Ближче до дна: Як живеться людям із інвалідністю в Харкові

Буквально кілька тижнів тому Харків здивував абсолютно дикою історією – сусіди параолімпійської спортсменки заборонили їй за власні кошти встановлювати пандус до дверей під'їзду

Юлія Гуш
Журналіст регіональної редакції Depo.Харків
Ближче до дна: Як живеться людям із інва…

Здавалося би, як таке може відбуватися у ХХІ столітті та ще й у місті, де мер також прикутий до візка. Однак, виявилося, Харків – далеко не найкраще в Україні місто в плані доступності для мало мобільних груп населення.

Співзасновник ініціативи Доступно.ua, популярний український тележурналіст Дмитро Щебетюк розповів про інклюзію, подорожі та ставлення до людей з інвалідністю в Харкові, Україна, Європі.

Подорожі приносять людині чимало яскравих емоцій та вражень, вони дарують їй унікальний досвід, який неможливо набути у себе вдома. Тому важливо, щоб туризм був доступним для всіх, у тому числі й для людей з інвалідністю. Дмитро Щебетюк про це знає з власного досвіду. Він на візку подорожує по іншим містам та країнам, у тому числі - й автостопом. Чоловік розповів Depo.Харків про стан туризму та доступність культурних об'єктів в Україні, а також поділився досвідом своїх закордонних подорожей.

Що для вас означає інклюзія в туризмі? Чому вона так важлива?

– Інклюзія важлива, адже вона долучає людей з інвалідністю до активного життя. А декого навіть повертає до нього. Наприклад, тих, хто сумує вдома та не може нікуди вийти. І думає, що життя втрачене. Але якщо буде інклюзія в туризмі, то ці люди зможуть подорожувати, вони зрозуміють, що не все в житті втрачено. І якщо суспільство і, зокрема, туризм будуть відкритими, людям буде простіше і легше жити на цьому світі. Це якраз та рівність, яка допомагає відчувати себе комфортно, а не відокремлено від інших.

Взагалі, яка зараз в Україні склалася ситуація з інклюзивним туризмом? Які тут існують найбільш нагальні проблеми?

– У нас дуже мало доступних готелів. А ті, що доступні, вони дуже дорогі. Та й хостелів дуже мало. Словом, є проблеми з житлом. Якщо брати музеї, пам'ятки – то це все у нас також є недоступним. Оскільки всі ці надбання прийшли з минулих часів, з радянщини. І в головах у держави та власників ще досі комунізм трохи висить. І тому вони не адаптуються. Це в той час, коли в Європі для людей на візках, наприклад, адаптуються пам'ятки Середньовіччя. А у нас все ще не можуть до цього додуматися. Хоча рішення вже є.

Також варто згадати сприйняття людей з інвалідністю: коли кажуть "я на візку", то одразу реагують – "Стоп! На візку? Ми не знаємо, як поводитися". В цьому сенсі у нас досить закрите суспільство до цієї інформації. Але, на щастя, потроху ми розвиваємося. І є ініціативи, є туристичні агенції, які зацікавлені в тому, щоб робити щось цікаве та корисне.

А що можна сказати про Харків? У порівнянні з іншими областями України.

– Не найгірше, але він десь там, внизу. Єдиний такий позитивний приклад – це парк Горького. Не знаю, чи є ще такий в Україні. Там є доступне колесо огляду. Сумська вулиця майже повністю зручна, хоча не всюди. Але крок вліво, крок вправо – і там жах. Там такі величезні бордюри, що не тільки людям на візку важко пересуватися – будь-хто з маломобільних груп відчуває дискомфорт на цьому місці. Так само потрапити в якісь музей чи навіть торговельний центр також проблематично. Часто місце не повністю облаштоване та доступне для людей з інвалідністю.

Харків – класне туристичне місто. Тут гарно та симпатично. Але щодо ставлення до людей з інвалідністю, то тут досить сумно. А враховуючи те, що мер міста - також людина на візку, то це взагалі дно. Бути в такому становищі та не робити реальних змін – це таке. Але місто гарне, тут добре гуляти. Ми робили тут, здається, вже дві секретні подорожі з Доступно.ua. Одну щонайменше точно зробили. Місто варте того, щоб його відвідувати і мотивувати людей з інвалідністю з'їздити сюди.

Де в Україні ситуація з доступністю краща?

– Не дещо та не трошки, а на порядок краще в Західній Україні. Це Львів, Вінниця. Це одні з моїх фаворитів. У центрі Львова скрізь зроблені пониження, є велодоріжки. А в Харкові навіть ними і не пахне. Франківськ також починає підтягуватись. Але у Львові є багато архітектурно недоступних місць. Наприклад, старих пам'яток. Але там все одно знаходять вихід із ситуації. Вінниця не є таким туристично привабливим містом в історичному плані. Але нові об'єкти там будують правильно. А старі будівлі перероблюють, при чому з кожним роком це робиться краще. Ясна річ, що до житлових масивів ще можна потрапити і натрапити на погану ситуацію.

Можна сказати, що Харків порівняно з Києвом, з його можливостями, дещо відстає. Але переганяє Запоріжжя. Бо там повний капець. Харків гарне місто. Але в плані доступності і комфорту для людей з інвалідністю все дуже погано. Бо тут навіть, окрім парку Горького, немає зручних вбиралень. Навіть в закладах, навіть в торговельних центрах. Ну, є виключення, але їх надто мало.

Тобто Харкову є чому повчитися?

– Так, але я би обрав не Україну, а одразу Європу. Адже чим більші ти береш приклади, чим краще в тебе виходить. Львів, Вінниця – це гарні міста. Але вони далеко не дотягують до європейських стандартів. Вони, наприклад, рівняються на європейські міста. Але якщо Харків буде рівнятися на Львів та Вінницю, то, ясна річ, планка буде вже нижчою. В цьому сенсі є з ким конкурувати, я б сказав.

До речі, про закордон. Як там організовано простір в плані інклюзії? Які хороші приклади ви би згадали?

– Я був в небагатьох місцях. Якщо згадати Варшаву, Лісабон, Валенсію, то перше, що я там помітив – це те, що там скрізь правильні пониження на переходах, є тактильна плитка. Якщо є підземні переходи чи метро, то є ліфти. Будь-хто при потребі може ними скористатися замість того, щоб йти сходами.

Якщо брати Білорусь, то Мінськ на порядок кращий за Київ та Харків. У Варшаві для мене було дивним те, що там в деяких місцях були сходинки, які дублювалися пандусом, які дублювалися ліфтом. При чому, то були правильні пандуси. Там є і велосипедисти, і мами з дітьми, і бабусі, і люди на візках. Вони спокійно користуються тим, що для них є зручним. Навіть сходинки там такі, що люди зрідка відчувають якісь дискомфорт. Та і ставлення що з боку держави, що з боку суспільства є зовсім іншим. Якщо якісь об'єкт буде зроблений неправильно - то його перероблять. А у нас якщо зробили, то зробили.

В туристичному сенсі мене здивував Лісабон. Це надзвичайно цікаве, але дуже гористе місто. Там є ліфти навіть на пагорбах. Я був здивований. Я особисто не можу сказати, що в Європі робиться щось для комфорту для людей з інвалідністю. Там щось робиться для комфорту всіх. І кожна з груп населення відчуває себе зручно. Так, зустрічаються недоліки, не завжди пандуси відповідають нормам, десь відсутня тактильна плитка чи не всі знають жестову мову. Але загалом, там суспільство значно більш інклюзивне. В тому сенсі, що нікому не потрібно боротися, щоб вийти на вулицю та потрапити кудись.

Ви ще згадали проблему щодо доступності таких місць, як музеї, театри, кінотеатри, галереї тощо. Чи є в Україні культурні об'єкти, які були б доступними?

– Такі місця в Україні, звісно, є. Навіть в Києві. Коли ми робили проект "Топ-10 музеїв Києва" для Доступно.ua, ми самі для себе на диво вияснили, що в нас є шість повністю облаштованих музеїв. Самий показовий приклад - це Музей Тараса Шевченка. Є доступні кінотеатри в торговельних центрах, які мають пандус на перший ряд. Театри також такі є, якщо брати навіть театр на Подолі. Оперений театр в Львові має підйомник, є там облаштовані вбиральні. Так само і в Одеському оперному театрі. В Києві є кілька пляжів. Є дитячий пляж, де рятувальники пересаджують людину на візок та завозять у воду. Такі пляжі є в Європі. Але хотілося би кращих варіантів. Не те, щоб цього не вистачало, але хотілося би більшого. Хоча є в Україні такі приклади. Не все у нас так погано.

Всі новини Харкова сьогодні читайте на Depo.Харків

 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme