Феномен пам'яті: Чому переселенці зберігали пісенний фольклор в індустріалізованому Харкові

Деякі з цих харків’ян опинилися у великому місті ще за часів своєї далекої юності. Однак пам'ять про ті пісні вони пронесли через все життя

Феномен пам'яті: Чому переселенці зберіг…

Щоб зібрати старовинні пісні та послухати про маловідомі українські традиції, зовсім не обов’язково виїжджати до глухого села. Інколи достатньо вийти на подвір’я власного будинку та послухати літніх людей.

Під’їздні експедиції

Провідний методист відділу досліджень нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Харківського обласного центру культури та мистецтв Катерина Курдіновська розповіла, що мала нагоду поспілкуватися з такими переселенцями. Переважно це були люди, які покинули свої села в 40-50-х роках минулого століття. Харків їх приваблював передусім своїми можливостями – тут можна було і роботу знайти, і освіту отримати. Як згадує Курдіновська, свої "експедиції по під’їздам" вона почала проводити під час прогулянок із дитиною. Літні люди, з якими вона спілкувалася, не тільки розповідали про своє минуле, а й ділилися піснями зі своїх рідних сіл.

Катерина Калістратівна Погрєбцова, 1931 року народження, переїхала до Харкова з села Козача Лопань. У місті вона почала працювати на іграшковій фабриці. Як і більшість таких переселенців, у Харкові вона опинилася ще в юному віці. Жінка виконувала щедрівки, колядки, примовки та "триндички" – жартівливі пісні, які співаються на жвавий, бадьорий мотив. Все це вона запам’ятала зі свого дитинства.

У Харкові досі живуть носії фольклору

На фото: Катерина Погрєбцова

"Бабуся Катерина дуже багато "триндичок" співала – це те, що частівками називається, – розповіла Курдіновська. – Вони виконуються на одну мелодію, але з різними текстами. Причому ці тексти були розповсюджені на території майже всього Лівобережжя. А могли бути більш сучасними. Наприклад, у них співалося про те, як уявна героїня працювала в колгоспі або щось робила на буряках. Так само бабуся Катя співала щедрівки та ліричні пісні. Причому дуже гарні та довгі. Бабуся Катя перейняла традиції від своєї матері. Вона розказувала, що її мати гарно співала. І незважаючи на те, що мама рано померла, жінка запам'ятала багато пісень. Хоча й була молодшою в сім'ї".

Вона згадувала щедрівки, які селяни виконували від свята Маланки і до самого Водохреща. Колядки були заборонені через їх релігійний зміст. А щедрівки, у яких господарям будинку бажали доброго врожаю та міцного здоров'я, під таку заборону не потрапляли.

У свою чергу головний методист Харківського обласного центру культури та мистецтв Галина Лук’янець зазначила, що пісні з явним релігійним змістом збереглися попри наявні заборони. Десь вони не були такими сильними. А десь ці пісні виконували потайки.

"Люди у ті час не переставали вірити, – розповіла Лук’янець. – Більш того, десь до цього лояльно ставилися. У нас же храми збереглися. Десь тиск був меншим. А в кінці 60-х – в 70-ті роки вже не було такого тиску. І люди поверталися до храмів. І це відбувалося у межах одного покоління. Те, що люди пам’ятали з 1930-х років, вони через 40 років доволі легко змогли відновити. Я про релігійні жанри –  колядки та щедрівки, де згадуються Ісус Христос, Діва Марія".

Велика удача для фольклориста

Також Курдіновська згадувала Владимира Власовича Бондаренка, чоловіка 1928 року народження. Він свого часу переїхав з села Перша Бузова. Сам чоловік походив із родини, у якій вміли грати на сільських весіллях. Причому його родичі виступали не тільки вдома, а й їздили з такими "гастролями" до інших сіл. Усі пісні Бондаренко вивчив у них. Чоловік згадував, що його мати свого часу вміла добре співати.

"Дід Вова вивчив пісні в сім'ї, – розповіла  Курдіновська. – У піснях співалося про долю чумаків, про те, які їх підстерігали небезпеки, що їм траплялося по дорозі в Крим та на Дон. Дідусь мав чудовий голос. Це дуже такий щасливий випадок, що я його зустріла. І він ще був при ясній пам’яті, при голосі. Йому, на секундочку, вже було за дев’яносто. Він мені співав пісні. Причому старовинні, чумацькі. Бо є дуже багато пісень початку ХХ століття і пізніше. Ми можемо відслідкувати, чи це стара пісня, чи вона більш наближена до нас у часі. Цей дідусь так само співав і козацькі пісні. А також щедрівки та кілька ліричних пісень".

Володимир Бондаренко зберіг уміння виконувати фольклорні пісні

На фото: Володимир Бондаренко

За її словами, зустріти таку людину – це велика удача для фольклориста. Бо трапляється таке, що збирачі пісенного фольклору приїжджають до села, знайомляться з літними людьми, які буцімто виконують народні пісні. А потім виявляється, що вони їх чули по радіо, і до народних традицій ті пісні відношення не мають. Наприклад, це могли бути якісь популярні композиції у виконанні хору імені Верьовки.

"Ми зараз усвідомлюємо, що поняття традиційної культури дуже змінилося, – розповіла Лук’янець. – Тому що за цим терміном стоїть такого типу традиція, яка формується в місцях, де люди обмежені в пересуванні, комунікації та отриманні зовнішньої інформації. Коли ми говоримо про традиційну культуру, то маємо на увазі те, що з такого обмеження формуються якісь сталі звички, якась обрядова та пісенна культура. І вона набуває якихось специфічних характеристик. І тим вона цінна. І вже після 1930-років почалися оці вже пересування – вимушені чи добровільні. Війна, звичайно, яка найбільше вплинула на цей процес. Після 40-х пішли ці зрушення. Було дуже багато запозичень. Ми, фольклористи, записуючи матеріали навіть десь наприкінці 80-х – 90-х, могли це фіксувати. Ми чули конкретні дані від наших респондентів. Що цю пісню, наприклад, принесли солдати, які повернулися в село після війни".

Під час пошуків таких от автентичних народних пісень фольклористи завжди питають  своїх респондентів про те, що було до 1920-1930-х років. Справа в тому, що в ті часи люди ще не переїжджали так масово з одного населеного пункту в інший. Та й наявністю радіо селянські родини це не могли похизуватися. Як зазначила Лук'янець, саме пісенні жанри є найбільш уразливими. Пісенна традиція надто залежить від зовнішній обставин.

"Це перше, що випадає з традицій, – розповіла Лук'янець. – Бо такі обрядові елементи, як весілля, поховання, родинні традиції, вони все ж таки живуть. Бо залишається спосіб перейняття. А пісенна культура зазнала зовнішнього інформаційного штурму, вона практично не підтримується на державному рівні. І саме за це ми в першу чергу хапаємося. І саме тому наш сайт – Цифровий архів фольклору – виник як пісенний, хоча у нас багато етнографічної інформації. Хоча такі зустрічі демонструють сольну традицію. Хоча це неправильно. Адже у нас практично всі пісні колективні".

Як працює пам'ять

"Люди ще розповідали про голод, про війну, – зазначила Курдіновська. – Розповідали, як у сімей забирали їжу в 30-ті, про післявоєнний голод. Це дуже страшно. І коли це розповідають вже дуже старенькі люди, то дивуєшся, як при цих всіх недоїданнях, при фізичних та моральних стражданнях вони прожили таке довге життя. Це просто вражає. Бабуся з Козачої Лопані свого часу розповідала, як ще молодою витанцьовувала в нашому парку Горького. Там виконували такі більш-менш сучасні міські танці, як фокстрот, вальс тощо. Але були і народні, бо супроводом, зазвичай, був боян або акордеон. Могли танцювати карапети, польки – те, що люди привезли з собою з області. Бо все ж таки раніше була досить така яскрава межа між селом та містом. А зараз міські та сільські жителі між собою асимілювалися".

За її словами, у великому місті ці люди продовжували виконувати народні пісні, завдяки чому ті і змогли добре зберегтися. Співали, зазвичай, для себе або для свого оточення. Люди, які мали хист до співів та музики, ставали душею компанії. Зберегли колишні сільські жителі і українську мову. Це незважаючи на те, що в місті вони переважно розмовляти російської та після свого переїзду намагалися адаптуватися до нових умов. Їм у ті роки вдалося зберегли культурний зв'язок зі своїм дитинством і юністю.

"Це та ситуація, яку я зустрічала, коли записувала дуже літніх людей, – розповіла Лук'янець. – Їм було більше 90 років. Коли людна розуміє, що вже кінець життя, у неї по-іншому активізується пам'ять. Бо люди, які просто живуть посеред своєї традиції, вони не до кінця розуміють, що вона може бути втрачена. А коли людина розуміє, що вже фінал, вона краще згадує якійсь дуже давній пласт пісень… Відірвана людина більше повертається в минуле. Вона ностальгує, вона згадує молодість. Усі літні люди це роблять. Але коли ти живеш у звичних умовах, то цей процес, мабуть, не наскільки активний. Наприклад, ми записували поодиноких скрипалів. Це вже були 80-ті роки. І людина каже: "Я вже 40 років не брав скрипку до рук". Але витягає її та починає грати. І щось відновлює. Насправді ці навички, набуті в молодості, вони відновлюються та зринають у пам’яті".

Всі новини Харкова сьогодні читайте на Depo.Харків

 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"