ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Донбаський характер 2.0: Як подолати кризу радянської ідентичності

Донбас з гордо піднятою головою радіє, що Україна так і не змогла "поставити його на коліна"
Depo.
14 квітня 2015 12:23
ФОТО: depo.ua
Донбаський характер 2.0: Як подолати кризу радянської ідентичності
Донбаський характер 2.0: Як подолати кризу радянської ідентичності

Жителі окупованого Донбасу ледь пережили зиму під владою терористів "ДНР" та "ЛНР" - постійні обстріли, зруйновані міста та села, безробіття, затримка пенсій та соцвиплат, нестача продуктів та питної води - ось ціна, яку Донбас заплатив за те, щоб відчути себе "особливим" і стати "незалежним" від України.

Але навіть це не змусило жителів регіону відмовитися від ідеї власної "унікальності" та припинити звинувачувати українську владу у всіх своїх бідах. Ідейно-проросійські жителі окупованих Донецької та Луганської областей як і раніше показують свій "Донбаський характер" - обстріляний, обкрадений Донбас з гордо піднятою головою радіє, що Україна так і не змогла "поставити його на коліна".

"Люди тут дуже специфічні", - розповіла кореспонденту Донбас.depo.ua жителька Луганська, чиє ім'я редакція не називає задля її безпеки. Жінка не підтримує окупаційну владу, але не має змоги виїхати з міста, тому вимушена жити та працювати пліч о пліч з фанатами "ЛНР".

"Критикувати владу тут небезпечно - люди свято вірять, що терористи "ЛНР" відновлять місто, і життя буде навіть краще, ніж раніше. А ті, хто ходив на "референдум", кажуть, що якщо "ЛНР" проводитиме нові "вибори" - підуть туди залюбки. Хоча усі розуміють, що ми тепер і не Україна, і не Росія, по телевізору кажуть "ЛНР", а документи досі діють українські", - розповіла вона.

Але якщо подивитися глибше, можна побачити, що проблеми з ідентичністю на Донбасі були завжди, можна сказати, вони у регіоні передаються з покоління в покоління.

Історично Донбас заселяли представники вельми різних культур. Сюди приїздили роботяги працювати на шахтах, тут оселялися колишні в'язні після звільнення, не дуже чесні люди на Донбасі переховувалися від переслідувань з боку влади.

Здавалося б, такий соціальний мікс мав породити багату культуру, але в умовах тотальної індустріалізації ідентичність жителів Донбасу формувалася геть повільно. У шахтарському регіоні ніколи не вистачало гуманітарної інтелігенції, "технарі" культурою цікавилися мало, а простий люд намагався у будь-який спосіб вирватися зі злиднів.

Нішу місцевої еліти у регіоні зайняли шахтарі. Розвиток вугільної промисловості потребував багато робочої сили. Шахтарі ризикували життям, дістаючи з земних недр "чорне золото", пишалися високими заробітками. Шахтар перетворився на символ Донбасу, своєрідного супергероя - пролетарія.

Усе це призвело до того, що замість власної культури у місцевого населення виробився лише рефлекс території. І навіть велика кількість росіян, що заселилася у Донецькій та Луганській областях, не змогла стати основою для ідентичності краю. Фраза "ми з Донбасу" для багатьох його жителів завжди значила більше, ніж "ми українці", чи навіть "ми росіяни".

Після здобуття Україною незалежності шахти почали масово закриватися, і для місцевої пролетарської еліти настали скрутні часи. Шукати нові способи заробітку колишнім шахтарям заважав роздутий культ "робочої людини" та гординя.

Лихі 90-ті та розвиток стихійного ринку для деяких жителів краю став новою можливістю заробітку, а розгул криміналітету та беззаконня "виростили" у регіоні нове покоління олігархів. А ті, хто не зміг знайти собі місце у новій державі, залишились за бортом - безробітні пролетарії сумували за "совком", пиячили, і поступово перетворювалися на маргіналів.

Але попри деградацію робочого класу, незалежність відкрила Донбасу і доступ до сучасної західної культури. Молодь, якій насточортіли нудні радянські "комсомоли" та "піонерії", жадібно цікавилися західними новинками - модою, музикою, літературою, кіно. У регіоні розпочалася епоха запізнілого постмодерну, а на початку нульових на Донбасі нарешті почав формуватися тонкий прошарок аутентичної сучасної культури, який визнали в Україні та світі. Почалася повільна деіндустріалізація.

На Заході слово "Донбас" замість шахтарів та териконів почало асоціюватися з поколінням молодих культурних та наукових діячів. А коли минулої зими у Києві почався Євромайдан, краєм залунали лозунги "Донбас-це Україна", повсюди з'явилися жовто-блакитні прапори. Деякі жителі Донбасу відчули свою приналежність до України, здавалося, регіон нарешті починає йти у ногу з часом.

Але 20 з лишнім років культурних метаморфоз не витримали натиску проросійської пропаганди навесні 2014 року. Радянське покоління, яке увесь час незалежності сумувало за "совком", проковтнуло наживку обіцянок пропагандистів, що разом з Росією Донбас заживе, як раніше. Колишніх пролетаріїв та маргіналів виявилося більше, ніж людей з сучасним світоглядом.

Донецька та Луганська області здригалися під обстрілами терористів, на вокзали потяглися потоки переселенців, які не змогли змиритися з проросійською диктатурою. А Донбас поринув у карикатурну "радянську" дійсність, втіливши комуністичний лозунг "хто був ніким, той стане всім". І навіть тяжкий, голодний рік під владою окупантів не змусив гордих жителів Донбасу переосмислити своє буття.

Наразі зрозуміло, що Росія не збирається включати український регіон до свого складу, а влада терористів тільки й робить, що розкрадає та знищує все, що залишилось від колись потужного промислового Донбасу. Залишається питання - що з жителями Донбасу буде далі? Чи збунтується край проти беззаконня, чи повністю маргіналізується?

Експерти по різному оцінюють, наскільки фантомна радянська ідентичність, нав'язана окупантами, вкорінилася у свідомості жителів Донбасу.

Філософ, письменник та блогер Сергій Дацюк вважає, що існування "ДНР" та "ЛНР" добігає кінця, і разом з фейковими республіками поступово зникне і вигадана ідентичність жителів Донбасу, пов'язана з ними.

"Ідентичності "ЛНР" та "ДНР" як такові не існують - це квазі-ідентичності, які були задумані на короткий період, для уявного переходу території Донбасу до складу Росії. Але вже зараз "ДНР" та "ЛНР" не потрібні Росії, ціль, яку вона ставила перед собою, досягнена - ситуація у Донбасі вщент дестабілізована, регіон розбитий та розграблений війною. Жителі Донбасу залишились там, де і були, і вже у самій Росії підказують, як тепер називати цей регіон - Донецька та Луганська області", - каже він.

Але після того, як мильний пузир терористичних "ЛНР" та "ДНР" лопне, жителів Донбасу ще довго не покине відчуття розчарування.

"Ще довгий час у жителів Донбасу не згасатиме ненависть до українців, яку підігріватиме російська пропаганда. Ненависть ця не має під собою ніякої основи, окрім фрустрації - люди сподівался швидко вийти зі складу однієї держави та увійти до іншої, але не вийшло. І в Україні, і в Росії жителі Донбасу ще довго вважатимуться людьми другого сорту. І цю проблему ще довго не можна буде вирішити. Якщо Донбас повернеться під контроль України, щоб відновити у регіоні більш-менш українську ідентичність та подолати наслідки війни, треба буде багато часу", - розмірковує Дацюк.

А київський соціолог Маргарита Живилова вважає, що жителі Донецької та Луганської області будуть відчувати зв'язок з "ДНР" та "ЛНР" доти, поки Україна в їх свідомості буде асоціюватися з ворогом.

"Ідентичність людей, що залишились на Донбасі, авжеж пов'язана з "ЛНР" та "ДНР", тому що минуло вже достатньо часу, щоб люди встигли протиставити себе Україні. Думаю, їх ідентичність ще сильніше, ніж за мирних часів ідентичність жителів Донбасу взагалі. Україна - це узагальнений "інший", який цю ідентичність укріплює, з нею пов'язані певні стереотипи, які формуються як на місці, так і з подачі російських ЗМІ. Наші люди, що залишились там, знаходяться у інформаційному вакуумі, а це завжди був благодатний грунт для розвитку стереотипів. Спочатку була актуалізована регіональна та міська ідентичність. Люди думали, що їх територія , де вони живуть, просто відійде до Росії, і все буде добре. Тут зіграв, звісно, фактор пам'яті про СРСР та довіра до Росії. Ніхто не вірив, що "великий брат" піде війною", - розповіла вона.

Але, за словами вченої, повернути довіру жителів Донбасу до України можна, але для цього державі потрібно буде діяти м'яко і запастись терпінням.

"Ідентичність - динамічне утворення, у ті чи інші моменти актуалізуються різні її сторони. Якщо б Україна взяла контроль над Донбасом і налагодила там нормальне життя, з часом ідентичність "ЛНР" та "ДНР" просто зтерлася би. Але для цього буде потрібен довгий період відновлення, і у цей період державі треба буде діяти як можна м'якше, конструювати українську ідентичність не через нав'язування мови та символіки, а більш нейтральними методами. По-перше, треба проявити повагу до історії краю та його героїв. По-друге - дати людям відчути свою потрібність Україні. По-третє - поновити виплати, профінансувати відновлення міст. Те ж саме буде треба робити Росії, якщо вона візьме контроль над регіоном, до речі. Але таємна злість, така, як у жителів Західної України, які були партизанами, думаю, залишиться. Друга світова війна лишила в їх історичній пам'яті та ідентичностях не абиякий слід", - розповіла Живилова.

Ситуація на Донбасі - не єдина у своєму роді. Історія показує, що промислові регіони у різних кінцях світу мають схожі ідентичності, а пихатий робочий клас завжди чинить опір деіндустріалізації та розвитку.

Наприклад, у сусідній Польші шахтарі Силезії (Шльонську) поводяться досить схоже на своїх колег з Донбасу - вони вважають себе окремим народом, і постійно вимагають від влади особливого ставлення, хоча епоха, коли шахти "годували" усю країну, вже давно минула. А перестати платити шахтарям влада побоюється - 5 мільйонів жителів регіону вмить опиняться на барикадах, і до того ж Шльонськ складає добрячу частину електорату країни, псувати відносини з яким політикам аж ніяк не вигідно.

Але історія має приклади і успішного подолання кризи деіндустріалізації та перетворення промислових регіонів минулого на сучасні територіальні одиниці.

Критична ситуація з шахтарями склалася у Британії у 1980-х роках. З початком економічної кризи у країні почали одна за одною закриватися шахти, в результаті тисячі шахтарів залишились без роботи. У 1984-85 рр. Британією прокотилася масова хвиля профсоюзних забастовок, але "залізна" Маргарет Тетчер відмовилася прийняти умови протестувальників і змогла подавити повстання, чим зберегла низькі ціни на пальне та електроенергію.

Позитивний приклад деіндустріалізації також існує у Німеччині - найбільший промисловий регіон Рур, як і Донбас, у свій час пережив ейфорію індустріального підйому - тут видобували вугілля та виплавляли тони чугуну і сталі. Але дві світових кризи - вугільна 1958 року та стальна 1975-го показали, що важка промисловість у Рурській області не має майбутнього.Перехід на нові види індустрії, такі як точна механіка, медицина та сектор послуг змінив ідентичність місцевих жителів. Рур постійно змінювався, щоб зберегти статус економічного серця Німеччини. А епоха хіпі та рок-н-ролу внесла до порядку денного нові теми - боротьбу із забрудненням повітря та захист довкілля, тим самим змусивши населення більш критично дивитися на діяльність промислових магнатів.