Інтернет на захисті "душі народу": Як рятують свою пісенну спадщину в Харківській області

Основою новоствореного архіву стали безцінні експедиційні матеріали, зібрані експертами Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва разом із групою ентузіастів. Загалом туди увійшов 1381 зразок народних пісень, зібраних здебільшого на теренах Слобожанщини та Полтавщини. За словами провідної методистки відділу досліджень нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Галини Лук'янець, весь цей доробок протягом цілих десятиліть зберігався в фондах Центру.

"Я вирішила, що це має бути те, що фактично втратила наша культура, – розповіла вона. – Це традиції співу. Не те, щоб вони були втрачені на 100%. Але ми дуже багато втратили в традиційному репертуарі, в традиційних жанрах. Уже зникли з ужитку календарні та сімейно-побутові обряди. І виходить, що пісенна культура, пісенні зразки, вони найуразливіші. Особливо якісь рідкісні жанри".

Із кінця 70-х років харківські фольклористи записували пісенно-обрядовий фольклор Слобожанщини та деяких сусідніх регіонів. Тепер завдяки їхнім зусиллям усі охочі можуть ознайомитися з аутентичними щедрівками, веснянками, колядками, баладами та романсами. Кожен може ввести назву свого населеного пункту та дізнатися, яких пісень там співали багато років тому. Крім того, це колосальна фахова підтримка для тих, хто займається відродженням пісенних традицій.

"На жаль, більшість цих записів не є студійними, – розповіла Лук'янець. – Це експедиційні записи. І вони були зроблені в важкі часи нашої молодості – це 70,80, 90-ті роки – на бог знає чому. Звичайно, ми намагалися писати якнайкраще. Але не вистачало тоді усвідомлення щодо того, що з цими записами треба було поводитися дуже відповідально. Я, наприклад, записувала, щоб вивчити пісні з учасниками колективу "Муравський шлях". Мені здавалося, що це головна ціль – щоб пісня не вмерла. Що її треба переспівати. Фактично це призвело до того, що ці записи (оскільки ми були бідними студентами і не мали можливості робити безліч копій), вони використовувалися і втратили свої якості. І врешті-решт все, що зараз на цьому сайті – це відцифровані магнітні плівки".

Зокрема, під час збирання пісенного фольклору етнографи зважали не тільки на тексти, а й на людей, які його передавали. Вони фіксували, в якому населеному пункті була записана та чи інша пісня, що то була за людина та коли вона народилася.

"Дата народження – це не просто формальний момент, – зазначила Лук'янець. – Це свідоцтво, так би мовити, чистоти традицій. Це свідоцтво певного стану існування. У фольклористиці вважається, що з моменту масової передачі інформації, з появою радіо і телебачення традиційна культура почала стрімко руйнуватися. Тому найцінніші дані, найрідкісніші пісні – все це було записано від носіїв, наприклад, 1910 – 1920 року народження. Це ті люди, які ввійшли в молоді роки до початку Другої світової війни".

Окрім Харківщини та Полтавщини, в архіві представлені пісні Сумської і, як би це незвично на перший погляд не звучало, Бєлгородської області. Як зазначила експертка, вона разом зі своїми колегами встигли побувати в населених пунктах, де проживали українці.

"Ми з моєю колегою Наталією Олійник встигли декілька разів з’їздити в експедицію, – згадувала вона. – І буквально за два роки до початку війни. Ми обстежували села з українським етносом. Який вже на той момент абсолютно не усвідомлював те, що він є українським. Але говірка, мова, пісенні, обрядові абсолютно наші, українські… В тих записах зустрічалися і календарні жанри, і колядки, і купальські пісні. І я в якійсь мірі пишаюся тим, що ми встигли все це записати. Бо це було доволі непросто".

Взагалі під час збирання пісенного фольклору було зроблено чимало цікавих відкриттів. Лук'янець згадувала, як в селі Мечнікове Дворічанського району шукала свідчення про різного роду весняні обряди. Саме там вона дізналася про весняне водіння козла, обряд, який притаманний саме Слобожанщині.

"Тут масово цих козлів водили, – зазначила Лук'янець. – Це такі спеціальні весняні хороводи. Їх ще в ХІХ столітті описував етнограф та дослідник Петро Іванов в своїх роботах про Куп'янський повіт. Мені свого часу здавалося, що цього давно тут нема. І так от потроху ми назбирали тих "козлів". І у нас на сайті їх вже штук 12-15. Це дуже рідкісний матеріал".

За її словами, такого от системного водіння козла не практикували в інших регіонах України. Не було такого в сусідніх районах Росії. Тобто це виключно слобожанська і більшою мірою – харківська традиція.

"Розповідали також про традиції старовинних весняних ігор на горі, – додала експертка. – Коли виходили і палили накручену соломою гілку дуба. Це походить з дуже давніх міфологічних джерел – зустріч весни на пагорбі з дубовою гілкою. Дуб як весняне дерево також фігурує в дуже багатьох народів світу. Для мене це було вражаюче, дуже цікаво та незвично. Саме на горі грали в ігри. Це вже, знаєте, попахувало такими язичницькими часами. Я здивувалася. Я не сподівалася, що я зможу зафіксувати такі от моменти".

Ще одним приємним відкриттям стали різноманітні веснянки. Бо раніше навіть харківські фахівці могли вважати, що на Харківщині цих пісень не співали. А спільними зусиллями вдалося записати чимало таких веснянок.

"Навіть людям, які є фахівцями в музичному фольклорі, інколи здається, що схід України – це вже наскільки індустріалізовані території, що там можна записати хіба що якісь пізні жанри. І взагалі жанрова система як така вже зруйнована. І я от завжди дивую своїх колег з центральної чи західної України. От, відкрийте цей сайт і подивіться, скільки у нас купальських пісень. Хай це не повноцінні пісні. Інколи це тільки фрагменти. Інколи це дуже простенькі наспіви. Але доволі таки велика кількість. І ми встигли це зафіксувати. Бо реально це можна було записати лишень від того покоління, яке вже пішло".

За словами Лук'янець, Цифровий архів фольклору є відкритим для всіх охочих. Це була принципова позиція експертів, які працювали над даним проектом та бажали зробити представлений там контент доступним для широкої аудиторії. Вони переконані, що цей цифровий формат популяризуватиме традиційну пісенну культуру та дасть народним пісням нове життя.