“Хрещений батько” бойових медиків у ЗСУ: Євген Храпко понад 100 разів виїжджав за пораненими

"Дуже організований. Іноді навіть занадто. Не вживаю алкоголь. Не палю. Захоплююсь тактичною медициною, страйкболом і нумізматикою". Так лаконічно писав про себе в резюме Євген Храпко, інструктор і "хрещений батько" бойових медиків у ЗСУ. За три місяці до його 38-річчя рашисти підірвали автомобіль "швидкої", в якій парамедик мчав у саме пекло передової, щоб евакуювати людей. 11 червня Євгена не стало, а стрічка його Фейсбуку вмить заповнилася сотнями розпачливих дописів друзів з одним-єдиним питанням: "як так?.. як ми без тебе?"... І одразу ж знаходилася відповідь: ти багатьох підняв з нуля, а ми продовжимо твою справу. Один з найкращих. Найкращий. Спочивай з миром, Шестиокий…

...На холодильнику у квартирі в Харкові, де мешкав Євген Храпко з сім’єю, і досі висить список справ, написаний його рукою: придбати органайзер для білизни, замки на двері, гачки, лампочки… Хто знав Євгена, анітрохи не здивується: звичка ретельно все фіксувати була для нього не менш природною, ніж любов до тактичної медицини. 

Дружина Євгена Тетяна не чіпає цей клаптик паперу. Каже, рука не піднімається. Обережно, щоб не порушити встановлений чоловіком порядок, протирає пил на шафі з колекцією медичних книг та брошур, літератури з військової авіації:  

"У нас іще кілька відер монет, – Тетяна вперше за час розмови робить спробу усміхнутися. – Женя колекціонував монети. Він був в усьому особливий… Фактурний. Це перше слово, яке спало мені на думку, коли ми познайомились у 2015 році. Після загибелі чоловіка дивлюся на світ його очима: вибагливо, з максимальною увагою до кожної дрібниці, без права на помилку… Він завжди дотримувався принципу "безпека бойового медика – передовсім" і вимагав цього від інших. Бо якщо медик не вбереже себе, він нікому не допоможе. Проте життя на передовій інакше. І здебільшого вберегти себе там просто неможливо… Від цього мені завжди стискало серце".

Від інженера-програміста – до бойового медика

Друзі жартують, що Євген був страшенним "ботаном" занудою. Та Храпко не ображався. Як не ображався й на дружній тролінг на тему, що був абсолютно непитущим. Адже сам мав надтонке почуття гумору, був легким у дружньому спілкуванні й душею компанії. Бував і веселим, і серйозним, а іноді й безпорадним, як дитина. Під час святкувань, щоб не "пасти задніх", замовляв собі чудернацькі різнокольорові безалкогольні коктейлі. Такий коктейль друзі залишили і на могилі Євгена, коли ховали товариша.

З таким розумом і характером міг стати ким завгодно

Любов до самоорганізації, все по поличках, максимальна увага до кожної дрібниці і вимогливість 80-го левела – то ідеальні риси для ідеального бойового медика. Незважаючи на таку любов до стандартів, Євгену феноменально вдавалося знаходити нешаблонні рішення у будь-яких екстрених ситуаціях, коли йшлося про порятунок життя. Цим він вражав не тільки наших бійців, але й американських на навчаннях з тактичної медицини - гострий, гнучкий розум, блискавична здатність до дій, які не прописані в жодній методичці. 

Найцікавіше, що гуру тактичної медицини в Україні зовсім не був медиком. А був інженером-програмістом. Закінчив Миколаївський університет кораблебудування і певний час навіть працював за спеціальністю "програмне забезпечення автоматизованих систем". Якими стежками інженер-програміст прийшов до медицини, та ще й такої специфічної тактичної, ніхто точно не знає, але з таким розумом і характером він міг стати ким завгодно – хоч космонавтом.

Зосередженим, дещо замкнутим і мегаорганізованим Євген був іще з дитинства, як розповідає його батько Віктор Храпко.   

"Любов до сарказму і різкість – то в нього від мене, – каже батько Євгена. –  Непростий мав характер… Якщо вже щось вирішить, то хоч гопки скачи, а рішення не змінить. Сказати, що я здивувався, коли син почав вивчати тактичну медицину, – то нічого не сказати. Але мовчки прийняв його вибір. Він краще знав, що йому потрібно і навіщо". 

Батько розповідає, що для сина принципово важливим було навчати інших – розвивати культуру надання домедичної допомоги в Україні серед немедичного населення. Храпко-молодший вмів і любив це робити. Долучившись до команди сертифікованих  інструкторів Європейської ради реанімації, постійно проводив курси з базових реанімаційних навичок, професійні реанімаційні курси для лікарів і молодшого медичного персоналу. "Тримав" аудиторію бездоганно: коли починав говорити, хотілося затамувати подих і навіть не рухатися. Такі люди вражають відчуттям тихої внутрішньої сили, мають непохитні принципи і готові віддати за них життя.  

Батько Євгена каже, що син дуже злився на цій війні… Злився на рашистських солдатів, які цинічно вбивають мирне населення. Часто злився і на людей, що не бережуть себе і нехтують безпекою. Злився на себе, якщо не міг когось врятувати. Віктор згадує випадок, коли фосфорна бомба зруйнувавла будинок, і Женя намагався розгребти завали, під якими був молодий чоловік: 

"Подер руки до крові, травмувався сам, але відчайдушно продовжував діставати пораненого, – розповідає Віктор. - Був дуже пригнічений, коли не вдалося, навіть говорити не міг. А наступного дня рятувальники дістали чоловіка і той дивом виявився живим. Ви б чули, яким щасливим став мій Жека – у нього аж голос зміцнів! Для мене він Герой цієї війни, бо боровся за кожне життя, але своє зберегти не зміг…

Любов, кохання і тактична медицина 

Тактичною медициною Храпко почав зацікавився в 2014 році, коли розгорнулися бойові дії на Сході. Був слухачем ледь не курсів на цю тему в Україні й добровільно пішов в АТО бойовим медиком. Евакуював людей з самого пекла, неодноразово й сам був за крок від загибелі. В 2015 році поїхав на навчання TCCC до Литви (спеціалізований курс з тактичної медицини - авт.). Тактична медицина стала його любов’ю і звела з майбутньою дружиною Тетяною, вона також медик. 

Подружжя мешкало в Харкові, разом виховували сина Тетяни від першого шлюбу, мали плани на життя і особливий зв’язок двох споріднених душ. Тетяна все іще не вірить, що Євген більше не зайде до квартири, не сяде роз’яснювати синові біологію, хімію, фізику та історію (весь процес онлайн-навчання школяра Євген взяв на себе), не жартуватиме над упертим небажанням дружини опанувати, нарешті, комп’ютер. Тетяна знала, що у чоловіка чимало друзів і товаришів, але далеко не з усіма була знайома. Після загибелі Євгена знайшла записники і спробувала завершити його справи навіть із незнайомими для неї людьми – наприклад, вислати товаришеві Храпка обіцяну колекцію машинок.   

У 2016 році Євген підписав трирічний контракт із ЗСУ, а вже наступного року приступив до виконання обов’язків командира навчального взводу, т.в.о заступника командира військової частини – начальника відділу планування та організації навчального процесу. Тут він був "усім і всюди" – планував навчально-бойову підготовку військової частини, облаштовував матеріально-технічну базу, розробляв та впроваджував навчальні програми, посібники, фільми… А ще вільно, з задоволенням та на достойному рівні співпрацював з іноземними партнерами. Так в минулому інженер-програміст пройшов шлях від солдата до сержанта, став одним із 19 випускників програми підготовки "Combat Medic 68W", "Army Basic Instructor Course", закінчив курси лідерства від збройних сил США для молодших офіцерів медичної служби, де був, до речі, єдиним представником рядового складу. 

Той, завдяки кому з’явилася спеціальність "бойовий медик"

Писати про всі курси, тренінги і звання Храпка можна нескінченно. Вчився він всюди і постійно. При цьому терпіти не міг, якщо щось було не завершено, або ж якщо хтось дозволяв собі робити справу абияк – друзі добре знали, що такого Храпко не подарує і "діставатиме", доки не буде зроблено ідеально.

Чому Євгена називають "хрещеним батьком" бойових медиків у ЗСУ? Тому що завдяки йому, власне, і з’явилася військово-облікова спеціальність "бойовий медик" і штатні посади для медичного персоналу без медичної освіти. Людмила Макарова, бойовий медик та інструктор з тактичної медицини, разом з Храпком пройшла цей шлях до створення спеціальності у ЗСУ:

"Це був 2017 рік, я тоді працювала координатором створення навчального центру тактичної медицини від Проєктного офісу реформ Міністерства оборони, – згадує Людмила. – З Євгеном була вже добре знайома – ми разом проходили навчання від американців "Combat Medic 68W". І була впевнена на всі 100%, що краще за нашого Женю ніхто не впорається з цією роботою. Не маючи ні медичної, ні педагогічної освіти, він став ядром центру та його ідейним натхненником".  

Феноменальна вимогливість до себе та інших вкупі з міцними знаннями з тактичної медицини дали можливість Євгену очолити розробку і впровадження якісних навчальних програм з тактичної медицини у ЗСУ (для всіх військовослужбовців) від базового рівня до рівня старшого бойового медика. Паралельно очолив розробку навчальної програми для нової спеціальності "бойовий медик" в ЗСУ, готував інструкторський склад.

"Саме завдяки Жені наші бойові медики на передовій сьогодні мають можливість допомагати пораненим, евакуювати та рятувати людей. З нього почалося системне навчання тактичної медицини у ЗСУ", - додає Людмила.

Створення 205-го навчального центру тактичної медицини

До 2017 року в ЗСУ не було жодних "бойових медиків" в тому значенні, як ми розуміємо це зараз. Була спеціальність санітарного інструктора. Щоб розвивати тактичну медицину й піднімати її на новий рівень, було ухвалене рішення про створення спеціалізованого навчального центру в Десні – найпотужнішого в Україні. Бойовий медик Микола Андрієвський – один з тих, кого також долучили до цієї непростої справи. 

"До того я тільки чув про крутого Храпка, та не був із ним знайомий. Робота над центром об’єднала нас одразу: Жека став другом, натхненником, монолітом і нашим Сізіфом, – каже Микола. – Ми дуже різні за характером – я запальний, дещо хаотичний і "кіпішний", а Жека стриманий, організований. У нас вийшов класний тандем…"

Коля розповідає, що під час створення центру інструктори дуже втомлювалися, то ж ввечері намагалися десь вийти, погуляти і перезавантажитись. Тільки Жека сидів ночами над документами… Виписував методички і нормативи, сам себе редагував і сердився, коли щось не виходило. 

"Незважаючи на всі свої  знання, уміння і таланти, Жека ніколи не піарився. Мовчки робив титанічну роботу і, наче мінібульдозер, пробивав усі перепони на шляху до розвитку тактичної медицини", - додає Микола. 

За його словами, Храпко негласно керував усім процесом і центром, адже краще за нього цього не знав та не вмів ніхто. І саме ним навчене покоління бойових медиків демонструє зараз на передовій той рівень умінь і самовідданості, який був притаманний його стилю, допомагає витягувати людей з пекла, рятувати життя. 

Понад 100 виїздів за пораненими 

24 лютого 2022 року на своїй сторінці у Фейсбук Євген виклав відео, де вони з товаришами, обіймаючись, співають пісню Тараса Петриненка "Україно, рідне серце твого сина…". В той день він був у відрядженні у Львові, а вже 25 лютого прибув до Харкова і одразу пішов до військкомату, щоб проситися на передову і робити те, що вмів найкраще – рятувати життя.  Друзі страшенно за нього переживали, бо Євген, без сумніву, йшов у саме пекло, коли йшлося про життя людей. 

За перші чотири місяці війни Євген часто писав на своїй Фейсбук-сторінці. Писав різко, але правдиво. Про те, що відбувається на медичному фронті, на передовій, що саме і чому потрібно бойовим медикам, просив не висилати всіляку "єрунду", а справді потрібні для порятунку життя речі. Люто банив виробників саморобних турнікетів, боровся за тактичну медицину і за життя кожного пораненого. І клявся, що рашисти зникнуть з нашої землі навіки… За два місяці на передовій Храпко здійснив понад 100 виїздів для евакуації поранених. 

Друзі Євгена згадують, що останні тижні перед загибеллю відчували його особливу напруженість. Кожну смерть пораненого "Шестиокий" (приятельське прізвисько від друзів через те що Женя носив тактичні окуляри поверх окулярів звичайних – авт.) пропускав через себе, і йому було дуже важко змиритися з тим, що витворяє орда на нашій землі. 

…11 червня 2022 року стало відомо, що автомобіль "швидкої", в якому був Женя, підірвали рашистські виродки. Цей автомобіль мчав на евакуацію поранених на самісінький "нуль", де ворожий вогонь пожирає людей… Цей день увірвався до рідних і друзів Храпка трагічною звісткою, вибив землю з-під ніг, залишив у душі порожнечу. У приватній розмові вони згадують, що Євген дуже хотів мати дитину – часто казав: "От я загину, і нікого після себе не залишу". І так би хотілося сказати йому зараз: "Жека, не парся, бо ти залишив!" Залишив знання, методику, досвід з тактичної медицини, яку продовжують опановувати курсанти, які зможуть врятувати сотні тисяч життів на передовій. Спочивай з миром, легендарний "такмед"...

***

Всеукраїнська рада реанімації висловлює щирі співчуття рідним, друзям та близьким Євгена Храпка з приводу його трагічної загибелі - спочивай з миром, друже. Ти був єдиним і унікальним. Обіцяємо, що продовжимо твою справу і відвоюємо у ворога життя кожного українця. А ти будеш дивитися на нас з небес і пишатися - тактичній медицині в Україні бути! 

Оксана Поліщук, фото надані автором