСР.

На фото: Юрій Кондратюк

Але влада хотіла отримувати від Кондратюка максимальну користь. Тому замість таборів його направили працювати до спеціалізованого Бюро № 14. Там трудилися інші в'язні­інженери, які спеціалізувалися на проектуванні вугільних підприємств. Згодом він долучився до роботи над проектуванням потужної Кримської вітроелектростанції. У травні 1933-го Кондратюк перебирається до Харкова і починає працювати в Інституті промислової енергетики. А в 1939 році він вже очолює відділ проектно-експериментальної установи вітроелектростанцій у Москві.

Смерть науковця залишилась загадкою. Вважалося, що Кондратюк загинув 3 жовтня 1941 року. Проте знайшлися докази, які вказували на те, що він був живим і після цієї дати. Наприклад, дослідники знайшли документ за січень 1942 року, де стояв підпис Кондратюка. Згодом поширилася версія, згідно до якої, науковець загинув 23 лютого 1942 року під містом Кіров у Калузькій області. Його поховали у братській могилі у сосновому лісі. Проте найбільш імовірною вважається версія, згідно до якої Кондратюк загинув у концтаборі.

Валентин Глушко. Яскравий науковець без диплому

Ще одним талановитим науковцем, який не зміг уникнути переслідувань із боку влади, був Валентин Глушко. Народився він 2 вересня 1908 року в Одесі. Здобув освіту в Реальному училищі імені св. Павла, а потім отримав диплом про закінчення профтехшколи. Цікаво, що Глушко опановував не тільки науку, а й музику. Він навчався гри на скрипці в Одеській консерваторії, а після її закінчення перевівся до Одеської музичної академії. Ще в юному віці майбутній науковець визначає коло своїх інтересів. Він захоплювався науковою фантастикою, стає частим відвідувачем місцевої обсерваторії. Свого часу Глушко навіть листувався з вченим-теоретиком освоєння космічного простору Костянтином Ціолковським.

Ще у шістнадцятирічному віці він публікує в одеських "Известиях" замітку під назвою "Завоювання Землею Місяця". А через два роки з'являється його стаття під назвою "Станції поза Землею". У ній Глушко обґрунтовує необхідність створення орбітальної станції. У 1925 році Глушко вступає до Ленінградського державного університету. Ще під час навчання він розробляє ідею теоретичних та експериментальних досліджень конструкції геліоракетоплана. Тоді ж він розпочав проектувати космічний корабель, який використовує сонячну енергію для польоту. До речі, диплом про завершення університету Глушко так і не отримав. Офіційна причина – несплата за останній семестр навчання. Молодого науковця відрахували з п’ятого курсу прямо після складання державних іспитів.

На фото: Валентин Глушко

15 травня того року Глушко приєднався до штату Газодинамічної лабораторії, яка працювала в тодішньому Ленінграді. Відсутність диплому не завадила йому протягом двох років очолювати підрозділ ГДЛ, який займався розробкою першого у світі електротермічного реактивного двигуна. Це стане головною справою його життя. А в 1930 році було розпочато виготовлення першого в країні рідинного ракетного двигуна ДРМ-1. Того ж року, будучи співробітником Газодинамічної лабораторії, він розробляє експериментальний проект ракетного двигуна. Це було значне досягнення, яке ознаменувало нову добу ракетного двигунобудування. У січні 1934 року Глушка переводять до Москви й призначають начальником сектору РНДІ Наркомату Оборони.

Проте репресивна машина дісталася і його. У березні 1938 року Глушка арештовують. До серпня 1939-го він, перебуваючи під слідством, встигає побувати і у внутрішній тюрмі НКВС на Луб'янці, і в Бутирській в'язниці. Допити відрізнялися надзвичайною жорстокістю. У хід йшли сплетені з дроту батоги. 15 серпня 1939 року Особлива нарада при НКВС призначає йому 8 років покарання. Проте згодом Глушка залишають працювати в технічному бюро. До 1940 року він трудиться в "шарошці" при Тушинському авіамоторобудівному заводі № 82. Там розробляється проект допоміжної установки РРД для літаків С-100 і "Сталь-7". У 1940 році Глушко переводиться до Казані, де працює над розробкою допоміжних літакових РРД РД-1, РД-1ХЗ, РД-2 і РД-3.

Як і Кондратюка, Глушка звільнили наприкінці війни. 27 серпня 1944 року за рішенням Президії Верховної Ради з нього зняли судимість. У грудні науковця вже призначають на посаду головного конструктора Дослідно-конструкторського бюро спеціальних двигунів. З липня до грудня 1945 року і з травня до грудня 1946 року Глушко проживає у Німеччині. Там він очолює відділ із вивчення двигунів, вивчає трофейну німецьку ракетну техніку в інституті "Нордхаузен". У наступні роки Глушко плідно працює над запуском нових ракет. 10 жовтня 1948 року відбувся успішний пуск ракети Р-1, проведені роботи над модифікацією двигуна РД-100. А 19 квітня 1953 року здійснений успішний пуск ракети Р-5.

На фото: Валентин Глушко

22 травня 1974 року Глушка призначають директором і генеральним конструктором НВО "Енергія". Під його керівництвом створюється багаторазова космічна система "Енергія – Буран". Глушко очолює роботи з вдосконалення пілотованих космічних кораблів "Союз", вантажного корабля "Прогрес", орбітальних станцій "Салют" та створення орбітальної станції "Мир". Саме його двигуни стали основою ракетних систем, за допомогою яких СРСР досяг успіхів в освоєнні космосу. Разом із Корольовим Глушко створив балістичні міжконтинентальні ракети та радянські ракетно-космічні системи. До речі, науковець не залишав роботу до останніх днів свого життя. Помер Глушко 10 січня 1989 року, через два місяці після успішного польоту "Бурана".

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Харків