Як змінився Харків за 29 років Незалежності

У Харкові перейменовували вулиці, нищили старі архітектурні пам’ятки та створювали нові. Окремі вулиці та площі ставали свідками знакових історичних подій. Спеціально до Дня Незалежності України Depo.Харків покаже, як змінювалося обличчя міста протягом цих років.

Запеклі сутички та легендарні концерти

Майдан Свободи – одна з найвідоміших локацій Харкова. Щоправда, таку назву він отримав не одразу. До 1991 року площа носила ім’я головного чекіста та одного з організаторів "червоного терору" Фелікса Дзержинського. Під час кожного більш-менш значущого свята площа неодмінно заповнюється людьми, а до карантину тут проходили різноманітні концерти та ярмарки. Саме на майдані Свободи свого часу виступали легендарні Queen та сер Пол Маккартні зі своїми благодійними концертами. Бачив майдан Свободи і менш приємні події.

Майдан Свободи, 1991 рік

Майдан Свободи, 2020 рік

Під час Революції Гідності тут збиралися прибічники Антимайдану під російськими та радянськими прапорами. Стерегли пам’ятник Леніну, щоб його не повалили, проводили свої мітинги, здійснювали напади на учасників Харківського Євромайдану. Апогей цього вуличного насильства стався 1 березня 2014 року, коли за ініціативи мера Геннадія Кернеса пройшов "мирний мітинг патріотично налаштованих харків'ян". Тоді "антимайданівці", разом із завезеними з Бєлгорода російськими "тітушками", захопили приміщення облдержадміністрації. Проукраїнських активістів жорстоко били, принижували та змушували ставати на коліна. Проте власної "ХНР" створити не вдалося. Після другого захоплення будівлі ОДА, 8 квітня бійці вінницького "Ягуара" звільнили її остаточно. Зараз на місці, де проходили сутички, стоїть волонтерський пункт "Все для перемоги". Там волонтери збирають допомогу для українських військових, а також інформують мешканців та гостей міста про війну на Донбасі.

Пам'ятник Леніну, 1991 рік

Сквер на місці пам'ятника Леніну, 2020 рік

Колись на майдані Свободи стояв пам’ятник Владіміру Леніну, якого встановили в далекому 1963 році. Бо тоді не могло бути жодного великого міста, де би не стояв латунний "вождь" соціалістичної революції. У 1991 році лунали пропозиції демонтувати пам’ятник, проте не зрослося. Але пройшов час і Леніна знесли самі люди. Сталося це в 2014 році під час "Ленінопаду", який прокотився країною після Революції Гідності. 22 вересня після мітингу "Харків – це Україна" на майдані Свободи зібралося близько трьох тисяч людей. Того ж дня пам’ятник був повалений. Згодом активісти порівнювали цю подію з падінням Берлінського муру. Сьогодні місце, де колись стояв Ульянов, оточене парканом. Там тривають ремонтні роботи. Мерія обіцяє новий сквер на цьому місці.

Пам'ятник Т. Шевченку на Сумській, початок 90-х

Пам'ятник Т. Шевченку на Сумській, 2020 рік

"Дівчина на шарі" замість "П’ятьох із ломбарду"

Бурсацький узвіз є одним з найвідоміших узвозів міста. Свою назву він отримав на честь Харківської духовної семінарії. Протяжність узвозу досить скромна – всього 0,59 км. Хоча за часів незалежності його образ також мінявся. Наприклад, у 2017 році там був відкритий семиметровий пам’ятник козацькому керманичу, кошовому отаману Запорозької Січі Івану Сірку. Його постать була обрана не випадково. Саме Сірко був полковником Харківського слобідського козацького полку у 1664 – 1665 та 1667 роках.

Бурсацький узвіз, 1991 рік

Бурсацький узвіз, наші дні

На сусідній Університетській вулиці знаходиться Харківській історичний музей імені М. Сумцова. Сюди з 1997 по 2003 перевозили експонати з будівель, передані відновленому Свято-Покровському монастирю. Переїзд свого часу став тяжким випробуванням для співробітників музею. Сьогодні у його колекції налічується понад 300 тисяч експонатів. У липні 2013 року поруч із будівлею було встановлено статуї скіфських кам'яних баб. Наразі музей став рухатися у бік більшої інклюзивності та доступності, що не може не тішити. Але, незважаючи на модернізацію, музей наразі потребує реконструкції. Через брак фінансування та відсутність належного кондиціонування його прибудова невпинно руйнується.

Харківський історичний музей, 1991 рік

Харківський історичний музей, 2020 рік

Сам музей знаходиться фактично на майдані Конституції, який за роки незалежності також зазнав значних змін. Свою назву він отримав 28 червня 1996 року на честь новоприйнятої Конституції України. До цього площа носила назву Радянської України. У серпні 2011 року розпочалася реконструкція майдану, в межах якої пройшли роботи з демонтажу Монументу на честь проголошення Радянської влади в Україні. Серед харків’ян він отримав назву "П'ятеро з ломбарду" або "П'ятеро несуть холодильник з ломбарду".

Пам'ятник на площі Конституції, 1991 рік

Пам'ятник на площі Конституції, 2020 рік

Демонтаж викликав невдоволення місцевих комуністів, які провели свої акції проти такого рішення. На щастя, їх слухати не стали. На місці "П’ятьох із ломбарду" 22 серпня 2012 року урочисто відкрили монумент "Україна, що летить". Встановлений він був на честь Незалежності України. Монумент являє собою бронзову фігуру давньогрецької богині перемоги Ніки. У народі його ще називають "Дівчиною на кулі".

Декомунізація по-харківськи

У 2015 році в Україні розпочалася декомунізація. Старі топоніми, що мали стосунок до радянського тоталітарного режиму, почали перейменовувати. Так з’явився майдан Героїв Небесної Сотні, що свого часу носив ім’я комуністичного діяча Миколи Руднєва. Перейменований він був 20 листопада 2015 року. До речі, ідею для нової назви підказали  харківські активісти. Ще в квітні вони символічно перейменували площу Руднєва на майдан Небесної Сотні. Активісти наголосили, що таким чином вони започатковують у Харкові процес декомунізації.

Майдан Героїв Небесної Сотні, 1991 рік

Майдан Героїв Небесної Сотні, 2020 рік

До речі, тут свого часу був і пам’ятник Руднєву, встановлений у 1959 році. Вночі 11 квітня 2015 року його знесли невідомі. На ранок комунальники завантажили скульптуру на причіп та повезли на зберігання. Згодом на місці пам’ятника Руднєву встановили хрест із надписом "Боже, Україну храни". Його можна побачити і по сьогоднішній день.

Взагалі, до 2015 року в Харкові вистачало комуністичних топонімів. Вулиці та провулки носили імена людей, які запроваджували тут комуністичну диктатуру та проводили "червоний терор". Одним із таких топонімів була вулиця Фрунзе, що отримала свою назву на честь радянського військового та політичного діяча. Звісно, що вона також підпадала під закон про декомунізацію. І з 20 листопада 2015 року вулицю назвали на честь видатного українського історика й академіка Дмитра Багалія.

Найцікавішою локацією цієї вулиці, мабуть, є Харківський літературний музей. Він був заснований у 1988 році завдяки зусиллям харківських ентузіастів. У колекцію музею входять книги з автографами, особисті листи та речі письменників, періодичні видання з коментарями, фотокартки 1910-1930-х років, оригінальний живопис харківських художників-авангардистів, копії та оригінали документів, як, наприклад, карна справа Хоткевича чи паспорт Леся Курбаса, меморіальні експонати ВАПЛІТЕ тощо. Ця колекція має особливу цінність для Харкова, оскільки саме тут знаходився центр тогочасного літературного життя.

Літмузей, 1991 рік

Літмузей, 2020 рік

У 1993 році син української перекладачки Марії Пилинської Бугаєвський передав музею валізу з материним архівом 1920-1930-років. Жінка півстоліття ховала її від обшуків. Як виявилося, це був справжні скарб. Майже у повному складі зберігся архів з автографами Миколи Хвильового, Миколи Куліша, Майка Йогансена, Павла Тичини та інших представників Розстріляного відродження. Тепер у музеї проходить чимало цікавих подій та виставок. Наприклад, можна згадати експозицію "Книга на лаві підсудних". На ній представлені книги, які в різні періоди знищували, оголошували неблагонадійними, відлучали від церкви, засуджували та забороняли. Є там виставки, які мають стосунок і до сучасної культури. Наприклад, експозиція "СУПЕР! ГЕРОЙ" присвячена образам героїв в українській та світовій культурі, а також їх актуальності для сьогодення.

Палац одружень, 1990 рік

Палац одружень, 2020 рік

Історичні вулиці Харкова

Сумська вважається головною вулицею міста. Простягається вона від майдану Конституції, проходить поряд із парком імені Тараса Шевченка та майданом Свободи. Під час свят, як то День Незалежності чи День вишиванки, тут проходять урочисті марші. За часи незалежності на Сумській з’явилася низка нових пам’яток. У 2007 році біля Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури був встановлений пам’ятник видатному академіку Олексію Бекетову. 14 жовтня 1997 року в саду Шевченка з’явився пам'ятний знак Репресованим кобзарям, бандуристам, лірникам. Там же у 2004 році постав монумент архангелові Михаїлу. Ця статуя була київським подарунком місту до святкування його 350-річного ювілею. А у 2004 році на Сумській біля будівлі Харківської ОДА встановили бюст першого губернатора Слобідсько-Української губернії Євдокима Щербініна.

Вулиця Сумська, початок 90-х

Вулиця Сумська, 2020 рік

Полтавський Шлях – одна з найстаріших вулиць Харкова, що з'єднує центр міста з Південним вокзалом, Холодною Горою та районом Затютіно. Саме тут у 1905 році був відкритий перший у тодішній Російській імперії кінотеатр "Боммер", який працює й досі. На Полтавському Шляху збереглося чимало старих будівель. Нині це обов'язковий пункт у програмі ознайомлення з містом. Це самобутня вулиця з оригінальною архітектурою і давньою історією.

Полтавський Щлях, початок 90-х

Полтавський Шлях, 2020 рік

Полтавський Шлях, 1990 рік

Полтавський Шлях, 2020 рік

Цікавою також є вулиця Дарвіна, яка являє собою осередок приватної дореволюційної забудови кінця XIX – початку ХХ сторіччя. На щастя, вона відносно непогано збереглася і наразі дає можливість уявити собі вигляд міста тих часів.

Вулиця Дарвіна, 1990 рік

Вулиця Дарвіна, 2020 рік

Хоча варто зазначити, що становище історичних будівель Харкова залишається вкрай незадовільним. Старі будинки руйнуються через відсутність належного догляду. Або їх нищать вже нові власники, які не бачить у цих будівлях ані їх цінності, ані давньої історії. Харківські активісти неодноразово наголошували на тому, що історичні та архітектурні пам’ятки невинно руйнуються через потурання влади міста. Однак бажаного результату їм поки що добитися не вдалося – зоопарк та делікатеси для місцевих мавпочок залишаються більш пріоритетними, ніж історичне обличчя Харкова.