20 років після каналізаційної катастрофи. Харків досі ризикує піти під землю

Харків після аварії на Диканівських очисних досі під загрозою техногенної катастрофи
Depo.
7 липня 2015 22:00
ФОТО: depo.ua
20 років після каналізаційної катастрофи. Харків досі ризикує піти під землю
20 років після каналізаційної катастрофи. Харків досі ризикує піти під землю

Протягом липня 1995 року у столиці Слобожанщини не працював водогін, усім світом ремонтували каналізаційний колектор та намагалися не допустити епідемії холери. Харків долав наслідки аварії, яка сталася 29 червня 1995 через шалену зливу та менше ніж за годину вивела з ладу каналізацію міста з 1,5-мільйонним населенням.

"Я ніколи в житті не бачила такого дощу: він тривав хвилин 40, проте за цей час залізобетонна стіна в нашому звичайному панельному будинку стала вологою зсередини", - розповідає харків'янка Каміла Субаєва.

"Після зливи я намагалась доїхати до 4-ї лікарні невідкладної допомоги через Олексіївський міст, проте його закрили для транспорту - він був повний води", - пригадує Наталя Затолокіна.

Менш ніж за годину випало 72 мм опадів, розповіла завідувач сектором метеорологічних прогнозів Харківського регіонального центру гідрометеорології Євгенія Ляшенко. "Для нашої території такі зливи нетипові. Тоді, у липні 1995 року, синоптична ситуація була складною, важко передбачуваною. На сході України з'явилися окремі центри низького тиску, і такий дощ міг піти де завгодно. Його чекали, але що він буде настільки сильним, навіть не припускали", - каже метеоролог.

Відразу після зливи був вимкнутий водогін. Найбільшим дефіцитом стала вода. Питну рідину, придатну для приготування їжі, привозили у величезних цистернах двічі на день. Її давали з розрахунку не більше двох відер на людину.

У квартирах почало неймовірно смердіти з туалетів. Усі, в кого була можливість, виїздили з Харкова.

Вся Україна чекала, коли у Харкові почнеться епідемія

"Як згадаю, мені досі моторошно, що ми таке пережили", - каже Іван Кратенко, який у 1995 році був головним державним санітарним лікарем у Харківській області. "Таких аварій, яка трапилась у Харкові, більше ніде на відбувалося. Тільки уявіть: місто скидало за добу більше 700 тисяч "кубів" стічних вод, які очищували. І раптом через аварію ця рідина без дезінфекції пішла в річки. І сталося це в розпал літа, коли температура стояла вище 30 градусів", - пригадує він.

Харків після аварії на Диканівських очисних: місто досі під загрозою техногенної катастрофи - фото 1

Стоки, які скидали без очищення в річки Лопань і Уди, потрапили в річку Сіверський Донець і дійшли до Ростовської області. Там, де Донець впадає в Дон, неозброєним оком було видно брудні води, розповів еколог Олег Размєтаєв.

"Уся Україна чекала, коли ж у Харкові почнеться епідемія, а її не сталося. У річках, куди потрапили брудні води, знайшли холерний вібріон. Тому усіх хворих на кишкові інфекції негайно госпіталізовували, щоб не пропустити. Одній людині лікар-інфекціоніст діагностував "холеру" - і медики перевірили 90 осіб, які контактували з пацієнтом. А ще поставили вздовж річки Сіверський Донець аж до Есхару охорону - міліцію, військових. Уявіть, як це було важко: спека, люди хочуть купатися, рибалити. Однак охорона навіть наших лаборантів, які регулярно брали проби, зі скрипом пропускала до води", - розповів Кратенко.

Міліція жорстко, кийками розганяла стихійні ринки, пригадує санітарний лікар. Також у Харкові хлорували все і всюди - у дитячих таборах, садках, у магазинах, на ринках, навіть дверні ручки мили з хлоркою.

Санітарні лікарі слідкували за питною водою, яку двічі на день розвозили для городян. Тоді з усієї України приїхали близько 400 машин з баками. Рідину набирали з декількох чистих і перевірених свердловин.

"А ще того літа ми зрозуміли значення понять "жива" і "мертва" вода. У мертвій запорізькі козаки рани мили, а живою коней напували. Так от, виявляється, у живій воді аїр зростав. Він потужний антисептик і сорбент одночасно - дезінфікує воду і очищує її. Запропонували робити з цієї рослини плоти й пускати по річках, мобілізували цілі райони. І цей аїр добряче допоміг поліпшити стан річок", - каже санітарний лікар.

Після ліквідації аварії третина пожежних злягла через хвороби серця

"Після зливи я повинен був дістатися до Диканівських очисних споруд, але на штабному автомобілі проїхати не зміг. Тому викликав пожежну машину на шасі "Уралу" - потужну, з високими колесами. І коли дістався й побачив те, що трапилося, своїми очима - це була катастрофа!" - пригадує Анатолій Винник, який у 1995 році виконував обов'язки начальника обласного управління пожежної охорони.

Під час ліквідації аварії пожежні відкачували воду з міських будівель там, де могли статися замикання й пожежі. Відсмоктували рідину з каналізації і скидали її в річки, на вулиці, щоб вона не надходила у колектор Диканівських очисних споруд, та нарешті можна було б дістатися до підтоплених насосів.

Харків після аварії на Диканівських очисних: місто досі під загрозою техногенної катастрофи - фото 2

Для пожежних ситуація була подвійно складною: подачу води зупинили, однак загоряння в місті не припинилися, зазначив Винник. А рідини у пожежній машині вистачає лише на 5 хвилин гасіння...

Пожежним доводилося забирали воду з річок та розпилювали її, щоб запобігти гниттю всього живого у воді і не допустити епідемії холери. А ще мити зі шлангів 20 севастопольських водолазів, які відкачували воду на насосній станції та ремонтували колектор, адже води не було.

"У ліквідації брали участь близько 1500 пожежних. Працювали в посиленому режимі: по кілька діб поспіль. Посплять дві-три години, поки пожеж немає, і знову працюють. Після ліквідації третина пожежних потрапили на лікарняні, але не через кишкові інфекції, а через хвороби серцево-судинної системи," - пригадав колишній начальник обласного управління пожежної охорони.

Катастрофа сталася через іржаву засувку на колекторі

Як тільки відключили водогін, у 15 разів зменшилася кількість стічних вод, які прямим потоком йшли до річок Лопань та Уди, розповів доцент кафедри інженерної екології міст Харківської національної академії міського господарства Віктор Ладиженський.

"Інакше відремонтувати каналізаційний колектор просто не змогли б - треба було негайно відкачати воду з насосної станції. А причин, чому він вийшов з ладу, було дві - злива, яка трапляється раз на 100 років, та засувка, що заіржавіла. У колекторі є такий бар'єр, який працівники повинні були повертати тричі на день, щоб він не заіржавів. Однак зарплати не платили, люди звільнялися, і тому перегородку не повертали декілька місяців. Коли почалася катастрофічна злива, працівники намагалися повернути ту засувку, проте її заклинило - вона заіржавіла. Вода стала вільно надходити в приміщення насосної станції і залила електромотори, які згоріли", - пояснив Ладиженський.

Нову засувку, за його словами, досить швидко зробили на заводі ім. Малишева. Севастопольські підводники пірнали у каламутну воду і встановлювали її. Тепер засувка опускається зверху вниз, інженери виключили можливість її іржавіння.

"Будь-якої миті цілі квартали Харкова можуть опинитися під землею"

За словами доцента Ладиженського, аварія, подібна до Диканівської, повторитися не може: після її ліквідації зробили друге обвідне кільце каналізації, збільшивши вдвічі ємність підземних споруд.

"Диканівська не повториться, а масштабна техногенна катастрофа, наслідки якої передбачити неможливо, може відбутися будь-якої миті. Бо саме глибоководний колектор під Харковом - це міна сповільненої дії", - вважає еколог Олег Размєтаєв.

"Зараз через токсичні каналізаційні гази, через дифузію руйнуються верхні стінки каналізаційного колектору, який побудували із залізобетону. У будь-яку мить вони можуть обвалитися. Техногенна загроза у тому, що під землю можуть піти цілі квартали, будинки Харкова, - зазначив еколог.

Харків після аварії на Диканівських очисних: місто досі під загрозою техногенної катастрофи - фото 3

Колектор знаходиться під Харковом на різній глибині, місцями це 18-20 м, подекуди навіть 50 м. У середньому каналізація пролягає під містом на глибині 25-30 м, тунелі колектору мають діаметр 3,5 м.

"Людина ці об′єкти через токсичні гази оглянути не може. Тому якщо трапиться біда, взагалі незрозуміло, як це ремонтувати. Зараз інженери будують плоти, встановлюють на них відеокамери, щоб вивчати колектор зсередини", - розповів Розмєтаєв.

Цікаво, що каналізаційний колектор з'явився у Харкові у 80-ті роки через те, що кудись потрібно було застосувати потужності, що звільнилися від будівництва метро. Гігантський проект став гордістю вітчизняних інженерів, мовляв, ніде більше такого не існує. За кордоном у містах теж є підземна каналізація, та вона не перевищує глибини у 8-10 м. До того ж стіни тунелів мають полімерне покриття, яке захищає підземні лабіринти від руйнування.

Після аварії

Ліквідація наслідків аварії на Диканівці розтягнулася на роки та постійно потребувала грошей. На очисних спорудах створили нову систему захисту, повністю перепланували вентиляцію та підвели додаткову систему електропостачання. Це відбулось протягом перших семи років після аварії та коштувало 70 млн. грн.

Аби стовідсотково уникнути повторення катастрофи, на очисних спорудах встановили нові імпортні насоси, які здатні працювати під водою.

До того ж аварія на Диканівці поставила хрест на проекті озонування води, який збиралися реалізувати саме у 1995 році, розповів еколог Олег Перегон.

"Декілька банків навіть надали кошти. До озонування рідин у харківському водогоні залишався один крок - витратити гроші на придбання апарата. Однак усі ці кошти пішли на ліквідацію аварії на очисних спорудах", - розповів Перегон.

Більше новин про життя Харкова читайте на kh.depo.ua