Напади, провокації та акти вандалізму: У яких реаліях живуть представники ЛГБТ-спільноти в Харкові

Хуліганські витівки, акти вандалізму, погрози та навіть побиття – це вже звичні проблеми, з якими доводиться стикатися представникам ЛГБТ-спільноти в Харкові

Напади, провокації та акти вандалізму: У…

Зазвичай, акти агресії рпоти ЛГБТ стаються незадовго до якихось масових заходів. Наприклад, напередодні цьогорічного "ХарківПрайду" трапилося кілька актів вандалізму. Об’єктом неприязні вже традиційно став "ПрайдХаб" – офіс харківської ЛГБТ-спільноти. За словами співорганізаторки "ХарківПрайду" та віце-президентки ГО "ХЖО Сфера" Анни Шаригіної, всі інциденти трапилися вночі, а в самих актах вандалізму не брало участі більше трьох чоловік.

"Перший акт відбувся 1 вересня, коли двоє людей закидали яйцями двері ком’юніті-центру, написали на стіні "Содом" та намалювали православний хрест, – розповіла вона. – Другий акт стався 4 вересня. Ми це пов’язуємо із заходом, який був відкриттям "ХарківПрайду". Він проходив відповідно до карантинних обмежень у досить закритому форматі. І на наших стінах з’явився надпис "Это только начало с Прайдом". Також ми могли бачити в камерах, що три людини кидали яйця. І вони… вчиняли акт сечовипускання. І потім з тієї банки обливали двері сечею (можна навіть аналіз взяти – чи тверезі були люди чи ні). І третій акт стався після того, як ми зробили дві прекрасні та чудові міські інтервенції. Перша – це був дрон з ЛГБТ-прапором. Другу ми назвали "Канатка-прайдом". Більше 50 активістів та активісток з веселковою символікою проїхалися канатною дорогою. Власне після цього вночі були розбиті вікна в ком’юніті-центрі. Це були дві людини. Хоча по камерам видно, що приходили спочатку троє, а потім одна людина проводила з ними бесіду".

За її словами, "ПрайдХаб" регулярно стає об’єктом таких от нападів. Причому у скоєнні подібних "акцій" ніхто не зізнається. Проте наразі існує кілька організацій, які публікують світлини з коментарями на кшталт "Невідомі активісти показали, як боронять Конституцію України". Як зазначила Шаригіна, ці акти вандалізму були скоєні на ґрунті ненависті до ЛГБТ-людей. Подібні інциденти мали місце і минулого року. Наприклад, одного разу на "ПрайдХаб" був здійснений напад, коли приміщення увірвалася група людей та вчинила там суцільний безлад.

ПрайдХаб у Харкові

"Я пам’ятаю, що вони тоді увірвалися всередину та почали трощити вбиральню, – розповіла Шаригіна. – Потім забігли в кімнату, де був спікінг-клаб. Вони увірвалися туди, перекинули шафу, побили чашки. Тоді вони розпилили газ та кинули світлошумову гранату, а потім вибігли. Вони всі були в протигазах, це було десять осіб. У них були татуювання, адже були перемотані руки та ноги. Жодна з організацій не взяла на себе відповідальність. Я знаю, що у поліції були підозри. Протягом півгодини патрульна поліція затримала чоловіка, який ходив з обмотаною рукою та по одягу був схожим на особу, яка була на камері. І у нього був з собою протигаз. Але в райвідділі, куди його привезли, не стали вважати це достатнім приводом для затримання. І його відпустили, навіть не з’ясувавши особу".

Подекуди стаються напади і на самих активістів, які беруть участь у публічних заходах. Наприклад, під час минулорічного Маршу рівності в Харкові учасників заходу закидали яйцями, а декількох – взагалі побили. Постраждав навіть неповнолітній школяр, який взагалі не був учасником Маршу. Разом із тим, Шаригіна зазначила, що люди, які готові відкрито проявляти агресію до представників ЛГБТ-спільноти, знаходяться у меншості. І куди більше харків’ян засуджує прояви подібного насилля.

"Усе більше людей розуміють, чому ЛГБТ люди ходять на марші, чому провадять свої акції, – зазначила вона. – І коли люди можуть, вони виходять з нами. А коли не можуть, то пишуть пости підтримки чи ще якось нас підтримують. У тому числі це дружні журналісти, які пишуть події без протоб’єктивності, коли "ми повинні запитати в обох сторін". Мені це до сих пір незрозуміло. Якщо у нас є окупація Донбасу і ми знаємо про ту окупацію, ми не питаємо, що думають в Росії з цього приводу. Ми кажемо – "це окупація". Якщо відбувається наступ на права людини, це нормально казати, що відбувається наступ на права людини. І не називати цих людей активістами. А називати тими, хто наступає на права людини".

Злочин, про який не прийнято говорити

За словами адвокатки Харківської правозахисної групи Таміли Безпалої, різного роду злочини та правопорушення на ґрунті ненависті до ЛГБТ-спільноти стаються достатньо часто. Це в середньому два інциденти на місяць. Особливо сильно проблема загостюється напередодні прайдів – це така вже закономірність.

"У житті це та категорія злочинів, яка менш видима через специфіку контингенту і потерпілих, – розповіла Безпала. – Дуже багато людей просто бояться звертатися. Вони не знають, що робити. Хтось взагалі не бачить у цьому сенсу та не довіряє тим же правоохоронним органам. Ці звернення – це скоріше винятки. Я можу так допускати, що основна частина – вона взагалі ніяк не висвітлюється та не афішується. Це, зазвичай, те, що наші правоохоронні люблять кваліфікувати як "хуліганство". Також бувають "легкі тілесні". Це основне. Хуліганство може проявлятися в чому? Якщо ми говоримо про напади на приміщення, на якісь заходи, то вони використовують якісь блокування, перешкоджання їх проведенню. Чи просто закидають приміщення яйцями та помідорами".

За словами адвокатки, нападники часто поводять себе досить тонко та грамотно. Нерідко серед них є люди, які мають вищу юридичну освіту. Особливо це стосується лідерів. Саме тому нападники перед камерами не проявляють якихось радикальних проявів нетерпимості. І навіть якщо в об’єктив  і потрапляють певні агресивні дії, їх дуже важко ідентифікувати за 161-ю статтею Кримінального кодексу України – "Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками".

"І тут складність у доведенні мотиву злочину на підставі саме нетерпимості до ЛГБТ-людей, – зазначила Безпала. – Якщо чесно, результати розслідувань не дуже втішні навіть там, де відкриті кримінальні провадження. Якщо чесно, те, з чим працюю я, і те, з чим я зіштовхуюсь щодня – від цього хочеться плакати. Наскільки бездіяльність, наскільки пасивність, наскільки, вибачте, ігнор. Я можу півроку писати скарги, а воно взагалі як об стінку горохом".

Харків, Марш за традиційні цінності

Адвокатка пригадала, як нещодавно зі своїм клієнтом проходила повторний допит у відділі поліції. На потерпілого був скоєний напад, внаслідок якого той отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Однак у перший раз, коли мало проходити відтворення обставин нападу, не було ні експерта, ні понятих. А коли їй вдалося домовитися про повторний візит, нічого так і не відбулося. Після чого настала повна тиша.

"Якщо ми кажемо про тяжкі злочини, то це схід, це непідконтрольні Україні території, – розповіла Безпала. – Тобто так звані "ДНР" та "ЛНР". От там дійсно проблеми. Там стаються і тяжкі злочини. В основному тяжкі. Якщо вже стало відомо, що людина відноситься до ЛГБТ-спільноти, то там біда. Що стосується інших регіонів, то таке стається практично в кожному з них. Менше все-таки проблем у районах західної України. Але там менше людей, які не приховують свій статус. Ще у Сумах такі люди є, але їх небагато. І там немає жодної організації, жодної спілки, де люди могли би збиратися, обговорювати це, дізнаватися якусь інформацію про те, як себе захистити. Найбільше – це, звичайно Київ, Одеса. Це ті центри, де рух є більш розширеним. Це ті міста, де проводяться прайди. І поодинокі випадки трапляються по всій Україні. Це ті злочини, з якими дуже рідко звертаються".

Мета – рівні права

Подібні напади стаються не тільки в Харкові, а й у інших містах України. Як розповів ветеран українсько-російської війни, представник організації "ЛГБТ-військові і наші союзники" Микола Будерацький, у його місті – а живе він зараз у Києві – досить часто стаються подібні акти агресії. Були і побиття, і погрози – як в реальному житті, так і в соцмережах. Причому під приціл можуть потрапити не тільки активісти. Навіть незвична зовнішність може стати приводом для нападу.

"Побили нашого активіста, Віктора, хлопці з його батальйону, – розповів Будерацький. – Він ходив із синцем під оком. Та Василя Давиденка побили п’ятеро малоліток у під’їзді, коли той повертався додому. Тобто на нас також були напади. Я навіть не знаю, як прокоментувати це. Так, ми дійсно порвали шаблони. Усі нібито правоналаштовані люди кажуть, що "замість того, щоб тут на прайдах ходити, краще б країну захищали". Саме через це ми з’явилися. Тому що так сталося, що ми ЛГБТ-військові. Це нонсенс – заявляти такі речі, коли фактично на фронті ми є. Їхні аргументи – не аргументи. І через це досить часто бувають бійки. Через це на нас також були атаки та провокації".

"Така проблема, звичайно, існує, – зазначив ветеран українсько-російської війни, голова "ЛГБТ-військові і наші союзники" Віктор Пилипенко. – Гомофоби час від часу роблять такі напади. На Подолі ніби у 1990-х нападають на молодь, беззахисних тинейджерів, які мають інакший вигляд, ніж у середньостатистичного громадянина. Наприклад, нападають за пофарбоване волосся. А, не дай бог, побачать там веселкову стрічку – можуть також напасти. Тобто такі випадки раз по раз трапляються. Також були одиночні напади. На мене був скоєний напад, на відкритого ветерана-гея. Це зробив чоловік, який вчиться на священика. А на Василя Давиденка напад здійснили п’ятеро невідомих. Його підстерегли під домом та напали вп’ятьох".

За словами Будерацького, після таких нападів були звернення до поліції. Саме завдяки представникам їх організації вдалося порушити справу за ст. 161 Кримінального кодексу України. Як зазначив Будерацький, раніше вона взагалі не працювала. Разом із тим, Пилипенко розповів, що їх об’єднання все ж таки менше всього стикається з таким булінгом. Адже люди, які пройшли через війну, мають відповідний рівень поваги у суспільстві.

Марш рівності, ЛГБТ, Київ

"Через цю повагу, певне, нападів, як таких, часто не трапляється, – зазначив він. – Особливо після того, як трапився напад на Василя Давиденка. Це гостро засудило суспільство. Люди, від яких ми навіть і не очікували підтримки. Гетеросексуальні люди, журналісти у тому числі, ветеранська спільнота – всі дуже обурилися цим нападом. Це був дуже прозорий сигнал для радикальних сил, що повторювати таке не варто. Хоча ніхто з нас не застрахований, звичайно, що які-небудь гомофоби із затьмареним розумом знову скоять напад. Або комусь буде вигідна провокація. І хтось захоче похайпувати в медіа. Тоді вони нападуть на когось із членів нашого об’єднання. Це можна припустити. Але наразі таких погроз у принципі не надходило. Хіба що "Традиція і порядок" у своїх пабліках, їх окремі активісти писали такі погрози. Було таке. Не знаю, наскільки серйозно можна це сприймати. Але знаєте, коли вам погрожують, це зажди треба сприймати серйозно. Для того, щоб бути готовим".

Сам Пилипенко зараз проживає у передмісті Києва. За його словами, всі, з ким він на даний момент спілкується, є толерантними людьми. Чоловіка тут підтримує багато людей. А решта, можливо, пліткує, проте у вічі нічого негативного не говорить. "І на тому спасибі", – зазначає ветеран.

"Були, звичайно, в мережі нападки з боку осіб, які висловлювали своє обурення через мій камінг-аут як гея, – розповів Пилипенко. – Але далі це не пішло. Маю сказати: є один представник військкомату, людина, яка має особисту неприязнь до мене. Коли вона дізналася, що я гей, почала використовувати це для того, щоб продовжувати нападати на мене. І такі випадки часто бувають. Коли люди дізнавались про мою гомосексуальну орієнтацію, але мали якусь ворожнечу, вони почали використовувати це для того, щоб понападати на мене".

"Люди, не розібравшись в ситуації, хейтять одразу, – підкреслив Будерацький. – Наша мета – рівні права. Але недалекі люди чомусь дов’язують до цього сім’ю, чомусь дов’язують до цього релігію. А ці речі несумісні. А ми хочемо базових, простих речей. Цивільні партнерства, спільне майно, право доступу чоловіка чи жінки у шпиталі, право не свідчити проти чоловіка чи жінки в суді. Базові, нескладні моменти. Але чомусь ці люди виходять на пікети, протести з хоругвами, з традиціями сімей, що взагалі не пов’язано з тим, чого вимагаємо ми. Тобто всі сутички проходять через те, що люди не розуміють, не знають та навіть не намагаються розібратися в тому, хто ми такі та чого ми прагнемо. Все, що вони бачать, – це їх незрозумілі фантазії".

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Харків

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"