"Зимові фантазії" класики в Харкові: Чому італійці приголомшені музикою з України

В концерті взяли участь відомий диригент Аллін Власенко та скрипалька Богдана Півненко та молодіжний академічний симфонічний оркестр "Слобожанський". Власенко та Півненко нині є народними артистами України, які свого часу починали творчий шлях в Харкові. Скориставшись можливістю, Depo.Харків поспілкувалися з ними про гастролі, культурні інституції і те, чи сприймається українська музика за кордоном.

Професор Аллін Власенко нині викладає в Національній музичній академії України імені Петра Чайковського. У нього солідна творча біографія – музикою він займається вже близько шістдесяти років. За ці роки Власенко диригував багатьма провідними симфонічними оркестрами – як в Україні, а й за її межами.

Розкажіть, будь ласка, про ваш спільний концерт з Богданою Півненко. Як вам було працювати з харківськими музикантами?

– Мені приємно вже в котрий раз приїхати до рідного міста Харкова, де я колись вчився в консерваторії. Я вже багато разів виступав зі Слобожанським симфонічним оркестром. Це талановита молодь, яка є майбутнім нашої виконавської культури. Багато програм ми зіграли. А в цей раз вона дуже цікава та романтична. Першим йде Концерт №5 для скрипки з оркестром Анрі Вьетана, який виконує народна артистка України, професор Богдана Півненко. Це скрипкові шедеври. Другим йде Інтермецо з опери "Манон Леско" Джакомо Пучіні. І твір, який давно вже мріє заграти з цим оркестром художній керівник Аваджан, – симфонічна фантазія "Франческа да Ріміні" Петра Чайковського. Дуже складний твір і для професійного оркестру, і тим більше – для молоді. Але вони з цим справляються.

Ви виконуєте світову музичну класику і разом з тим популяризуєте музику українських композиторів. Можете трохи розповісти про себе?

– Це ціла історія. Я закінчив в 1956 році музичну школу, здав іспит. У мене були чудові викладачі. Закінчив консерваторію. Працював солістом оркестру Харківського оперного театру протягом семи років. А потім вступив до аспірантури Київської консерваторії на оперне симфонічне диригування. Це професія, про яку я завжди мріяв. Коли я став диригентом, почав працювати в Державному симфонічному оркестрі. А зараз вже 48 років працюю диригентом Національної опери України. За цей час я, звичайно, займався і концертною діяльністю. Було багато зарубіжних гастролей – від Америки до Японії. Викладаю в консерваторії, в мене є досить яскраві учні. Серед них є п'ять народних артистів, сім заслужених діячів культури. Я радий, що передаю їм свій досвід, що вони затребувані.

На ваш погляд, чому важливо популяризувати українську музику?

– Кожна країна, кожна культура популяризує себе. Якщо композитор щось пише, то слухачі мають знати, що ті створюють для свого народу. Світові оркестрові колективи виконують усіляку музику – західноєвропейську, українську, російську. Всі шедеври виконуються.

Розкажіть, як зараз українська музика сприймається закордоном? Чи знають там про українських композиторів?

– Прекрасно сприймається. Я пригадую випадок, коли наш театр мав їхати на гастролі в Західну Німеччину. І Турчак, який тоді його очолював, запропонував поставити "Тараса Бульбу" Лисенка, який на Заході мало хто знав. Ви би бачили, як там цю музику сприйняли! 40 хвилин публіка не відпускала солістів, диригента, оркестр. Шалений був успіх. Просто цю музику потрібно пропагувати. Раніше ми не так часто виїжджали за кордон. Зараз частіше. Звичайно, ми граємо. Станковича знає увесь світ. Скорика знає увесь світ. Лятошинського знає увесь світ.

Про сучасну українську музику Depo.Харків запитав також у Богдани Півненко, яка є солісткою Національного ансамблю "Київська камерата" та провідною скрипалькою України. На сьогоднішній день вона регулярно гастролює як всередині України, так і закордоном.

Розкажіть, яка вам було повернутися до Харкова? Які у вас враження від концертної програми?

– Харків – місто з великими культурними традиціям. Мені задається, що тут є інтелект нації, якщо можна так сказати. Тут дуже потужні науковці та мистецтвознавці. Харків для історії взагалі дуже цікаве місто. Мені здається, що ці традиції чути у виконавській школі.

Мені дуже подобається музика, яку ми обрали для концерту. Перший раз Анрі Вьетана я зіграла, навчаючись у восьмому класі. А через 20 років я до нього повернулася і зовсім інакше переосмислила. Для мене це концерт, з яким Леонід Коган виграв конкурс королеви Єлизавети в Брюсселі. Це яскравий приклад віртуозної скрипкової партії. Не просто спорт заради спорту, а дуже красивий концерт, яскравий та емоційний. А "Інтродукція і Рондо Каприччиозо" Каміля Сен-Санса – це дуже відомий та всіма любимий твір. І мені задається, що він легко пізнаваний, хоча досить важкий для виконання. Щоб його зіграти, потрібно витримати стиль кінця ХІХ століття.

Якій музиці ви надаєте більшу перевагу – перевіреній часом класиці чи все ж таки творчості сучасних композиторів?

– Я не можу сказати, що якась музика мені більше чи менше до вподоби. Бажання з часом змінюються. Можу сказати, що в філармонії я грала українських композиторів. Мені насправді дуже близька їх творчість. І виконання їх музики займає половину моєї діяльності. Виконання та пропаганда. А наступного дня в органному залі Києва з італійським органістом я виконувала барокову музику. Зовсім інакшу.

Ви популяризуєте українських композиторів. Чому, на ваш погляд, потрібно просувати українську музику, у тому числі і за кордоном?

– Безумовно, має бути державна політика щодо просування нашої культури закордоном. Якщо взяти культурні інституції інших країн, то у нас є Французький, Німецький, Італійський культурні центри. Всі вони пропагують свою культуру. Вони просувають її, запрошують своїх виконавців. В цьому плані наша держава приділяє менше уваги.

Але, на щастя, це таки відбувається. Хоча не на державному рівні, а силами наших ентузіастів. Нині ситуація в цьому плані покращилася. Усвідомлення України як держави значно посилилося серед іноземців в останній час. Україна зараз в тренді. І контакти з українською музикою є. Ми, наприклад, давали в Італії концерт українських композиторів. Він пройшов "на ура". Але підходили люди і питали: "Чому це не звучить по радіо? Чому звучить Рахманінов, Чаковський, але не звучить Скорик, Станкович чи Сильвестров?". Щоб бути в медіапросторі, потрібно працювати для цього.