Чому в Україні небезпечно бути пішоходом

Ось людина вийшла з дому по хліб, переходила дорогу і несподівано потрапила під колеса. Або стояла на тротуарі, чекаючи зеленого сигналу світлофора, і раптом її збиває автомобіль, водій якого перевищив швидкість і не впорався з керуванням. 18 жовтня 2017 року подібна трагедія сталася на одній з центральних вулиць Харкова, тоді загинуло шість пішоходів і ще п’ятеро отримали серйозні травми. Ця резонансна ДТП сколихнула всю Україну, а українське суспільство тривалий час стежило за розслідуванням аварії та за судовим процесом над її винуватцями. Але подібні аварії за участю пішоходів трапляються в Україні практично щодня, хіба що в різних місцях і з різними наслідками.

Трагедій стає все більше

Може скластися враження, що останнім часом наше суспільство звиклося з думкою про те, що численні дорожньо-транспортні пригоди, які нерідко закінчуються загибеллю людей, є невідворотною платою за технічний прогрес та автомобілізацію, і тут нічого не можна вдіяти. Тим більше, що схожі проблеми спостерігаються не лише в Україні, а й у більшості країн світу. Наприклад, у близькій до нас Польщі минулого року загинули 803 пішоходи і майже 7000 були поранені. Це одні з найгірших показників серед країн Європейського Союзу. А загалом на дорогах ЄС щороку гине близько 5300 пішоходів, що складає приблизно 21% від усіх загиблих на транспорті. Останні дослідження показали, що найбільша частка з них – це люди у віці 65 років і старші.

Смертельна Україна

За даними Патрульної поліції України, лише минулого року на наших дорогах та автошляхах сталося понад 8000 дорожньо-транспортних пригод, пов’язаних з наїздами на пішоходів. У них 1237 осіб загинули, і 7591 особа була травмована. Рівень смертельного травматизму пішоходів склав 37% серед усіх загиблих у ДТП, а вже за 4 місяці 2019 року цей показник зріс до 42%. У розрахунку на мільйон населення в Україні щороку гине приблизно 30 пішоходів, тоді як в середньому по країнах Євросоюзу цей показник складає 10,6. За офіційною статистикою, за останні десять років в Україні загинуло щонайменше 20 тисяч пішоходів, в тому числі дітей. І це занадто висока плата за технічний прогрес та автомобілізацію.

Статистика загибелі пішоходів в Україні у 2008-2018 роках

Роки	Всього загинуло в ДТП	Загинуло пішоходів	% пішоходів, які загинули в ДТП
2018	3350	1237	37,0
2017	3432	1274	37,1
2016	3407	1261	37,0
2015	4003	1467	36,6
2014	4464	1627	36,4
2013	4833	1873	38,7
2012	5131	1909	37,2
2011	4908	1863	37,9
2010	4875	1844	37,8
2009	5348	1899	35,5
2008	7718	2845	36,8

За даними ДАІ, МВС, Національної поліції та Патрульної поліції України.

Чи можна довіряти статистиці

За підсумками минулого року Патрульна поліція України констатувала зменшення кількості ДТП, пов’язаних з наїздом на пішоходів, більш ніж на 12%. Попри це на початку нинішнього року ця статистика знову погіршилася. За 4 місяці 2019 року кількість ДТП за участю пішоходів виросла на 7,1%, кількість загиблих серед них зросла на 14,9%, а травмованих – на 6,5%. Кількість аварій за участю пішоходів зросла в більшості областей України, а найбільша кількість таких аварій була зафіксована у м. Києві, в Дніпропетровській, Одеській,  Львівській та в Харківській областях.

Така невтішна статистка свідчить насамперед про погіршення загальної ситуації у сфері безпеки дорожнього руху. Бо зросла не тільки кількість наїздів на пішоходів, а й кількість аварій за участю велосипедистів, кількість зіткнень, перекидань тощо. Більшість цих аварій стається через  перевищення водіями швидкості, керування транспортними засобами у нетверезому стані, порушення правил маневрування тощо. Кількість аварій, скоєних із цих причин, з початку року також зросла.

Але тут треба мати на увазі, що статистика Патрульної поліції України не відображає реальної ситуації з безпекою дорожнього руху, оскільки здебільшого базується на оперативних даних, отриманих з місця дорожньо-транспортних пригод. Дещо іншу статистику наводить МОЗ України і Держкомстат, які орієнтуються на Міжнародну статистичною класифікацію хвороб та проблем, пов'язаних зі здоров'ям (International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems). Відповідно до інформації, наданої Держкомстатом України, у 2018 році внаслідок транспортних нещасних випадків в Україні загинуло 3936 осіб, у тому числі 1664 пішоходи та 275 велосипедистів. Це суттєво відрізняється від даних Патрульної поліції. І такі розбіжності спостерігаються не перший рік.

За відомостями Міністерства охорони здоров’я, у 2012 році в Україні загинуло 2418 пішоходів. Однак офіційна статистика Міністерства внутрішніх справ містила зовсім іншу цифру – 1909 загиблих пішоходів. За даними ВООЗ, оприлюдненими в Глобальній доповіді про стан безпеки дорожнього руху (2018), в Україні загинуло щонайменше 2500 пішоходів (дані за 2016 рік), що складало 42% від усіх загиблих в ДТП. За цим показником Україна мала одні з найгірших показників у світі на рівні з Азербайджаном, Білоруссю, Киргизстаном, Таджикистаном та деякими африканськими країнами.

Як не дивно, але цей факт залишився поза увагою органів державної влади, що відповідають за безпеку дорожнього руху. Визнати, що Україна посідає одне з перших місць у світі за рівнем загибелі пішоходів – значить взяти на себе відповідальність за тисячі людських трагедій. Тому влада обрала іншу тактику: ця проблема просто замовчується на всіх рівнях, ніби її зовсім не існує. І маніпуляціям із статистичними даними в цій тактиці відводиться далеко не останнє місце.

За офіційними даними, кількість загиблих і травмованих пішоходів в Україні з року в рік зменшується. Хоча відносна кількість пішоходів серед усіх жертв ДТП залишається стабільно високою (близько 42%). А якщо взяти до уваги і кількість загиблих велосипедистів, то можна побачити, що на ці дві категорії учасників дорожнього руху припадає майже половина всіх смертельних ДТП.

Як і раніше, пішоходи залишаються однією з найуразливіших категорій учасників дорожнього руху і наразі влада не має чіткої стратегії щодо вирішення цієї соціально-економічної проблеми. Була надія, що її вдасться частково вирішити за рахунок зниження дозволеної швидкості руху в населених пунктах із 60 до 50 км/год., а також за рахунок підвищення штрафів за порушення водіями Правил дорожнього руху. Однак ці заходи мали короткотерміновий ефект і в загальному підсумку не дали очікуваного результату. Навіть враховуючи той факт, що на озброєнні Патрульної поліції наразі знаходиться близько 100 лазерних вимірювачів швидкості типу TruCam, це практично ніяк не впливає на безпеку дорожнього руху. Адже в більшості населених пунктів швидкість руху транспорту ніхто не контролює, і водії часто зловживають такою ситуацією. Відтак, надмірна швидкість залишається головною загрозою для пішоходів, особливо у великих містах, на чому наголошують і вітчизняні, і міжнародні експерти.

Інша проблема – поганий стан вуличної і дорожньої інфраструктури, яка дуже часто не враховує потреби пішоходів, наприклад, інвалідів та престарілих осіб. Найгірше ж те, що органи місцевої влади, які відповідають за організацію та безпеку дорожнього руху на території своїх населених пунктів, не несуть жодної відповідальності за такий стан речей. Можу навести десятки прикладів, коли загибель чи травмування пішоходів були пов’язані з відсутністю належної інфраструктури або засобів організації дорожнього руху. Але жоден з чиновників чи фахівців, відповідальних за цей напрямок роботи, не поніс належного покарання.

Ніхто не має загинути

Можна дорікнути, що, мовляв, дуже часто пішоходи самі винні в тому, що потрапляють під колеса автомобілів, бо часто нехтують елементарними правилами дорожнього руху. І це правда. За даними Патрульної поліції, приблизно 10% усіх ДТП, пов’язаних із наїздом на пішоходів, стаються з вини останніх. Правда й те, що п’яні пішоходи на наших дорогах – так само поширене явище, як і п’яні водії. Однак це жодним чином не виправдовує величезну кількість смертельних ДТП за участю пішоходів. Адже на дорозі кожен може помилитися, але ніхто не має загинути, бо смерть – це занадто дорога плата за помилку. Саме такі підходи сповідують у країнах Європейського Союзу, де пішоходи – особлива категорія учасників дорожнього руху. Тому й рівень смертності серед них у кілька разів менший, ніж в Україні.

І тут треба згадати, що ще у 1988 році в Європі була ухвалена Хартія пішоходів, а з 24 листопада 2009-го чинна директива ЄС "Про захист пішоходів та інших уразливих учасників руху". Відповідно до неї у країнах ЄС діє вимога, за якою всі нові й легкі комерційні автомобілі обов’язково має бути обладнано системами аварійного гальмування. Крім того, віднедавна нові транспортні засоби обладнують автоматичними системами, що попереджають про загрозу зіткнення з пішоходом чи велосипедистом та зменшують їхнє травмування в момент наїзду. Великий ефект дають і заходи, спрямовані на заспокоєння транспортних потоків у населених пунктах до 30–40 км/год. і нижче. Можливо, саме тому на польських дорогах гине майже удвічі менше пішоходів, ніж в Україні, хоча кількість аварій, пов’язаних з цією категорією учасників дорожнього руху і у них, і у нас приблизно однакова. Що вже говорити про такі країни, як Фінляндія, Швеція чи Бельгія, де безпеку та комфорт пішоходів є одним з державних пріоритетів.

Пішоходи не винні

Звичайно, Україні ще далеко до європейських стандартів безпеки дорожнього руху, хоча останнім часом у цій сфері спостерігаються певні зрушення. Приміром, Міністерство регіонального розвитку вже розробило низку будівельних норм, які дозволяють проектувати і створювати безпечну інфраструктуру: припідняті пішохідні переходи, острівці безпеки, захищені зупинки громадського транспорту тощо. Більшість таких норм запозичені з країн Європи.

Наразі влада не може забезпечити розумний баланс між інтересами пішоходів та автомобілістів, бо останні мають явні переваги. Це для них будують нові дороги і розширюють старі, у містах відкривають паркувальні майданчики і стоянки, різноманітні об’єкти сервісу. Причому дуже часто це роблять за рахунок зменшення ширини тротуарів, знищення газонів, вирубування зелених насаджень тощо. З іншого боку, у містах на інтереси пішоходів наступають комерційні структури, які за рахунок тротуарів будують так звані вхідні групи до своїх об’єктів, а то й зовсім захоплюють тротуари для влаштування літніх торгівельних майданчиків, автостоянок тощо.

Варто сказати і про те, що автомобілізація українських міст триває прискореними темпами, особливо після того, як в Україну дозволили ввозити так звані "євробляхи". Якщо говорити про кількість ДТП, то практично 80% таких аварій із постраждалими стаються в межах населених пунктів, зокрема, у великих містах. Дуже часто органи місцевого самоврядування не знають, як реагувати на такі виклики. Попри те, що в багатьох містах розроблені програми з підвищення безпеки дорожнього руху, здебільшого вони носять суто формальний характер і не виконуються. І найголовніше: за це ніхто не несе відповідальності.

Чому не працює Державна програма

Системне і комплексне вирішення проблем, пов’язаних з безпекою дорожнього руху, мала б вирішити Державна програма підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2020 року, яка була ухвалена Урядом 25 квітня 2018 року. Частина заходів та завдань цієї Програми спрямована на підвищення безпеки пішоходів.

Зокрема, в найближчі два роки Уряд планує витратити 580 млн грн на облаштування і модернізацію пішохідних переходів, в т.ч. в місцях концентрації ДТП, а також 413, 7 млн грн на проведення загальнонаціональних просвітницьких та інформаційних кампаній серед учасників дорожнього руху. Наскільки ефективними будуть ці заходи, сказати поки що важко, тому що вони не мають жодного наукового обґрунтування.

Наприклад, відповідно до Державної програми підвищення рівня безпеки руху, вже нинішнього року уряд планує закупити для дітей 1 мільйон спеціальних жилетів із світлоповертальними елементами, на що з Державного бюджету буде виділено 217,8 млн грн. Виходить, що один жилет коштуватиме щонайменше 200 грн (дорогувато). Утім, урядове рішення не містить жодного наукового обґрунтування щодо доцільності такого кроку. Отож, спрогнозувати його вплив на безпеку дітей-пішоходів не можливо. Тим більше, що чинні Правила дорожнього руху не містять норми щодо обов’язкового носіння дітьми таких жилетів, хоча б в темну пору доби. Відповідальності за порушення цієї норми також не передбачена.

Тепер – про деякі висновки. Урядові структури продовжують імітувати боротьбу за підвищення безпеки дорожнього руху в Україні, хоча системна і комплексна робота в цьому напрямі не ведеться. Найбільше від цього страждають пішоходи, як наймасовіша і найуразливіша категорія учасників дорожнього руху. Щороку внаслідок нещасних транспортних випадків в Україні гине близько 1500-1700 пішоходів, здебільшого у великих містах. Більшість з них можна було врятувати, аби в Україні проводилась цілеспрямована і послідовна політика щодо захисту пішоходів та розвитку сталої мобільності. Але міністерства і відомства, а також місцеві органи влади цим питанням приділяють замало уваги.

Також в Україні не створено ефективної системи взаємодії (координації) державних органів влади і органів місцевого самоврядування, наукових установ і громадських та бізнесових організацій, які спільними зусиллями могли б забезпечити стабільне зниження рівня аварійності і дорожньо-транспортного травматизму. Хочу нагадати, що ще у 2013 році Громадська спілка захисту пішоходів розробила і презентувала концепцію Державної програми захисту пішоходів. Однак держава не проявила жодного інтересу до цієї ініціативи. Причина цього явища доволі банальна: ті міністри і чиновники, які б мали дбати про захист пішоходів, самі рідко бувають у ролі рядових пішоходів, а тому погано розуміють їхні проблеми. За таких умов самим пішоходам більше нічого не залишається як об’єднуватися і захищати свої права, найголовнішим з яких є право на життя.

Кількість загиблих пішоходів у країнах Європейського Союзу

Країна	2012	2013	2014	2015	2016
Бельгія	104	99	106	92	78
Болгарія	35	108	156	164	-
Чехія	163	162	130	150	130
Данія	31	33	22	27	36
Німеччина	527	561	527	545	500
Естонія	29	23	26	-	-
Ірландія	29	31	42	42	-
Греція	170	151	125	128	149
Іспанія	370	371	336	367	389
Франція	489	465	499	466	553
Хорватія	72	69	73	61	67
Італія	576	551	578	602	570
Кіпр	10	8	10	16	14
Латвія	62	70	71	63	55
Литва	-	96	109	81	-
Люксембург	6	5	3	7	8
Угорщина	156	147	152	149	152
Мальта	-	-	-	5	8
Нідерланди	64	51	50	60	44
Австрія	81	82	71	84	73
Польща	1.157	1.140	1.116	915	868
Португалія	159	144	145	146	123
Румунія	728	726	697	649	717
Словенія	19	20	14	16	22
Словакія	-	-	-	-	-
Фінляндія	29	34	36	32	29
Швеція	50	42	52	28	42
Великобританія	429	405	464	427	463
ЄвроСоюз	5.647	5.503	5.506	5.265	5.320

 

Джерело: база даних CARE, дані на травень 2018 року.