Бути хорошим гостем: Що потрібно знати під час закордонної поїздки

Відвідання нових країн може подарувати напрочуд цікавий та незабутній досвід. Особливо, коли трапляється нагода познайомитися з чужою культурою, побутом та звичаями. Але кожній країні властиві власні закони та норми поведінки, про що деякі туристи іноді забувають. А окремі індивіди взагалі вважають, що оплачена путівка дає їм право нехтувати такими нюансами. А дарма! Адже порушення таких от писаних та неписаних правил можуть не тільки обурити та образити місцевих жителів, а й призвести до конфліктів, штрафів та навіть притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Незнання законів не звільняє від відповідальності

Перед закордонною подорожжю вкрай доречним буде дізнатися про особливості місцевого законодавства. Бо незнання законів аж ніяк не звільняє від відповідальності за їх порушення. Обачними потрібно бути навіть під час пакування багажу. Наприклад, у кожній країні діють власні правила щодо ввезення ліків. У деяких вони дуже суворі. Так, в Німеччину не можна ввозити сильне знеболювальне, наприклад, етанов, морфін та найз. В Об’єднані Арабські Емірати заборонено ввозити не тільки наркотичні та психотропні речовини, а й легкі седативні засоби. Окрім медикаментів, обмеження та заборони можуть стосуватися на ввезення алкоголю, тютюну, продуктів харчування, домашніх улюбленців. Про такі нюанси варто дізнатися ще до виїзду закордон.

Зазвичай туристичні фірми інформують мандрівників про особливості місцевого законодавства. Але туристам, які подорожують самостійно, слід дізнатися про них заздалегідь. Деякі закони можуть бути навіть неочікуваними та незрозумілими, проте, зазвичай, вони мають певне підґрунтя у вигляді збереження історичних пам’яток чи забезпечення чистоти в місті. Наприклад, в Греції можуть накласти штраф за прогулянки біля Афінського акрополя на високих підборах. Такий закон був введений задля того, щоб вберегти пам’ятки архітектури від руйнації. У Венеції не можна годувати голубів, які також шкодять місцевим пам’ятникам. У Сінгапурі під забороню опинилася звичайна жувальна гумка. Також там не можна плювати в громадських місцях та годувати пташок на вулицях.

У деяких країнах закони нерозривно пов’язані з релігійними традиціями. Їх дотримання обов’язкове для всіх, незалежно від віросповідання. Закоханим парам слід зрозуміти, що не всюди до проявів їх почуттів будуть ставитися лояльно. Певні обмеження на пестощі діють в Таїланді, Індонезії, Індії та низці ісламських країн. Подекуди публічний поцілунок може не тільки викликати осудливі погляди, а й потягти за собою величезний штраф чи навіть тюремне ув’язнення. Також слід бути обачними під час відвідування культових місць – там правила більш сурові. Зазвичай туристів про них інформують перед самим входом. Це може бути вимога покрити голову чи, навпаки, зняти будь-які головні убори, вдягтися в закритий одяг або залишити взуття за порогом. Місцеві жителі не люблять, коли туристи нехтують їхніми традиціями. А особливо, коли починають демонструвати до них зневагу. Був навіть такий прецедент, коли у М’янмі російську туристку засудили до семи місяців у трудовій колонії. А сталося це тому, що вона відмовилася зняти взуття в храмовому комплексі Баган, як цього вимагають буддистські традиції. На попередження жінка не реагувала та вимагала показати їй відповідний закон. Спочатку їй хотіли присудити штраф на 367 доларів та тюремне ув’язнення на місяць за образу релігійних почуттів. Затримана відмовилася платити штраф і вибрала тюрму. Після цього імміграційна служба звинуватила її в порушенні звичаїв та традицій, через що суд додав до терміну ув’язнення ще шість місяців.

Зустрічають по одежі

Інколи потрібно звертати увагу не тільки на закони та правила поведінки, а й на особливості місцевого дрес-коду. Звісно, культурним людям вже давно зрозуміло, що в межах міста не варто з’являтися в пляжних костюмах або ходити в театр у шортах та футболках. Але під час подорожей варто пам’ятати, що в окремих країнах правила стосовно зовнішнього вигляду доволі сурові, особливо це стосується жінок. Украй обачними в плані дрес-коду слід бути туристам, які відвідують мусульманські країни. Звичайно, на території готелю можна носити все, що подобається. Проте під час виходу "в місто" треба зважати на місцеві звичаї. Зазвичай туристкам рекомендують надавати перевагу закритому одягу. Відкриті коліна, плечі та животи – табу. Десь вимагають від жінок покривати голову незалежно від віросповідання, а десь не будуть раді традиційним елементам вбрання на немусльманках. Такі моменти варто уточнити заздалегідь.

Особливо обачними потрібно бути під час відвідування релігійних місць. Порушення таких правил у консервативних країнах може викликати обурення в місцевого населення та навіть спровокувати конфліктні ситуації. Більше того, в окремих випадках порушників можуть притягнути до адміністративної чи навіть кримінальної відповідальності, що значно гірше гнівних поглядів. Щоправда, реакція на такі порушення – в тому числі, і з боку представників закону – буде залежати від ступеня релігійності кожної конкретної країни.

"Особисто нам з засудженням стикатися не доводилося, – розповіла харків’янка Анастасія Костіна. – Навіть навпаки. Під час автостопної подорожі Туреччиною в одному селищі нас запросила на ночівлю місцева родина. Я була у спідниці середньої довжини. Коли ми сідали вечеряти, господиня подивилась, що мені не супер зручно сидіти на підлозі по-турецьки. І запросила мене у кімнату, де подарувала традиційні турецькі шаровари, які сама й зробила. Таким чином, я і для них виглядала більш звично і нікого не соромила, і мені було значно комфортніше. Але головне, що осуду, як такого, не було".

Взагалі знайомство з особливостями традиційного вбрання – це напрочуд цікавий досвід для туриста. Анастасія розповіла, що в М’янмі чоловіки часто носять спідниці. Причому не тільки на свята, а й у будні, адже там традиційний одяг є частиною повсякденного дрес-коду. Дорогий годинник, портфель та спідниця – цілком звична "уніформа" для офісного працівника. Варто також зазначити, що й місцеві традиції та звичаї впливають на те, як люди ставляться до вбрання туристів. Костіна пригадала свою подорож до Танзанії, де більшість жінок надає перевагу довгим спідницям. А відкритий одяг носять тільки представниці місцевих племен, на всіх інших він сприймається як більш незвичний.

"Я у той день була у шортах, – згадувала вона. – Поки ми стояли біля дороги, підійшла місцева жіночка, дуже приємна. Вона відразу почала осипати мене компліментами: "ти така гарна, але у такому (показуючи на шорти) у нас не ходять, інші жінки не зрозуміють". Вона робила це максимально тактовно та без різкого осуду. Тут треба зважати на її вік, адже молодші жіночки вже значно лояльніше ставляться до того, що на тобі… Мені подобається дотримуватись місцевого дрес-коду, зливатися з місцевими, обожнюю аутентичний одяг. Кожного разу в голові проносяться думки: як гарно, коли у тебе є вибір, що саме одягати, коли робиш це від серця, а не тому, що тобі це диктують. Це треба цінувати".

Також існують окремі правила стосовно взуття. Так, у нас всі звикли до того, що в гостях слід залишати його в коридорі. Але в деяких азіатських країнах, де люди традиційно вживають їжу сидячі на підлозі, цього правила дотримуються куди ретельніше. Наприклад, в Японії категорично заборонено ходити у взутті по татамі, якими вислані підлоги будинку. Це стосується навіть домашніх капців. Взагалі в японському будинку тільки покійникам дозволяється знаходитись у взутті. Така традиція. Деякі культові та релігійні місця також слід відвідувати босоніж. Наприклад, перед входом у буддистський, синтоїстський та індуїстський храм, а також мечеть треба обов’язково залишити взуття перед входом.

Гості, ресторани та чайові

Одна з найулюбленіших принад закордонних мандрівок – це можливість познайомитися з місцевою кухнею. Зазвичай у туристичних містах немає нестачі в кафе та ресторанах, де можна затишно розмістися після довгої прогулянки. Але тут постає доволі актуальне питання, скільки давати чайових і чи це взагалі потрібно робити. Бо в різних країнах свої норми, десь прийнято давати офіціантам щедру винагороду, а десь чайові взагалі не потрібні.

У Європі давати на чай вважається хорошим тоном. Бажана сума залежить від кожної конкретної країни. Так, у Великій Британії це буде 10–15%, в Італії, Іспанії та Португалії – 5–10%, в Німеччині та Австрії 5–10%, в Нідерландах та Швейцарії – 3–5%. Найбільш щедрих чайових від вас чекатимуть в США. Тут 15–20% від загального рахунку є цілком очікуваною винагородою офіціанту. Залишати менше 10% вважається нечемним. Хоча так можна показати, що ви вкрай незадоволені обслуговуванням. У Туреччині чайові складають 10-15% від замовлення. У таких країнах, як Оман, ОАЭ, Катар, Йорданія, Єгипет, Туніс, Марокко та ПАР чайові – це не просто хороший тон, а частина місцевої традиції. Щоправда, розмір не регламентується, можна залишити 10-15%. Якщо спочатку відмовляться, то не треба ховати гроші. Відмова – це також традиція. В Японії та Південній Кореї чайові давати не прийнято. У цих країнах високий рівень життя, а обслуговуючий персонал отримує достатньо високі заробітні плати. Залишити гроші після обіду вважається дурним тоном. Їх вам обов’язково повернуть. Словом, скільки країн, скільки звичаїв.

Також не слід забувати про хороші манери за столом. Звісно, всі ми знаємо, що під час їжі не можна класти лікті на стіл, розмовляти з набитим ротом та дозволяти собі будь-які прояви неохайності. Але в деяких країнах є свої норми столового етикету, про які непогано дізнатися заздалегідь. Наприклад, у Таїланді виделку використовують тільки для того, щоб накласти їжу в ложку. У Китаї, Японії та Південній Кореї не можна втикати палички для їжі в саму страву. Так роблять під час похорон. У деяких частинах Африки, Індії та Середньому Сході не варто користуватися лівою рукою – там вона вважається "нечистою".

Є країни, де прийнято з особливою повагою ставитися до старших людей. Це варто пам’ятати і під час застілля. Наприклад, у Південній Кореї не слід приступати до їжі до того, як почнуть їсти старші. Напої слід приймати виключно обома руками. Там прийнято відвертатися від старших у той момент, коли п’єте алкоголь. Також вам може пощастити і вас під час подорожі запросять в гості. Це чудова нагода познайомитися з місцевими звичаями. Тим більше, що в деяких країнах сильні традиції гостинності, тому враження можуть бути незабутніми.

"У гості до вірменської сім'ї я не потрапляла, але ми кілька разів зупинялися в сімейному готелі в селі Арені, – розповіла організаторка групових поїздок Юлія Водовозова. – Вдруге до мене назустріч вийшла вся сім'я. Ніби я вже близька людина. Стіл накрили настільки щедрий, що ми і половини з'їсти не змогли. При цьому передбачалася оплачена вечеря. Але частування було в рази більшим, ніж ми домовлялися. І сума не змінилася ні на копійку. А коли ми їхали, абсолютно безкоштовно нам завернули "на доріжку" пів багажника їжі – лавашів, овочів, сирів, зелені, гата, наливок".

За її словами, у вірменському будинку гість важливіший за всіх. Як би він себе не поводив, йому й слова не скажуть. Правил для гостей немає, все краще прийнято віддавати саме їм. Зрозуміло, що жодна порядна людина не стане зловживати такою гостинністю.

"Коли ми приїхали в міні-готель в Єревані, компліментом від господарів був величезний піднос з фруктами, – розповіла Водовозова. – Реально величезний, кілограма по три персиків і винограду. А в холодильнику три сорти пива по два літри. А коли господарі мініготелю запросили мене в ресторан, то дуже ображалися, що я мало замовила і з'їла. Або, наприклад, ми поїхали на екскурсію високо в гори. Там біля монастиря стоїть один житловий будинок. Усю нашу групу запросили посидіти в саду та пригостили кавою. Вірмени дуже щедрі і гостинні. Мені принаймні тільки такі й траплялися".

У путівку "все включено" погана поведінка не входить

Окрім законів, є ще банальний етикет та повага до оточуючих. На жаль, деякі туристи про це забувають. Ніби вважають, що в путівку "все включено" входить дозвіл на некультурну поведінку та зневажливе ставлення до місцевого населення.

"Мені завжди дуже соромно, коли співвітчизники смітять після себе, поводять себе нахабно чи зверхньо ставляться до місцевих, – розповіла організаторка авторських турів Тетяна Реуцька. – Якось бачила, як на острові Ломбок один товстий дядько з хрестом на все пузо лаяв місцевого за те, що той не дає знижку на свій товар. Він кричав, що вони "мавпи", що може купити весь їхній острів і що вони ще мають йому дякувати за те, що він на них подивився... Було дуже соромно. Також коли наших піймали на безквитковому проїзді у Венеції на вопаретто (водний трамвай), проїзд коштував 1,5 євро, а штраф був 100... І вони нахабно принижували людей, які перевіряли квитки, намагалися обдурити, втекти. Або жалілися, які вони бідні. Хоча вдягнуті були у брендові речі, золото, на відміну від швейцарців поруч. Було дуже соромно".

До речі, невиховані туристи не тільки псують настрій всім оточуючим, а й створюють негативний імідж своєї країни закордоном. Пияцтво, нахабна та агресивна поведінка, зневага до місцевих традицій, нехтування законами та чудернацькі витівки – і все, негативний стереотип уже готовий.

"Якось була свідком на Балі, як виводили з охороною хлопців, які розпочали бійку через те, що дівчина відмовилася з ними танцювати, – зазначила Реуцька. – І потім ще декілька тижнів у цей клуб не пускали російськомовних... А більше всього вразив літак, на якому довелося летіти через заміну мого рейсу. Там були тільки росіяни, українці і декілька білорусів... Величезний літак, летіли 10 годин. Я сиділа на останньому 78 ряду. Вся підлога під кінець польоту була засипана обгортками, цукерками та соняшниковим насінням, якоюсь тарою, капцями з готелів, розламаними іграшками, пластиковим посудом і навіть туалетним папером. Було не те що соромно, а просто жахливо".