"Дім покидають не від хорошого життя": Як біженців з-за кордону приймає Україна

Війни, збройні конфлікти та політичні переслідування змушують тисячі людей по всьому світу покидати свої домівки та шукати кращого життя десь закордоном

"Дім покидають не від хорошого життя": Я…

Бути офіційним біженцем не так вже й просто: потрібно пройти тривалий квест, який починається з подання документів до Міграційної служби і закінчується інтеграцією в місцеву громаду.

За даними Агентства ООН у справах біженців, до першої трійки країн, чиї громадяни просять притулку в Україні, увійшла Російська Федерація, Сирія та Афганістан. Їдуть до України також люди з Гвінеї, Малі, Конго, Нігерії, Іраку, Йемену. Звичайно, біженцями та шукачами притулку стають не від хорошого життя. Нерідко причиною такого рішення є загроза життю чи свободі, яка виникає вналсідок війни, збройного конфлікту чи політичних переслідувань.

"Для цього є багато причин, – розповів юрист БФ "Право на захист" Володимир Цололо.– По-перше, це політичні переслідування. Люди зазнають переслідувань за свої  політичні переконання, залежно від раси, релігії, статі, належності до певної соціальної групи. Всі ці причини зазначені в Конвенції про статус біженців 1951 року. Вони дозволяють особі звернутися за захистом держави, яка підписала цю конвенцію. Україна, як держава-підписант, зобов'язана її дотримуватися та надавати можливість людині звернутися за захистом… Останнім часом багато людей приїжджає з Бангладеш. Вони перебувають на території України з метою отримання політичного притулку. Вони заявляють, що подають свої заяви до Державної міграційної служби України як політичні активісти".

Проте отримати статус біженця в Україні непросто. Спочатку всі охочі мають пройти через низку проблем бюрократичного характеру. Про це засвідчило останнє опитування, проведене Агентством ООН у справах біженців на початку 2019 року. І перша перепона, з якою стикаються біженці та шукачі притулку – це доступ до самої процедури. Вони зазначають, що державна процедура з визначення статусу є надто складною та тривалою. Також учасники опитування відімчали відсутність належного перекладача та вимоги деяких чиновників платити за послуги.

"На мою думку, міграційна процедура має бути більш легкою, – підкреслив Цололо. – Оскільки особи, які звертаються, вони в більшості випадків знаходяться у скрутному стані. Це дуже вразлива категорія населення. Вони не знають ні української, ні російської мови, якщо тільки прибули до України. Тому вони не знають, що робити з цими всіма адміністративними перепинами".

За його словами, шукачі притулку є дуже вразливою категорією населення. Часом міграційна служба може розглядати їх заявки до 12 місяців. Громадяни, які свого часу втекли від війни та збройних конфліктів, подекуди змушені заново звертатися до Міграційної служби та проходити ті ж самі співбесіди. Наприклад, минулого року тільки чотири особи отримали статус додаткового захисту. Загалом, рівень визнання статусу біженця в Україні є дуже низьким. При чому, незрозумілими подекуди є критерії такого відбору – буває, що з двох осіб із однаковим бекграундом одна отримує статус біженця, а інша – ні.

Аллахам Мусаб родом з Сирії. У Харкові чоловік живе близько 7 років. Він закінчив магістратуру в Харківському національному університеті радіоелектроніки, зараз пише дисертацію. За його словами, свого часу йому також довелося зіштовхнутися з складностями з боку Міграційної служби. "Я приїхав в Україну з Сирії навчатися, – згадував Мусаб. – І коли розпочалася війна, я вирішив втекти від неї і заодно навчатися тут, в Україні. Приїхав сюди. Вони все не продовжували мені паспорт. Була безвихідна ситуація. Я повинен був подавати на статус біженця. Бо був вибір: або їхати в Сирію на війну, або залишитися тут зі статусом біженця. Основна складність – це міграційна служба. Щоб отримати статус. Бо це тривала процедура, вона займає багато часу. Було багато питань, вона потребує багато документів, доказів. Це, в принципі, основна складність".

Також експерти зазначають, що є проблема з офіційним працевлаштуванням. Все через те що, згідно чинного законодавства, мінімальний розмір заробітної плати для іноземного спеціаліста надто великий – сплачувати 41 тис. грн кожного місяця може дозволити собі далеко не кожен роботодавець. Також іноземці не можуть укласти декларації з лікарями, адже відсутні в базі даних. Через що доводиться звертатися до приватних лікарень, що виходить набагато дорожче.

Крім того, гостро постає мовне питання. Біженці, які бажають вивчити українську, відчувають брак мовних курсів. Єдине що Харківський національний університет імені В. Каразіна відкрив безкоштовні курси для даної категорії населення, проте наразі аналогічної практики в Україні ще немає. Також деякі біженці повідомили про дискримінацію, яка проявляється, наприклад, під час працевлаштування чи взаємодії з поліцією.

"Більшість сприймає їх абсолютно нормально і немає проблем у відносинах, – розповів молодший польовий офіцер Агентства ООН у справах біженців Вартан Мурадян. – Але в цій проблемі має значення походження такої людини. Якщо це африканці або люди, які виглядають якось інакше, які якось виділяться від великої групи суспільства, то вони нам повідомляли про дискримінацію. Часто вони казали, що не хочуть повідомляти, з якої вони країни. Оскільки побоюються дискримінації. Окрім цього, саме суспільство з боку державних органів також проявляє цю дискримінацію, коли вони приходять отримати якісь послуги або просто ідуть по вулиці і поліція затримує їх. Зважаючи на те, що вони інакше виглядають. І це, звичайно, викликає у людей неприємні почуття".

"Так бувало до 2014 року, – підтверджує Мусаб. – А потім таке мало траплялося. Мало таких випадків, що тебе зупиняють тільки тому, що іноземець. А раніше це явище було дуже розповсюдженим. Своїм співвітчизникам я би в першу чергу порадив вивчати мову. Це найголовніше. Щоб спілкуватися з людьми. Потрібно спілкуватися, не боятися оточуючих. Тому що люди нормальні, спілкуються. Добрі всі. Нема тут проблем".

"Цього року в Харкові було зафіксовано два випадки, коли представники країн Африки були побиті, – додав у свою чергу Цололо. – Причому дані злочини були скоєні на ґрунті расової ненависті. Просто на рівному місці. Ні за що".

Однак багатьох проблем можна було просто уникнути. За словами Мурадяна, з боку приймаючої громади потрібне просте психологічне сприйняття. Вона має осягнути, що всі люди потребують розуміння та співчуття, незалежно від їх походження. Також було би чудово, якби держава організувала мовні та культурні курси задля подальшої адаптації біженців та шукачів притулку. Що стосується самих приїжджих, то він радить іноземцям не замикатися та іти на мовні курси. Адже без знання мови неможливе ефективне спілкування з оточуючими.

"Суспільство в нашому місті – воно дуже мультикультурне. У нашому місті дуже багато представників різних народів, різних етнічних груп, релігій, віросповідань. Як на мене, Харків – це найбільше в Україні місто, де мирно співіснують представники різних конфесій, – зауважив Цололо. – Утім, іноді особа не може інтегруватися, оскільки наявні обмеження її прав. Особа не може офіційно працювати, в неї немає доступу до ринку праці, освіти, курсів мови. І держава Україна, вона, на жаль, не допомагає цим людям. Вона нічого не робіть, окрім того, що розглядає їх заяви. Жодної соціальної допомоги, жодних мовних курсів, жодних курсів допомоги, субсидій держава не виділяє".

Разом із тим більша частина біженців та шукачів притулку прекрасно інтегруються в місцеву громаду. Тим більше, що таке бажання у них, як правило, присутнє. Цололо навів приклад іноземців, які відкривають кафе, стають барменами, працюють в барбершопах чи проходять аспірантуру в університетах. Майже всі швидко опановують українську чи російську мову на рівні, достатньому для спілкування. Тоді подальша інтеграція, зазвичай, не є проблемою. Варто тільки пройти через бюрократичні перепони, потім все стане набагато простіше.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Харків

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook