Естонський досвід війни за державність: Чи варто давати заколотникам Донбасу громадянство України

Естонська держава, як і Латвія, через низку причин вирішила автоматично не видавати громадянство всім, хто проживав на території країни. До третини населення були уродженцями інших радянських республік. Із цієї третини під сотню тисяч були явно нелояльні щодо відновленої країни.

Паспорти отримали тільки етнічні естонці, а також мешканці, котрі склали необхідний іспит на громадянство та знання естонської мови. Утім, і до сьогодні в Естонії з населенням 1,33 мільйон проживають 71,5 тисяч (5,3%) негромадян, яких ще називають "сіропаспортниками" – вони мають "Паспорт прибульця" сірого кольору.

 

Кількість негромадян у Естонії постійно зменшується. Уряд країни, розуміючи важливість цієї проблеми, 1998 року створив державний "Фонд інтеграції". Це виконавчий орган міністерств і Уряду Естонії з питань культурної інтеграції насамперед російськомовних негромадян. Бюджет організації на 2020 рік склав приблизно 8 млн євро. Головний офіс дислокується в Нарві.

Протягом останніх трьох років керує фондом естонська філологиня Ірене Кеосаар. За її словами, "Фонд інтеграції" працює тільки з дорослими мешканцями Естонії і опікується їхньою інтеграцією в соціум. Усі заходи фонду безкоштовні.

Ірене Кеосаар в інтерв’ю Depo.Харків висловила думки, чи є ефективним інститут негромадянства і чи варто його застосовувати в Україні під час реінтеграції населення Донбасу, що піддалося багаторічному впливу російської пропаганди. Зустріч відбулася в березні 2020 року в Таллінні у межах спільного проекту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства.

Наскільки гострою зараз є проблема негромадянства в Естонії?

– У нас, на жаль, найбільша проблема – це сегрегованість. Тобто естономовні і російськомовні люди живуть у різних сферах, не тільки інформаційних, але й фізичних. Наприклад, місто Нарва: 3% - естонці, 97% - російськомовне населення. У той же час, Тарту чи Перну – там навпаки. Регіони дуже поділені, дуже зрозумілі: це – російський регіон, а це – естонський. У Таллінні живе близько 52% естономовних і, відповідно, 48% неестономовних.

Ми все одно живемо у регіонах окремо. І, на жаль, цей тренд збільшується. У радянські часи ми жили більше разом. Тобто зараз у нас це більше сегреговано, ніж це було 30 років тому, коли ми почали будувати знову свою країну. Є, звичайно, історичні причини. Є регіон, де багато заводів, туди в радянські часи привозили багато робітників. Вони переїжджали сюди, тому що була робота, були заводи. Естонці звідти або самі їхали, або навіть їм "радили виїжджати". Тобто цей регіон змінився у процесі окупації абсолютно.

Скільки негромадян залишається в Естонії? Чому вони досі не взяли громадянство?

– Негромадян у нас, це так звані "сіропаспортники", близько 70 тисяч. Це приблизно 5,3%. Цей відсоток і цифра весь час зменшується. Причина – діти беруть громадянство, нові негромадяни не з'являються. Покоління вмирає.

Приблизно 20% із тих, в кого немає громадянства, кажуть, що їм все одно. Незнання естонської мови – цей тренд падає. У нас має бути рівень В1, щоб отримати громадянство. Потрібно здати два іспити – екзамен з мови і екзамен із громадянства. Естонська мова – це вже не причина, чому люди не беруть громадянство.

Збільшується кількість тих, хто серед причин називають легкість поїздок до Росії із "сірим паспортом". Якщо в тебе є естонський паспорт, то тобі потрібна віза. А з російським паспортом або з сірим паспортом ти їдеш без усіляких віз. Причому сірий паспорт дає і шенгенську зону, і Росію. Головна тенденція – це зручність. Просто зручно.

 

На фото: Ірене Кеосаар

 

Чи інститут негромадянства – це дієвий спосіб зберегти політичну структуру країни? Чи це допомагає інтегрувати негромадян в естонське суспільство?

 

– Для чого існують сірі паспорти? Це абсолютно неефективно. На мою думку, це потрібно було змінити. Мені здається, що людина могла зробити вибір, громадянин якої країни вона. Наш фонд працює на те, щоб більше залучити цих людей, щоб вони брали громадянство. Але це не найголовніша мета політики інтеграції зараз. Згуртування неестонців і естонців – це набагато важливіше зараз. Естонська мова набагато важливіша громадянства. Це (сірі паспорти, – ред.) те, що ми маємо пережити, це те, що перейшло зі старих часів ще. Через 20 років їх не буде.

На вашу думку, в часи розпаду СРСР це потрібно було робити?

– Я не хочу нікого засуджувати. Люди і політики роблять рішення в тому часі. Нам дуже легко сказати 30 років після: ви зробили не таке рішення, ви зробили не так. Але ми не були в тій ситуації. У тій ситуації робили рішення по тій ситуації. Я думаю, що просто не було політичної сили. Все-таки, ми були ще недосвідченими, не знали, як свою країну будувати. Питання естонців, неестонців – там було всього так багато. Я думаю, що політики просто зробили це рішення, щоб досягнути якогось консенсусу, якогось компромісу, і йти далі спокійно, щоб не продовжувати цим займатися.

Якщо я зараз, 30 років після, дивлюся,  звичайно ж, я би ці сірі паспорти не зробила би зразу. Я працюю у сфері інтеграції, в мене дуже розвинуте відчуття, і я розумію, що вони відчувають, як "сіропаспортники" живуть. Я розумію, як важко було прокинутися вранці 1991 року в іншій країні, тому маю ліберальне уявлення. Але мені здається, що в той час ми мали би давати більш легко естонське громадянство тим, хто тут жив 20-30 років, ті, які бажали самі стати естонськими громадянами. Ми [зробили] дещо жорстко. 

У 1990-ті і перші роки 2000-х ми практично говорили тільки про естонську мову. Те, що я зараз говорю, що у нас пріоритет – це згуртованість, поєднання людей, щоб вони познайомилися. До нас приходять люди, які вчаться в тандемі. Естонці вчать від росіян російську, росіяни від естонців – естонську. Зацікавленість величезна.

Як негромадянин стає громадянином Естонії?

– По-перше, він має прожити в Естонії 5 років, мати посвідку на проживання, мова – рівень В1 і екзамен на громадянство. Це практичний тест з Конституції. Це взагалі-то легко. Часто говорять, що там важкі питання, наче естонці самі не знають. Але тут забувають один нюанс, що ці люди, коли приходять на іспит, то перед ними Конституція. Вони можуть відкрити і прочитати.

У нас зараз серед відомих осіб на громадянство здали футболіст Костянтин Васильєв і оператор із Туреччини, який працює на нашому державному телебаченні. Вони були великими зірками тут у медіа.

Як ви ставитеся до скорочення термінів отримання громадянства?

– Громадянство – це не просто цукерочка, яку приносять і дають. Громадянство – це, все-таки, привілей. Це те, що тобі дає держава. І ти маєш теж дати державі. Це не просто подарунок. Держава бере за тебе відповідальність, і ти береш за державу відповідальність. Коли людина вже буде готова брати за державу відповідальність? Я не вірю, що приїхав, два місяці прожив – і вже все, зараз я буду естонським патріотом.

Якщо у державі буде проживати велика кількість громадян, які не лояльні, ворожі до цієї держави, чи це не нашкодить країні?

– Цей ризик завжди є. І у нас є один поганий приклад. Напевне, ви знаєте про 2007 рік, про нашого бронзового солдата. У 2007 році уряд вирішив цей пам’ятник знести. Це справді був пам’ятник загиблим у Другій світовій війні. Для естонців – це пам’ятник окупації. Ми сприймали це як пам’ятник окупації. І він стояв у нас посередині міста, перед Національною бібліотекою, поруч із нашою найголовнішою церквою. Організатори (заворушень, – ред.) з боку Естонії (хто нитки тягнув – інша річ) – вони всі були громадянами, вони всі вільно говорили естонською мовою. Тоді ми прокинулися. Той 2007 рік розплющив нам очі. Ого, а ми весь час навчали естонській мові і думали, якщо естонську мову вивчиш, громадянство отримаєш, то все вирішено.

Зрозуміло, що такі люди є. Зрозуміло, що це може довести до якогось конфлікту. Але мені чомусь зараз здається, коли я дивлюся з боку суспільства, що в нас естонець/не естонець, громадянин/не громадянин – ці полюси не такі важливі. У нас зараз, чесно кажучи, у суспільстві плутанина у політичних моментах – ліберал/не ліберал, демократ/не демократ, націоналіст/не націоналіст. Але ми весь час повинні думати про це, що так, у нас серед громадян є якась частина людей, які не лояльні.

На фото: Ірене Кеосаар

 

Як ви вважаєте, чи в форматі України є сенс застосовувати інститут негромадянства в ситуації із Донбасом, де велика частина мешканців – нелояльні до України?

– Це не думка Естонської держави, не думка Фонду. Я думаю, що все складається зі стількох нюансів, стількох різних варіантів. Я впевнена, що 85% із цих нюансів я просто не знаю, що і як там. У вас набагато складніша ситуація, ніж у нас. Порівняти неможливо. Я не знаю, як би це було можливо. Російська сила та інформаційне середовище – це щось.

Те, що і як на ток-шоу в Росії говорять про Україну, я просто не розумію, як це можливо. Але я вірю в те, що люді по своїй натурі хочуть жити і вільно, і добре. Тобто якщо українська сторона запропонує щось… Якщо ти станеш громадянином – ти будеш більше притягнутий до процесів у цій країні. Я, мабуть, зараз дуже наївна, але мені здається, що є сенс залучити їх поступово. Не так, що сьогодні будеш так чи так (або громадянин, або негромадянин, – ред.). Я би не [запроваджувала інститут негромадянства]. Ми з цим далеко не доїхали. Але я вже це дивлюся зараз, у 2020 році.

Я би сказала, що нарвитяни (місто на кордоні з Росією, – ред.) більше лояльні до Естонії, навіть якщо вони не громадяни. Приблизно 50% населення Нарви – негромадяни. Вони не ідентифікують себе з Росією, вони нарвитяни. Вони ідентифікують себе з Росією менше, ніж, наприклад, росіяни в Таллінні. Тому що в них Росія за мостом, вони 2-3 рази на тиждень ходять в Росію в магазин, до рідних. Вони бачать, що те, що показує телевізор, що говорить Путін, що коїться в центрі Москви чи Санкт-Петербурга – це не Росія. Щоденне життя – це зовсім інше. Їм подобається щоденне життя в Естонії.

Турецький оператор, який став героєм Естонії, який отримав громадянство місяць тому, він виступав на національному телебаченні і сказав, що бути громадянином Естонії, жити в Естонії – це джек-пот, просто естонці самі ще цього не розуміють.