Бентежна топоніміка: Чому Харкову не варто пишатися легендарним козаком Харком

Усе через те, що довкола минувшини міста утворилося чимало міфів і легенд, які наскільки полюбилися пересічному харків'янину, і, часом, підміняють собою реальні історичні факти. Про історію Харкова, панування історичних міфів та процес перейменування вулиць в інтерв’ю Depo.Харків розповів дослідник міської старовини Андрій Парамонов.

На сьогоднішній день частина істориків концентрується навколо дослідження минулого Харкова. Як нині розвивається історична наука в даній сфері?

– Історично, я вважаю, не дуже розвивається. Тому що у нас дуже багато людей, які цікавляться історією міста, але саме в цій сфері панує велика кількість легенд та міфів. А історики – вони, як і в попередні роки, десь там, на задньому плані. Вони займаються офіційною історією. І не проводять, скажімо так, боротьбу за чистоту історії міста. І взагалі, це прикро. Тому кожне офіційне видання з історії міста дуже важливе.

А чому поширюються ці міфи та легенди? І хто зазвичай цим займається?

– Скажімо, екскурсовод, який проводить екскурсію, вважає за краще доповнити офіційну історію якимись привабливими сторінками. Але ці привабливі сторінки будуть перебільшувати бажання людей почути щось цікаве про минуле. А історики не спростовують цю інформацію, вони займаються своїми справами. Наприклад, в Мерефі вважають, що вона була заснована в 1595 році. А історики ніяк на це не редагують. Тобто хай в місті вважають свою історію такою. Але це ж неправда! Це легенда.

Є ще інші моменти. Наприклад, поставили у нас пам'ятник засновнику Харкова. Це так званий козак Харко. Так, влада зробила крок до того, щоб вважати його пам'ятником засновникам міста, у народі він залишається Харком. Але це міфічна фігура, його ж не було в історії міста. Саме зараз зробили пам'ятник Івану Сірку. І теж: як його зробили, яка ця постать, в якому він одязі, яка там гармата поруч з ним стоїть? Все це не робить цю історичну постать історичною, а більш легендарною та міфічною.

На фото: Андрій Парамонов

 

Як ви сприйняли перейменування харківських топонімів в межах декомунізації?

– Я вважаю, що було зроблено дуже багато помилок. Саме тому, що міська влада долучила, скажімо так, непрофесіоналів. Наприклад, є у нас Гольдбергівська вулиця. Хоча це прикра помилка. І я знаю, звідки вона йде. Колись так написав у своєму звіті архітектор Олександр Лейбфрейд. Але в своїй книзі, яка вийшла в 1998 році, він цю помилку виправив. Проте для текстового звіту вона залишилася, він був опублікований ще в 1980-ті роки. І з того часу йде помилка, що Гольберг був перейменований на Гольдберга. І зараз би виправити цю помилку… І якщо ми вважаємо, що вулиця названа на честь людини, яка побудувала Трьохсвятительську церкву, яка залишила свій маєток на цій вулиці, – то чому б ні. Але я вважаю, що краще б таки назвати вулицю Заїківською, якою вона була з першого свого найменування. Тому що це був такий район передмістя Харкова. З давніх часів це було. Це було б краще. Адже у Гольберга були як досягнення, так і було дуже багато прикрих моментів із його біографії. Тому я не думаю, що було варто так робити.

Також у нас є вулиця Жон Мироносиць та Мироносицька вулиця. Це одна назва, розумієте? Чому називати вулиці, які розміщуються поруч, однією назвою? Ну, і так далі... Тобто є, що нам повертати. Я думаю, що перейменування ще нас чекає попереду.

Яке перейменування ви вважаєте найбільш вдалим?

– Мені сподобалося, що перейменували ще до декомунізації площу Рози Люксембург на Павлівську. Але треба зазначити, що все ж таки офіційно ця площа Павлівською не називалася. Вона була Проїзною, Базарною, Торговою. А Павлівським там був лишень невеличкий скверик при "Гранд-Готелі". Вона ніколи не була Павлівською в архівних документах. Вона скрізь значиться як Торгова. Павлівською називали журналісти, Павлівською називали видавці поштових листівок. І так в народі вона називалася, адже була на слуху в купців, які там продавали товари за дуже дешевою ціною.

Наскільки, на ваш погляд, важливо популяризувати реальну історію Харкова?

– Звичайно варто. Я вважаю, що справжня історія має популяризуватися та просуватися серед містян. Чому? Так люди будуть пишатися справжньою історію, а не міфічною. Якщо у нас будуть пишатись тим, що в нас є козак Харко, то з нас будуть сміятися кияни, будуть сміятись мешканці інших міст. Але у нас є те, чим Харків міг би здивувати Україну, увесь світ. Чому б нам не популяризувати реальну історію нашого міста?

А чим Харків може пишатися?

– Тим, що сюди приїжджало багато людей, які свого часу були невідомими. Але тут вони входили до вищого світу, ставали геніями та знаменитостями. Є також багато людей, які прожили в Харкові не так багато часу, проте саме тут вони здобули свою популярність. Це були і письменники, і поети, і художники. Взагалі у нас велика кількість художників, які мають картини по всьому світу. Але разом з тим жодним разом не асоціюються з Харковом. Це, скажімо, Браіловський, Первухін, той же Левченко, якого знають в Україні. Але про те, що він походить із Харкова, знає невелика кількість спеціалістів. Той же Васильківський…  як ми знаємо, його ім'я експлуатують по-різному. Але якщо б його пов'язували з Харковом, то ми, харків'яни, мали б якийсь прибуток до іміджу міста.