Допустимість неприпустимого, або Чому нас вбивають мажори

"Мажори вкрай знахабніли", "що сталося з Харковом?", "каста недоторканних втратила страх" - цей місяць з його резонансними подіями відкрив широку міжкласову дискусію про те, що всі рівні, але деякі рівніший.

Однак це не так. Всі ми трохи рівніші за інших, допоки під нашими колесами не з'являються людські тіла.

Страшне ДТП на Сумській. Машина класу "лакшері" на величезній швидкості вилітає на червоне, чіпляє іншу машину класу "напівлакшері" і врізається в натовп на світлофорі. Мінус шість життів. Що було в цей момент в головах водіїв? Вочевидь, впевненість, що проскочити світлофор на 120 км/год вийде; що виїзд за стоп-лінію і старт на жовтий - не обставина, яка призведе до аварії. Зараз можна довго аналізувати, але шістьох загиблих не повернеш.

Два дні потому на Салтівці зустрілися таксі і BMW. Від сильного удару одна з машин пролітає пару десятків метрів, зрізаючи по дорозі стовпи і світлофор, одна людина гине. В той же день, на тій же Салтівці, водій бюджетної "бляшанки" виїжджає на зустрічну смугу і таранить спочатку авто, потім маршрутку. У крові винуватця аварії - 2,3 проміле. Що було у них в головах окрім алкоголю і дурної впевненості, що пронесе? Напевно, думка, що не так вже й сильно він порушує, щоб щось сталося. "Я ж трохи", а трохи, як казав старий Хотабич, не враховується. Враховується, на жаль.

Ще через два дні п'яний водій влаштовує ДТП на Салтівському шосе. Після зіткнення у бухого тіла вистачає кмітливості, щоб скрутити з машини номери і щезнути в невідомому напрямку. За випадковим збігом обставин винуватця аварії ідентифікують як колишнього працівника прокуратури.

Ще через кілька днів прокуратура оголошує підозру якомусь громадянину П. Громадянин, не маючи водійських прав і перебуваючи напідпитку, сідає за кермо автомобіля дружини і виїжджає до стадіону "Металіст", де в той день проходить концерт і весь мікрорайон кишить поліцією. Просто дурень? Можна було б сказати і так, якби громадянином П. не був Андрій Полтавець, який дев'ять років тому поховав під колесами свого L200 шістьох чоловік. Чим він керувався? Все тим же "трохи не враховується": я випив трохи і вчора, я сів за кермо і проїхав зовсім трохи. Втім ті, хто загинув, мертві не трохи, а трохи більше, ніж повністю, але висновків Полтавець не зробив.

А ще через тиждень у самому центрі міста студент університету Каразіна, "втомлений від тусовок" (цей прямо-таки минаєвський персонаж сам говорить про це у своєму "Інстаграмі"), виходить на балкон і стріляє в бік пішоходів із стартового пістолета. Це ще не верх глупоти, він викладає відео в соцмережу і дуже дивується, коли через годину до нього вдираються правоохоронці. Ті ж соцмережі обурюються - як і в ситуації з ДТП, "винні мажори", "мажори чинять беззаконня" і всіх їх, звичайно ж, треба віддати на поталу мамчиним диванним хейтерам. Втім, я читав і інші коментарі: це ж стартовий, хлопавка, це ж не вогнепал, трохи можна, жертв не було, чого ви причепилися до хлопчика, ловіть рецидивістів. Так де ж істина: мажори розперезалися чи якщо трохи, то можна?

Істина в тому, що так звані мажори - це породження нас самих, дзеркало нашого суспільства з однією лише різницею в тому, що їхнє "трохи" дещо ширше нашого. Ми сімдесят років жили в атмосфері тотального пригнічення державою, у суворій кастовій системі, де чим більше ти знаходив у собі сміливості обдурити державний регламент, тим крутішим ти був. 1991-й рік дав нам вольницю, але не дав розуму, і ми стрімко кинулися трохи порушувати те, що за часів Союзу дозволялося порушувати лише обраним.

Поголовна більшість не бачить взаємозв'язку між проїздом на трамваї зайцем і аварією на Сумській. Що ви, які можуть бути паралелі? Адже це джип летів на червоне при 120 км/год, а я всього лише не заплатив три гривні. Цей тренд добре відстежується в хвилях хайпу по смертельній ДТП: ну то й що, що водій Туарегу стартував на жовтий? Він же трохи, він тільки на десять метрів ближче став. І в ситуації зі стріляниною на Пушкінській ця тенденція теж очевидна: ну то й що, що стріляв? Він же нікого не вбив, це ж "пукалка", а не пістолет. Ну, погрався трохи, подумаєш!

Це "трохи" в нас у крові. Скрутити електролічильник. Плюнути в під'їзді. Перебігти магістраль в недозволеному місці. Стартонути на жовте світло. Запаркуватися на "зебрі". Ну а що? Я ж не задавив пішохода, я просто став тут, іншого місця не було, обійдуть. Це все речі одного порядку, але люди вперто не бажають визнавати, що між небажанням включати "поворотник" і оптимізацією податків через офшори варто поставити жирний знак "дорівнює". Не знаю, скільки десятиліть має пройти, перш ніж ми зрозуміємо, що правил потрібно дотримуватися беззастережно, а не з поправками на свої персональні ґешефти. Просто "не можна" означає "не можна", а не "не можна, але ось тут, поки ніхто не бачить, я обісцю сусідський під'їзд". Теорія розбитих вікон припускає, що завтра вас у дворі розчавить машина: її водій вирішив притопити 40 км/год замість дозволених п'яти в пішохідній зоні. Ну а що, він же трохи порушив, зовсім як ви вчора, у тому самому кутку у під'їздї.

Але все це дуже складно для сприйняття, і ще складніше для імплементації. Набагато простіше виправдати власне незначне порушення, а потім вимагати лінчувати мажора, не розуміючи, що в його системі координат він точно так само вчинив незначне порушення. Саму малість. Просто у вас і у нього різні масштаби цієї малості, і саме ця широка варіативність змушує нас помилково думати, що "трохи" порушити можна, а "сильно" - не можна. Ну, насправді, ти ж не будеш стояти на червоний при абсолютно порожній дорозі. Ти що, лох, чи що?

Один раз перетнувши межу у вигляді залізобетонного "не можна", ти випускаєш джина з пляшки. Всі "не можна" у цьому світі написані кров'ю, і викидаючи вночі на смітник старий диван (тобі ж насправді відомо, що це заборонено?), ти даєш карт-бланш людині, яка вранці вийде на балкон з пістолетом. Завтра зі стартовим, а післязавтра - з нарізним.

Тому що "трохи, це не страшно", правда ж?