UK
Для цього матеріалу переклад іншими мовами відсутній, спробуйте перевірити пізніше

Красиве та корисне: ТОП-10 наймальовничіших куточків Харківщині, які варто відвідати

Харків'янам, щоб побачити красиві місця та насолодитися мальовничою природою, зовсім не обов’язково виїжджати до моря чи вирушати в гори

Красиве та корисне: ТОП-10 наймальовничі…

Харківщина також може пишатися низкою чудових туристичних принад, починаючи з природних парків загальнонаціонального значення та закінчуючи покинутими кар’єрами.

Гомільшанські ліси

Цей національний природний парк входить до природно-заповідного фонду Харківщини. Розташований він у мальовничому куточку лівобережної України у долині річок Сіверський Донець та Гомільша. Національний парк "Гомільшанські ліси" був заснований у 2004 році, хоча перші "заповідні" об'єкти тут з’явилися ще ХVIII столітті. "Гомільшанські ліси" вважаються одною із наймальовничіших місцин Харківщини. Милуватися тут є чим: це повноводний Сіверський Донець, численні озера, кручі і широкі тераси, вікові дуби та соснові бори, заквітчані галявини і луки.

Флора "Гомільшанських лісів" вражає різноманіттям. Науковці нарахували тут близько 1000 видів судинних рослин, з яких 132 види вважаються рідкісними. Є тут і червонокнижні рослини, такі як хвощ великий, цибуля ведмежа, любка дволиста, костриця висока. У парку навіть можна побачити таку реліктову рослину дольодовикового періоду, як в'язіль стрункий. Або аконіт дібровний, який є ендеміком басейну Сіверського Донця.

Мальовничі ліси тут просто вражають. На правому березі річки можна побачити кленово-ясенево-липові діброви, на третій піщаній терасі лівого берега розмістилися соснові бори та субори, а на заплавах зростає берестово-пакленова діброва. Взагалі діброви національного парку вважаються одними з найкращих в Лівобережній України. До наших часів тут збереглося близько 500 га лісу віком 130-150 років. Часом можна побачити 200-300-річні дуби. Також "Гомільшанські ліси" стали домівкою для найстарішого дуба України, якому виповнилось вже майже 600 років.

Гомільшанські ліси

Цікавий парк і своїм тваринним світом. Наприклад, тут зустрічається майже 130 видів птахів, більша частина з яких у Європі має статус рідкісних. Зокрема, на заплавних луках можна побачити деркача, занесеного до Червоного Списку Міжнародного Союзу Охорони Природи та Європейського Червоного списку. Він є дуже рідкісним птахом у країнах Західної Європи. Гніздяться в парку великі хижі птахи, занесені до Червоної книги України. Це орел-могильник та орлан-білохвіст, скопа, яструб коротконогий, змієїд тощо. Зустрічаються тут рідкісні та зникаючі види тварин, такі як європейська норка, видра річкова, борсук, горностай.

Цікавою локацією "Гомільшанських лісів" є Козача гора. Це круча, яка здіймається над Сіверським Дінцем на висоті 60 м. З неї відкриваються чудові краєвиди на околиці. Це місце зберігає чимало легенд про битви козацької вольниці за свою свободу і незалежність. Завдяки своїй красі та природному різноманіттю ці землі вже давно полюбилися шанувальникам зеленого відпочинку. Туристи сюди можуть дібратися як власним авто, так і громадським транспортом. На території парку вони можуть розмістити наметовий табір, влаштувати пікнік чи просто прогулятися лісом.

Національно-природний парк "Дворічанський"

Цей парк був створений з метою вивчення, збереження та відтворення унікальних природних крейдяних утворень, розташованих уздовж правого берега річки Оскіл. Унікальність рослинного світу цих місць з давніх часів привертала увагу дослідників, проте цільові експедиційні роботи з вивчення видового складу почались лише у 2001 році. Тоді викладачі та студенти Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна виявили унікальні для всього світу біоценози. 11 грудня 2009 року на цих землях був створений Дворічанський національний природний парк. Відповідне рішення повинне сприяти збереженню своєрідної крейдяної флори, відтворенню та раціональному використанню цінних природних територій.

Окрасою парку по праву вважається річка Оскіл. Цікава вона тим, що її схили сильно відрізняються один від одного: правий дуже крутий та високий, а лівий, навпаки, пологий. Ще по території парку протікає кілька струмків, є тут також кілька старичних та лиманних озер. Дворічанський парк – унікальний для всієї України. Саме тут у відносній недоторканності залишились крейдяні схили, що сприяло збереженню ендемічних представників рослинності. Загалом на території парку вчені нарахували 974 види рослин та грибів. Деякі представники місцевої флори є доволі рідкісними. Крім того, наявність таких унікальних рослин надає змогу існувати не менш унікальним комахам. Наприклад, там можна зустріти метелика синявеця піренейського, який був занесений до Червоної книги України.

Національно-природний парк

Варто також зазначити, що Дворічанський парк має унікальне наукове значення для країни. В Україні це єдине місце, де збереглась недоторкана природа крейдяних відслонень. Завдяки відносній віддаленості нищівний антропогенний вплив на місцевість був мінімальний. Цікавий парк і для орнітологів, адже його територія знаходиться на міграційному шляху птахів. Це дає можливість вченим слідкувати за рідкісними видами пернатих.

Але не тільки науковці, а й звичайні відпочивальники можуть знайти багато чого цікавого у цьому парку. Тут можна насолодитися мальовничими краєвидами, а також трохи покращити своє здоров’я завдяки мінеральним джерелам, цілющому та чистому повітрю. Це не дино, адже територія парку знаходиться на значній відстані від шкідливого виробництва. У плані екології цей парк є одним з найчистіших місць в Україні. В соснових лісах парку є спеціально відведені місця для кемпінгу. А для більш допитливих туристів тут були спеціально розроблені екостежки, які дозволять більше дізнатися про флору та фауну парку.

Кицівська пустеля

Далеко не всі харків’яни знають про таке унікальне місце, як Кицівська пустеля. А дарма – це друга за площею природна пустеля в Україні. Розташована вона в Печенізькому районі біля села Кицівка.

Якщо говорити про етимологію, то назва "Кицівська пустеля" жодного відношення до кицьок не має. За словами краєзнавців, ця місцевість могла отримати свою назву від мешканців, які носили прізвища Кицак та Киценко. Нібито вони і заснували хутір, який згодом розрісся в повноцінне село.

Піщані утворення, які нагадують дюни, виникли на місці колишнього радянського танкового полігону. Той проіснував там з 1960 по 1990-ті роки. Це були умови, які цілком відповідали цілям навчання – два кілометри горбистої території з перепадами висот в 50 метрів. Сьогодні ж піщані пагорби частково поросли мохами, лишайниками, чагарниками і травою.

Кицівська пустеля унікальна не тільки своїм ландшафтом, а й фауною. Тут можна зустріти декілька видів комах, яких майже не зайдеш на українських теренах.

Кицівська пустеля

Незважаючи на те, що основна частина території – суцільний пісок, на краю пустелі можна зустріти лісові ділянки. Там зростають сосни, березняк й інші дерева. У цих ділянках дуже зручно влаштовувати пікніки. Місця там достатньо, кожен може знайти собі затишний куточок. Але в першу чергу Кицівська пустеля цікава для шанувальників екстриму та екзотики, в тому числі й екстремальних гонок по бездоріжжю. Любителі квадроциклів, мотоциклів, джипів влаштовують на піщаних дюнах своєрідні ралі. Приваблива пустеля і для любителів піших походів.

Великобурлуцький степ

Великобурлуцький степ – це ще один з об'єктів природно-заповідного фонду України. Цей мальовничий ландшафтний парк був створений у 2000 році заради збереження рідкісної флори та фауни. Харківський бабак Тимко, який щороку віщує українцям настання весни, походить саме з цих місць. Тривалий час подібні степи знищували, засаджуючи та розорювали. Через нищівні дії людини скорочувалася популяція диких мешканців цього ареалу. А тепер завдяки статусу заповідника Великобурлуцькому ландшафтному парку не тільки вдалося захисти свій рослинний і тваринний світ, а й показати всім охочим його красу та багатство.

Флора та фауна степу відрізняються своїм різноманіттям. На території парку міститься 20 видів рідкісних вищих рослин, 15 з яких занесені до Червоної книги України. Тваринний світ також вартий уваги: тут можна зустріти таких рідкісних для нашого краю тварин, як бабак, білий лелека, куріпка сіра, лунь лучний, шуліка чорний, боривітер звичайний і не тільки. Серед мешканців степу зустрічаються види, занесені до Європейського Червоного списку – сліпак звичайний, видра річкова, перев’язка звичайна, деркач, орлан-білохвіст та хохітва.

Великобурлуцький степ

Добратися до Великобурлуцького степу можна самостійно. У туристів, які обрали для себе екотур, є можливість дослідити життя рідкісних рослин та тварин, помилуватися чудовими краєвидами, а також поспостерігати за бабаками у їхньому природному середовищі. Також вони можуть назбирати цілющих степових трав та зробити чудові фото на згадку.

Гора Кременець

Гора Кременець – це найвища точка Харківщини, висота якої сягає 177 метрів. Розташована вона у місті Ізюм на правому березі Сіверського Дінця. Побутує декілька версій, як цей пагорб отримав таку назву. Згідно однієї з них, гора була так названа через поклади кремнію в кар'єрі. Як свідчать знахідки археологів, промислове використання кременів розпочалося ще в добу мезоліту. А згідно другої версії, назва прийшла прямо з тюркських мов. Тут у XIV столітті розташовувалася татарська фортеця, яка звалася "Кермен". Згодом її назва трансформувалася на вже звичний нам Кременець. За часів козаччини полковником Донцем-Захаржевським там була побудована Ізюмська фортеця. Вона свого часу була центром Ізюмського слобідського козацького полку.

На пагорбі розташована експозиція зібраних на території Харківщини кам’яних баб. Це кам'яні монументи, які давнім людям слугували в якості ідолів-оберегів. Існує легенда про плем'я, яке поклонялось сонцю. Одного разу вони розгнівали небесне світило і воно перетворило людей на кам'яні статуї. Самі кам’яні баби датовані серединою XII ст. Такі археологічні знахідки дають уявлення про зовнішній вигляд народу, який їх створив.

 

Є тут пам’ятки, які нагадують трагічні події минулого століття. У пам’ять про червоний та білий терор 1917-1921 років на вершині гори встановлений білий конічний обеліск. Про події Голодомору 1932-1933 свідчить білий хрест зі скульптурою Богородиці. Про трагедію Другої світової війни розкаже масштабний Меморіальний комплекс з експозицією військової техніки та монументом "Атака". Також на вершині гори до наших днів збереглися вал та рів Ізюмської фортеці. Збудована вона була ще 1681 році для боротьби проти татарської навали.

На схилах гори знаходять численні органічні залишки брахіоподів, коралів, морських їжаків. У південній частині гори розташований дендропарк площею в 4,5 га. Тут зростає близько 200 видів дерев і чагарників, в тому числі й рідкісних. Сьогодні Кременець є одним із найпопулярніших туристичних об’єктів Харківщині. Тут органічно поєднуються чудові панорамні краєвиди та визначні пам’ятки історії.

Солоне озеро Антонівка

У селі Антонівка Кегичівського району розташоване маловідоме солоне озеро. Утворилося воно тут зовсім не природним шляхом. У 1962 році під час буріння газової свердловини сталася аварія. Внаслідок чого газ під тиском у 300 атмосфер вирвався зі свердловини, утворивши 20-метровий гейзер. Згодом новостворений кратер почали заповнювати підземні води, які розмивали соляну лінзу. Так і утворилося велике озеро з дуже солоною водою бірюзового кольору. Взимку воно навіть не замерзало. З роками береги озера ставали більш урвистими, а вода – більш прісною. Точну глибину озера і до сьогоднішнього дня не знає ніхто.

Солоне озеро Антонівка

Незважаючи на таку бурхливу історію, озеро цілком безпечне для життя та здоров’я відпочивальників. Проте воно продовжує опріснюватись, тому солоним залишатиметься не завжди. Хоча зараз співвідношення солі у воді досить високе, щоб підтримувати людину на її поверхні. Солона вода сприяє швидкому загоєнню ран та позитивно впливає на оздоровлення організму. Біля озера можна розкласти намет та розвести багаття. Не завадить також захопити із собою пляжну парасольку – тінистого місця там практично немає.

Краснокутський дендропарк

Це один із найстаріших дендропарків України, історія якого нараховує більше 200 років. Розташований він у мальовничій місцевості на околиці селища Краснокутськ. У 1793 році біолог Іван Каразін заклав цей дендропарк. Завдяки зусиллям нащадків Каразіних пік розвитку Краснокутського дендропарку припав на рубіж XIX-XX століття. У ті роки в парку можна було нарахувати 540 видів декоративних і понад 1000 плодових рослин. Перша половина XX століття для дендропарку видалася нелегкою – надто багато бурхливих та трагічних подій перепали на ці десятиліття. Тому відновленням парку всерйоз зайнялися тільки в 1957 році.

Краснокутський дендропарк

На сьогоднішній день колекція парку налічує понад 350 видів рослин. Тут можна побачити софору японську, коркове дерево, лікерну і плакучу горобину. Тут зростає гігантський сріблястий клен, якому вже понад 200 років. Популярністю у відвідувачів користується дерево гінкго. Існує навіть таке повір’я: якщо обійняти це дерево, можна буде дожити щасливим і багатим до ста років. Основною композиційною віссю Краснокутського дендропарку є вододіл яру, який поступово переходить в широку балку. На його дні розташовані ставки, дамби та струмки. На широкій алеї ростуть ялини. Також на території парку розміщуються два ставки, три ставки-відстійника та чотири джерела. На верхньому ставку є така цікава локація, як "Острів любові". Насипали його ще за часів Каразіна. Цей острів користується великою популярністю в місцевих молодят.

Співочі тераси

У непримітному селі Городнє Краснокутського району розміщена унікальна і єдина в своєму роді пам’ятка України – "Співочі тераси". Вона носить не природний, а цілком рукотворний характер. У ХІХ столітті цукрозаводчик і меценат Павло Харитоненко облаштував тут власний фруктовий сад. Але справа пішла не так, як хотілося – теплолюбним деревам прийшовся не до смаку місцевий клімат. Тому було було знайдене оригінальне рішення: Харитоненко побудував кілька терас півколом, звернених до південної сторони. Кам’яна кладка терас накопичує тепло, а сонце стабільно освітлює дерева. Так примхливі яблуні і прижилися в харківському кліматі.

Співочі тераси

Трохи пізніше була виявлена незвичайна особливість такого саду, яка згодом дала назву цій місцевості. Виявилося, що біля основи терас навіть тихі звуки посилюється багаторазово. А вітер, що гуляє серед дерев, утворює своєрідні мелодії. Так ці тераси і стали "співочими". Кам’яні кладки непогано збереглися і до сьогоднішнього дня. На відміну від східців, які майже повністю зруйновані. Фруктові дерева ростуть на співочих терасах і сьогодні. Вони чудово себе почувають і дають рясні плоди. Причому багато яблунь відносяться до елітних сортів.

Поруч зі співочими терасами розмістилися кілька ставків, де постійно відпочивають та рибалять місцеві мешканці. Там також можна знайти невеличкий піщаний пляж. Він дикий, обладнаний тільки парою лавок, але для купання або пікніка цілком підходить.

Донецьке городище

На південній околиці Харкова, на мисі правого берега річки Уди, розташовано цікавий археологічний пам'ятник –Донецьке городище. Ще в XIX столітті історики М. Карамзін і В. Пассек висловили припущення, що це є залишки літописного міста Дінця. Вперше місто Донець було згадане в Іпатіївському літописі в контексті розповіді про невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців. Згадується це місто і в "Слові о полку Ігоревім". Перші археологічні матеріали були отримані В. Городцовим під час розкопок, які стартували тут у 1902 році. Подальші археологічні експедиції дозволили всебічно дослідити городище та виявити там відкладення різних археологічних культур.

Донецьке городище

У нижніх шарах археологи вияви фрагменти кераміки, кремнієві ножі, наконечники стріл, уламки шліфованих кам'яних сокир, що відносяться до бронзового століття. Знахідки, які виявили вище, належали до часів скіфів. Скоріш за все, то були вироби землеробського племені меланхленов. У VIII столітті тут виникло ранньослов'янське поселення, яке розвивалося як торгово-ремісничий центр. У Х столітті його захопили печеніги, але незабаром його відновили. За часів Святослава поселення стало частиною Київської Русі, а згодом воно вже було містом Донець та важливим військово-оборонним пунктом. Донець був спалений монголо-татарами в 1239 році, однак життя на цих землях повністю не припинилася.

Донецьке городище вже давно привертає до себе науковців і туристів. Зараз це важливий туристичний об’єкт, куди приїжджають гості з різних міст України. 16 вересня місцеві жителі тут відзначають свято пам’яті предків. У цей день проводять змагання та ігри, розраховані на випробовування сили, розуму та спритності. Також під час святкування можна відвідати невеличкий ярмарок, де продається сувеніра та історична література.

Харківські кар’єри

Здавалося би, що такого красивого та цікавого може бути у звичайному кар'єрі? Виявляється, що може. На території Харківщині розташовані кар’єри, які тішать око своєю мальовничістю. Наприклад, можна відвідати Кварцовий кар’єр в селі Новоселівка. Він вважається одним з найкрасивіших місць регіону. За словами туристів, це місце неймовірної краси – тонни білого кварцового піску та красиве бірюзове озеро створюють дуже приємне враження.

Можна завітати і до Шебелиського крейдяного кар’єру поблизу селища Мілова. Цікавий він тим, що на його території розміщені три озерця з водою різних кольорів – бірюзового, синього і рудо-червоного. Подекуди трапляється рослинність у вигляді невеликих кущів.

Харківські кар’єри

Ще один мальовничий кар’єр розташований в Куп’янську. Це покинутий крейдяний кар'єр, якій був утворений на місці крейдяної гори. На сьогоднішній день тут можна побачити багато реліктових та ендемічних рослин. Водяться тут зайці та косулі. А допитливі туристи можуть пошукати скам’янілі рештки кальмарів, що мешкали тут 100 мільйонів років тому. Це не випадково – дана територія колись була морем.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Харків

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"