Мова має значення: Чи вигідно писати та співати українською в Харкові

Чотири мешканця Харкова – дві літераторки та два музиканти – розповіли, як вони почали писати українською, що вплинуло на їхysq вибір і які труднощі вони наразі вбачають у своїй професії.

Як автори обирають українську мову

"Я корінна харків'янка, – розповіла письменниця, поетка та перекладачка Наталка Маринчак. – Українську мову поруч із собою пам'ятаю завжди, з дитинства. Сама нею заговорила приблизно у 8 років. І тоді вже це для мене була усвідомлена позиція. Тобто те, що я українка і маю знати свою мову, взагалі було мною всотано у глибокому дитинстві на рівні підсвідомості. Про що свідчать мої дитячі ігри, малюнки і спогади. Звісно, коли мені було вісім, у Харкові ще можна було почути фразу "Ти що, з села?", якщо говориш українською. Зараз такого навіть не уявляю".

За словами літераторки, після вступу до Української гімназії у віці 12 років вона багато разів на день перескакувала з української на російську. Наразі нічого не змінилося, окрім того, що відсоток вживання української мови значно підвищився. Як зазначила Маринчак, тепер приблизно 80% її щоденної мови займає українська. Наразі письменниця не звертає увагу на те, якою мовою заговорила в тій чи іншій ситуації.

На фото: Наталка Маринчак

"Вірші я почала писати, ще будучи малою дитиною, а свідомо писати їх саме українською мовою почала десь на першому-другому курсі університету, – згадує Маринчак. – Стало ясно, що українська мова більш багата та прибуткова у плані поезії. У той же самий час вона більш глибинна і кольорова, якщо хочете. Для мене мова це інструмент, тож я обрала найкращий".

Фронтмен рок-гурту "Папа Карло" Василь Рябко також родом з Харкова. Його батько з Полтавщини, а мати росіянка з Саратовської області. Українською мовою він спілкувався і в повсякденному житті, особливо якщо вдавалося вибратися до полтавських родичів в гості. Що стосується творчості гурту, то на початку музичної кар’єри вона була російськомовною. Музикант згадував, як в далекому 2002-му "Папа Карло" записав альбом, в якому тільки одна пісня була українською. Але в 2004 у зв’язку з Помаранчевою революцію суспільство стало українізуватися. З тих пір нові пісні для "Папи Карло" Рябко писав саме українською.

"Я декілька разів "зривався" і починав розмовляти російською, – зазначив Рябко. – Але можна сказати, що з 2004 я розмовляю українською. Я знаю дуже багато митців, які були російськомовними, а стали україномовними".

У свою чергу харківський музикант Борис Севастьянов зазначив, що він і досі в повсякденному житті спілкується російською. У 2014 році пісні писав теж російською. За його словами, це було необхідно для того, щоб їх зрозуміли в Росії – у музиканта були композиції, присвячені російській агресії, "ватникам" та їх імперським амбіціям. Однак, як зазначає Севастьянов, десь із середини 2015 року він не написав жодного рядка російською. Крім того, майже всі дописи в соцмережах музикант робить саме українською.

"Але десь з 2015 року я остаточно зрозумів, що треба писати у "Фейсбуці", давати інтерв'ю, виступати на сцені виключно українською, – зазначив він. – У своїй родині я спокійно спілкуюся російською досі. Але задля підтримки української, якою спілкувалася до 1941 року моя бабуся, яка народилася в Макіївці і була від народження україномовною, я готовий підтримувати справедливість. Знову наголошую – моя бабуся, 1929 року народження, україномовна. Харків, Донбас до Другої світової був українськомовним".

Однак, додає Рябко, історія циклічна. Він розповів, що після 2004 року чимало музикантів перейшли на українську. Тоді був такий собі сплеск україномовності. Але згодом цей процес пішов у протилежному напрямку.

На фото: Борис Севастьянов

"Я дивлюся за постами у "Фейсбуці", і просто у спілкуванні: люди, які били себе в груди та доводили, що вони щирі українці, зараз вже спілкуються російською, – зазначив Рябко. –  А навіщо "напружуватися"? Те саме було в 2014 році. Я спокійно сприймаю всі ці речі. У тому сенсі, що комусь хочеться здаватися, а хтось хоче бути. От і все. Тут кожен сам робить свій вибір".

"Є інша ситуація, – додав Севастьянов. – Як от Ірина Білик, яка починала як цікава українська співачка. А зараз вона повністю зросійщена. Мотиваторів для переходу два. Або гроші. Або совість. Ми можемо зараз споглядати: в кого перемагає совість, а в кого гроші. У мене такого вибору не було. Бо я маловідомий співак".

Відсоток україномовності зростає

Як зазначила Маринчак, їй, як україномовній літераторці, майже ніколи не доводиться стикатися з нерозумінням з боку оточуючих. За її словами, сьогодні не рідкість почути українську мову в Харкові, особливо серед молоді.

"Мій Харків двомовний, утім серед моїх друзів і знайомих відсоток україномовних наразі значно більший, ніж російськомовних, – розповіла Маринчак. – За все творче життя мені закинули про мою українську мову пару разів. Утім, знаєте, якщо ігнорувати усілякі конфлікти, вони вас оминатимуть. Я свідомо не підтримую ніяких ультра-рухів, бо знаю, що все, що насаджується насильством, провокує конфлікт і відторгнення. А якщо щоденно вітатися з сусідами "Доброго здоров'я" або "Привіт", то колись почуєш те саме у відповідь. Мені знадобилося на це приблизно 5 років. Наразі чую через паркан, як сусідка гукає українською своєму онукові, хоча десять років тому цього не було".

Як зазначає Рябко, певний час після 2004 року програма гурту "Папа Карло" на 50% складалася з українських пісень. Залишалися там і російськомовні композиції, написані раніше. У ті часи музиканти думали, що необхідно включати в концертну програму російськомовний репертуар, особливо якщо мова йде про закордонні концерти. Але, як з’ясувалося згодом, сама публіка "підсіла" на їх новий контент.

На фото: Василь Рябко

"Співайте українською, в ж із України", – казали нам. – Чого ви співаєте російською?". Навіть у Росії таке казали. Але якщо хтось із музикантів дійсно хотів постійно виступати в Росії, то треба було співати російською, – згадує Рябко. – А це означало, що ти російський гурт і готовий до певних змін у своєму житті. Наприклад, до переїзду чи то в Пітер, чи то в Москву. Там дійсно платили більші гонорари. У рази більші, до речі. Але я думаю, що ситуація там змінилася. Не думаю, що зараз там краще. Але з етичних причин ми не будемо там грати. І ми не граємо. Останній раз грали у 2013 році".

За словами харківської поетки Марко Терен, вона з самого початку писала свої вірші саме українською. Хіба що на першому курсі інституту створила пару віршів російською, проте далі це не пішло. Тезу, що писати українською якось не вигідно, їй вже доводилося чути. Поетеса її не спростовує, але зазначає, що завзяття допоможе літератору подолати наявні бар’єри.

"Така точка зору дійсно існує, – розповіла Марко Терен. – Пробиватися важко. Треба паралельно писати одразу і англійською. Але той, хто має ціль, той свого досягне все одно, рано чи пізно. Питання ж не в тому: "чи вигідно", а в тому, "навіщо писати" і "як саме писати".

"Можна виправдати свою бездарність мовним питанням, – додає Севастьянов. – А можна робити хорошу музику. Якщо вона дійсно хороша – мова не має значення. Можна писати і російською. Але важливо про що, як, в якому контексті ти пишеш. Щодо мовного питання – вибач, занадто багато маніпуляцій".

Підтримка своєї мови – це завжди актуальне питання

Часом митцям допомагає не тільки власна завзятість і працелюбність, а й певні зміни в суспільстві. Так, 8 листопада 2016 року набув чинності закон про квоти на українські пісні та мову на радіо. Рябко розповів, що після цього український шоу-бізнес почав стрімко розвиватися. Це також дозволило йому остаточно позбавитися іміджу "філіальщика" Росії, а також дати дорогу новим талантам.

"Ви подивіться, скільки зараз з’явилося нових та класних артистів за останні п’ять років, – зауважує Рябко. – Це дуже класно. Вони ж десь були до цього. І так само, я вважаю, що це лежить у політичній площині. Або комусь вигідно бути такою сатрапією Росії, або дійсно слід розвивати власне мистецтво, власну культуру. І тут, на жаль, бачимо, що ми більше йдемо в бік того, щоб повернутися туди, де ми були років 10-15 тому".

На фото: Марко Терен

"На сьогоднішній день необхідна підтримка авторам взагалі, – розповіла Маринчак. – Українська література розвивається семимильними кроками, намагаючись осягнути величезні неохоплені пласти на усіх фронтах. Тому підтримка авторам, звісно, потрібна. Але якщо ви пишете і хочете, аби вас почули, слід щоденно працювати у цьому напрямку. Чи потрібно зараз виокремлювати яким саме авторам потрібна підтримка? Не певна. Певна, що в Україні, аби стати автором, слід писати українською. Це – як дихати. А якщо пишеш будь-якою іншою мовою, знаходити собі якісного перекладача і не робити з цього проблему".

Марко Терен, у свою чергу, зазначила, що на сьогоднішній день в Україні немає нормальних літературних агенцій та агентів, які б представляли інтереси авторів та були дійсно зацікавленні в нормальній роботі книжкового ринку.

"Більшість видавництв не вміє продавати книги, від слова зовсім, – зазначає Марко Терен. – А ще, люди в нашій країні читають набагато менше, ніж хотілося б. Відповідно, книжок теж купують менше. Підтримка своєї мови – це завжди актуальне питання. Це ж мова, якою ми говоримо, думаємо, пишемо. Інструмент спілкування. Це ж не тимчасова акція "підтримай мову, поки актуально", це – спосіб життя і звичайний стан речей, як на мене".