Епічні міські "махачі": Вуличні бійки, що увійшли в неписану історію Харкова

Бійка як явище не вельми приємне, надто для жінок. Але будь-який чоловік хоч раз, але брав участь у бійці! І, можливо, відчував солодке почуття перемоги. Це почуття давнє, як світ.

Найзнаменитіша

Славнозвісна, бо брав участь у ній тоді ще невідомий боксер спортивного товариства "Авангард" Віктор Моршнєв, та й розповідали про неї чимало.

Це трапилося десь у середині 1970-х років. Троє хлопчаків з району Левада вирушили по-сусідськи на Сумську, в Будинок культури на танці. Щось вони там накоїли, та ще й територія була не їхня, але танцювальний вечір закінчився так: біжать ці троє пацанчиків дуже швидко, а за ними десь зо п'ятдесят місцевих, із Сумської. Пацанчики, звичайно, на район до себе, на вулицю Кірова, і по нірках, по під'їздах сховалися.

Але натовп вже опинився на місці і прагнув крові в буквальному сенсі. Почали ловити перехожих на вулиці і "відбивати". Але цього видалося мало – почали заходити в під'їзди, обдзвонювати квартири і запитувати, де знайти цих трьох типів. А це вже свавілля. Хтось здогадався поскаржитися боксерові Віті Мосі, що мешкав на цьому ж районі. Моха взяв із собою ще двох, як згадують – культуриста і гімнаста, себто міцних, і просто пішов на натовп. Місцеві пацанята, що сховалися на даху будинку, описували саму бійку так: в середині натовпу спина до спини троє, двоє тільки відбивалися, а Моха косив направо і наліво, причому долонями! Агресори-зайди просто лягали з кожним помахом. Але натовп великий, і що відбувається в середині, заднім не видно. А коли ряди нападників порідшали настільки, що можна було побачити, як махає "долоньками" кремезний боєць і падають друзі, натовп розвернувся і чкурнув у бік рідної Сумської. Реальний випадок, коли практично одна людина за 4-5 хвилин приборкала натовп чисельністю п'ятдесят чоловік. За розповідями очевидців, Моха був цілком у домашньому одязі – футболка, треники і затерті домашні капці, як сидів перед телевізором, так і вискочив.

Для довідки: в 1981 році Віктор Моршнєв в абсолютній першості СРСР з боксу в категорії до 91 кілограма програв лише у фіналі. Загинув 1996 року. Версія слідства – необережне поводження зі зброєю.

Наймасовіша

Обмовлюся — йдеться про часи ще більш-менш благополучні.

Битися стінка на стінку нашим предкам було звично. Певна річ, радянська влада цей пережиток минулого вдало подолала, принаймні в містах. Але після Другої світової війни до міста приїхало багато переселенців із сіл. А отже, в місті з'явилися і сільські звички. Битися стінка на стінку почали приблизно з 1950-х років. Билися переважно околиці. Я знайшов очевидця, дідуся 86-ти років, який і розповів, як усе було:

– Серед тижня, звичайно, ні. Працювали допізна, вставали рано, транспорт ходив погано, а за запізнення могли і посадити. Тоді був шестиденний робочий тиждень, тож "розважатися" починали в суботу ввечері. Спочатку танці, звичайно, випивка, а потім бійка. Місце і час обговорювали заздалегідь старші. Билися групи по 15-20 чоловік, іноді брали участь і дорослі – фронтовики. Але все було чесно, лежачого не били, билися тільки кулаками. Якось у новоселівського знайшли кастет – побили сильно свої ж. Був тоді в районі Холодної Гори і свій чемпіон – Гійовка. Тож мешканці вул. Гійовської, пишайтеся, ваші діди давали жару усій Новоселівці, Лисій Горі, Ярам, Карповським і Боровським!

Але це передісторія. Йтиметься про ближчі часи, середину 1980-х. Місце дії – найбільший спальний район України, Салтівка, поділений на мікрорайони зі своїми школами і місцями відпочинку. Ну, і з організованим дозвіллям проблеми, блатна романтика знову ж... Хто і коли затіяв ці "бої", невідомо. Хто вирішував, що, наприклад, "656-й у спілці з 603-м воює проти 616-го і 602-го мікрорайонів", незрозуміло. Активність починалася з осені і тривала до холодів. Обов'язковий аксесуар – куфайка. Невеликими групками бігали районом, зустрічали "своїх", причому у деяких мікрорайонів було своє гасло і навіть гучний сигнал збору на кшталт певного свисту. Але тут важливим був не сам бій, а вся ця метушня з гаслом, пересвітами, важливими розмовами між "союзниками", що зустрілися: "Сьогодні ми їх не знайшли (хоча ніхто і за межі району не виходив). На завтра добазарилися біля школи зчепитися".

Загалом антураж був важливішим. Хоча у всіх палало бойове завзяття, реального бою ніхто не прагнув. І до реальних боїв справа не доходила. Але якось пізньої осені 1986 року невідомим полководцям все ж вдалося вивести свої "війська" один супроти одного. Це було протистояння 656-го і 603-го мікрорайонів проти 624-го і 626-го. "Поле битви" – парк Перемоги, умовно нічийна територія, на той час майже ліс з однією алеєю і рідкісними тьмяними ліхтарями. Підтягувалися туди на обумовлену 22:00 своїми угрупованнями по 5-10 чоловік. Шикувалися в певну подобу шеренги уздовж алеї, щоб за спиною обов'язково виявилися "рідні мікрорайони". Набралося десь по 150 осіб з кожного боку.

Стояли десь пів години, змерзли. Командири кудись зникли. І тут з боку 656-го у "ворога" полетів камінь. Почався рух. Ще з десяток каменів пішли звідти ж, вороги рушили і ступили на алею. Але атаки в стилі "Хороброго серця" не виходило. І тут з боку того ж 656-го мікрорайону (найменший мікрорайон був, але найзухваліший) вийшов Вадик Іщенко. Вийшов на середину алеї і, як билинний богатир, запропонував вийти один на один. Коротше, пацани удвох нормально так пововтузилися, але переможця визначити було важко. Задні шеренги "полків" почали зменшуватися, пацани вирушили по домівках – холодно та й пізно, висварять. Так, друзі, наймасовіша бійка стінка на стінку в Харкові закінчилася безкровно.

Битва атлантів

Саме атлантів, і це не алегорія. Бо з одного боку брали участь досить потужні гравці недавно створеної харківської команди з американського футболу – "Атланти", а з іншого боку – не менш монументальний салтівський авторитет Фальок і новодомовський боксер Помідор.

1990 рік. Місце дії: Благбаз, кафе "У Наташі", сходи до кафе "У Наташі", парковка кафе "У Наташі".

Кафе "У Наташі" було суто специфічним закладом. Він не відрізнявся ні особливим інтер'єром, ні кухнею, і обслуговував майже суто базарних шахраїв, ломщиків і наперсточників, там призначалися зустрічі і вирішувалися справи.

Присутність там авторитетних Фалька і Помідора, що його супроводжував, була цілком логічною, але ось яким побитом туди занесло п'ятьох "атлантів" під мухою, взагалі не зрозуміло. Спортсмени, безумовно, виглядали грізно. І так з огляду на свої розміри не надто скромні, напідпитку – геть земля під ногами горіла. Вели себе галасливо і агресивно, ображали Наташу, господиню.

У куточку скромно й інтелігентно сиділи двоє харківських бандитів (проїжджали повз у справах, вирішили зайти, кави випити, з друзями переговорити). А тут таке. Варто розуміти, що для таких як Фальок і Помідор шибайголови-"спортики" – не грізні громили, а просто "лохи". Не було суперечки, і не було бажання тихо-мирно вгамувати "хлопців напідпитку". Просто допили каву і встали з-за столу. Фаля і при зрості два метри й вазі 120 кг нічим не поступався "атлантам", хіба що голена голова вся в шрамах і в очах щось таке недобре. Помідор сягав плеча найнижчому із футболістів, але міцненький такий, і удар був добре поставлений. Сутички не було. Протягом тридцяти секунд все було завершено. Двійка і лівий боковий прилетіли від Помідора — мінус двоє. Двох Фальок, схопивши за шиї, зіштовхнув лобами. А ось про що потім жартувало все кримінальне місто, п'ятий, сильний і сміливий "атлант" з неймовірною реакцією, бо ж таки спортсмен, встиг вискочити з кафе. Він утік! Навряд чи це пов'язано, але якось не прижився в Харкові американський футбол.