Декомунізація по-харківські: Що заважає Кернесу перейменувати 7 районів та 300 вулиць

Харків став рекордсменом серед українських міст за кількістю вулиць, які потрібно перейменувати згідно закону "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки". 200 вуличок, провулків і навіть проспектів носять імена комуністичних діячів та організаторів Голодомору. Більше таких вулиць хіба що в Криму, Донецьку й Луганську.

Подібне масштабне перелицювання місто вже переживало - у 1936 році. Тоді радянська влада стерла всі нагадування про дореволюційну історію Харкова.

"Зараз ми розглядаємо варіант повернення вулицям Харкова їхніх старих назв - таких у нас 80. Наприклад, Куйбишева була раніше Рижовська - на честь харківського купця Рижова. Будемо увічнювати відомих діячів науки, медицини та культури, які прославили місто", - розповів глава топонімічної комісії Олексій Хорошковатий.

Алчевським поки місця не знайшли

Поки що є лише один лист від городян, які просять перейменувати вулицю Леніна на Шатіловці на Досекінську, каже Хорошковатий. Так вона називалася до 1936 року - на честь відомого харківського фотографа та власника цегельного заводу, який жив у цьому районі міста в ХІХ столітті.

Історик і краєзнавець Андрій Парамонов теж мріє про повернення дореволюційних назв вулиць. Колись, коли німці увійшли в місто, вони відразу ж повернули проспектам та провулкам старі найменування. Але все-таки до майбутніх змін історик ставиться скептично.

"Коли головою топонімічної комісії був Костянтин Кеворкян, він перейменував вулицю Свердлова в Полтавський Шлях. Але такої вулиці ніколи не існувало, це він придумав! Думаю, такі ж нелогічні перейменування будуть і зараз", - нарікає Парамонов.

У Харкові увічнені композитор Ісаак Дунаєвський і співачка Клавдія Шульженко. А от Алчевського провулка чи проспекту досі не існує - занадто яскрава була сім'я, тому в топонімічної комісії ще не визначилися, кого ж з неї варто було б увічнити, пояснив Хорошковатий. Немає поки місця, яке носило б ім'я іншої відомої харків'янки - Людмили Гурченко. Але тут інша причина - топонімічна комісія увічнює в назвах легендарних земляків не раніше, ніж через 10 років після смерті.

"Мешканців задовольняють ті назви, що вже є"

Вже за часів незалежності громадські організації Харкова неодноразово вимагали перейменувати вулиці, що носили прізвища організаторів Голодомору - Скрипніка, Косіора, Постишева...Але до прийняття закону всі намагання активістів були марними.

"Перейменування відкладалися через консервативність мешканців - вони панічно бояться будь-яких складнощів, що можуть виникнути. Їх задовольняє та назва, яка вже є. Може, це пасивна, а може - прагматична риса жителів нашого міста. Проспекти Косіора, Постишева - тільки подивіться на їх довжину... А ще в кінці 90-х незгодні з новими назвами для вилиць харків'яни якось навіть Московський проспект перекривали", - пояснив голова міської топонімічної комісії.

Комуністичні назви нав'язливі і ні про що сучасним городянам не говорять, упевнений історик Михайло Чугуєнко.

Той же проспект Леніна - у Харкові вождь пролетаріату ніколи не був і ніяк не пов'язаний з історією міста, чому ж його ім'я увічнено? Або вулиця Юного Ленінця, що по сусідству з моїм будинком. Чи той же Микола Руднєв, ім'я якого носить площа - він здійснював агресію проти молодої української держави в 1917 році, допомагав встановленню радянської влади. (По суті, Руднєв робив у Харкові те ж саме, що й Гіркін у Донецьку - прим. Авт).

Після того, як площа Рози Люксембург перетворилась у Павлівську, пройшло вже два роки, але процес остаточно ще не завершений, зазначив Хорошковатий. Люди й досі звертаються до міськвиконкому, якщо, наприклад, відбувається відчуження власності і нотаріус вимагає доручення з усіма штампами та копію рішення про перейменування.

"Що ми могли, те зробили - організовано перепрописали мешканців чотирьох будинків, що на площі. Як це буде зараз, при масовому перейменуванні, коли все торкнеться десятків тисяч громадян, мені спрогнозувати складно", - зізнався Хорошковатий.

Скільки коштуватиме зміна назв вулиць, чиновники ще навіть не підрахували. Відомо, що за нову велику табличку на будинок кілька років тому платили щонайменше 400-500 гривень. У паспорті при перейменуванні вулиці просто ставлять новий штамп, а старий перекреслюють. Мито у 85 копійок теж платити не доведеться, пообіцяв чиновник. Так принаймні було раніше.

У Талліні Ленін і Сталін мешкають в історичному парку

Декомунізацію, яка розпочалася масовим ленінопадом, мистецтвознавець Олег Коваль називає варварством і пропонує облаштувати ретро-парк для вартісних з мистецького погляду пам'ятників.

"Що було б, якби римляни боролися з грецької скульптурою. Вони її зберегли, створивши унікальні копії. І зараз є скульптури, які мають пластичний інтерес. Важливо ставитись до них як до культурного продукту свого часу. До того ж дуже бідно виглядають постаменти, що залишись після знесених пам'ятників. Їх також потрібно прибирати, рівняти спорожніле місце та засаджувати його квітами або робити фонтани", - розмірковує Коваль.

"Декомунізована" площа Руднєва

Це не єдина проблема, вважає мистецтвознавець, адже кожному знесеному об'єкту потрібно придумувати заміну: "Згадайте скульптурну групу на площі Конституції, замість якої поставили новий пам'ятник незалежності. Старий пам'ятник був не найкращий, але те, що стоїть зараз - це комедійна композиція, звичайна настільна статуетка монументального розміру".

В Естонії з радянською символікою попрощалися на початку 90-их років, розповів кореспондент естонської газети Postimees Яанус Пійрсалу.

"Від більшості знаків тоталітарному режиму - бюстів комуністам, пам'ятників Леніну і пам'ятних дошок позбулися до серпневого путчу 1991 року. Точно пам'ятаю, як у Тарту, де стояв найбільш, так би мовити, «цікавий» Ленін, пам'ятник вождю демонтували до річниці пакту Молотова-Ріббентропа, 23 серпня 1990 року. У Талліні теж незабаром. Їх за допомогою крану завантажили на машину і відвезли. Все було дуже спокійно, міліція просто спостерігала", - згадує Яанус Пійрсалу.

Талінський Ленін "не на своєму місці"

Вулиці теж перейменували ще за часів СРСР - у 1990-1991 роках, розповів журналіст.

"У Талліні вже мало, хто пам'ятає, як називалися головні магістралі при Союзі. Деяких вулиць не було до 1940 року - їм дали нові назви, а де можна було - повернули історичні", - згадує Пійрсалу.

Зараз у Талліні діє історичний парк-музей монументів.

"Там і Ленін з Тарту, і Сталін, якого демонтували в Талліні в 1953 році. Я сподіваюся, що естонська молодь знає історію - це треба пам'ятати! Сталіна вони точно добре знають", - розповів Пійрсалу.

Скинутий естонський вождь народів

Вулиці-рекордсмени

Жодного разу не змінювали свою назву вулиця Чоботарська і Слюсарний провулок, які з'явились на карті міста в 1804 році. Найчастіше ж перейменовували вулицю Раднаркомівську - майже 20 разів. Вона була Кладовищенським провулком, Садово-Кладовищенським провулком, Старо-Кладовищенським провулком, Цвинтарною вулицею, Садовою вулицею, Садово-Куликівською вулицею, Куликівською вулицею, Касперівським провулком, Мироносицьким провулком, провулком Свідомості, провулком Рівності та Братерства.

Офіційна позиція керівництва міста

Міськрада звернеться до парламенту з проханням пролонгувати виконання закону "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їхньої символіки". На реалізацію закону передбачено півроку. Цього мало, висловив переконаннязаступник Харківського міського голови Ігор Терехов.

За його словами, в Харкові необхідно перейменувати 7 з 9 районів міста, а також 250-300 вулиць, парків та скверів.

"Одним з головних питань і проблем залишається фінансування цих заходів. Тому що це не просто перейменування вулиць і площ. Це ще й зміна документів людей, які живуть на цих вулицях. Потрібно міняти документи, починаючи від паспорта громадянина до технічного паспорта споруди, а також низку інших документів. На це потрібні великі кошти. Це кошти людей, міста, підприємств", - підкреслив Терехов.