Depo.Мандрівник продовжує досліджувати цікаві місцини Харківщини, і наступним пунктом нашої подорожі стане місто військових і художників – Чугуїв.

Це – одне з найстаріших міст Харківщини, розташоване лише за 25 км від обласного центру. Доїхати сюди можна автобусом від автостанції № 6, що на станції метро "Індустріальна", вартість квитка складає 11 грн. Також дістатися Чугуєва можна й електричкою за 6 грн. Ми, вдосталь накатавшись електричками до Ізюма та Змієва, вирішили проїхатися на автобусі.

Вийшовши на автовокзалі Чугуєва, йдемо гуляти історичним центром міста. Чугуїв – це єдине місто в Україні, де повністю збереглися планування та регулярна забудова центру військових поселень. Та й саме місто було засноване у 1638 році як військове поселення. Тоді загін козаків під керівництвом Якова Остряниці повстав проти польських магнатів і, зазнавши поразки, вирушив на Лівобережну Україну. Тут козаки, ставши на службу російського царя, почали будувати фортецю для захисту південних кордонів від набігів кримських татар.

Назва міста, на думку істориків та краєзнавців, походить від колишнього Чугуївського городища. Назву ж городища пов'язують із татарським словом "чуга", що означає вузький каптан з короткими рукавами.

Гуляючи містом, доходимо до будівлі старої міської управи по вул. Харківській, 112. Ця споруда, збудована ще в ХІХ столітті, належить до пам'яток загальнонаціонального значення. Будинок був зведений як управа військового поселення. Сама споруда й справді трохи нагадує старі казарми.

Далі вирушаємо у центр Чугуєва, щоб на власні очі побачити ансамбль з трьох десятків будиночків військової забудови. Вони настільки схожі між собою, що їх легко сплутати один із одним.

Тут увагу привертають так звані "Торгові ряди" – ще одна старовинна будівля, виконана у стилі російського класицизму. На жаль, нині пам'ятка має трохи занедбаний вигляд.

Далі на площі стоїть Свято-Покровський храм, побудований у першій половині ХІХ століття. Споруда виконана у стилі російського класицизму, як і інші споруди в центрі міста, побудовані під керівництвом архітекторів військових поселень – в іншому стилі, тим більше у військовому містечку, тоді будувати було важко.

У радянські часи будівля позбулася бані, дзвіниці і всього внутрішнього оздоблення. На початку 1990-х у підвалі собору навіть відкрили нічний клуб, в самому ж храмі розміщувалася картинна галерея. Однак у 2009 році церкву повернули вірянам. Наразі в будівлі вже й не знати який рік триває реставрація.

За собором бачимо ще одну велику споруду – будівлю штабу військових поселень. Її з годинниковою вежею збудували у 1831 році. Після ліквідації військових поселень у штабі розташувалося військове училище. Сьогодні в будинку влаштовано художній музей.

Добряче нагулявшись історичним центром міста, вирушаємо до музея відомого українського художника Іллі Рєпіна.

Саме в Чугуєві Рєпін народився та засвоїв ази малювання. Музей же облаштувався в садибі, де він, вже дорослий, жив під час відвідин рідного міста.

У маленькому будиночку із квітчастим подвір'ям на недавній вулиці Рози Люксембург, а тепер вже вулиці Музейній Ілля Рєпін з сім'єю жив з жовтня 1876-го по вересень 1877 року. В музеї є чотири унікальні оригінали ікон, які належать пензлю майстра – написав їх Рєпін у віці 14-18 років. Але це не єдині роботи майстра, які можна тут побачити. Представлені в експозиції і більш пізні його роботи: портрет Маріанни Верьовкіної, малюнки, офорти.

А от будинок, де народився Рєпін, до наших часів не зберігся. Зараз на місці в районі Чугуєва, що називається Осиновкою, стоїть пам'ятник, що вказує на місце розташування батьківської хати великого чугуївця.

Вийшовши із будинку Рєпіна, ми вирішили трохи змінити формат прогулянки та вирушили за межі міста – до селища Кочеток, де розташований унікальний для регіону музей води (вулиця Чугуївська, 32). Доїхати туди можна маршрутками, що регулярно їздять від чугуївського автовокзалу.

Цей музей у 1982 році створили співробітники Кочетокської водогінної станції, яка розташована на річці Сіверський Донець. Тут можна побачити унікальні схеми басейну річки та почути історію найбільшої водної артерії Харківщини.

Також у музеї є можливість дізнатися про роль води в житті людини та побачити макети давніх та сучасних водогонів. Ми подивилися і не пошкодували.

Саме селище Кочеток відоме далеко за межами Харківщини також завдяки церкві Володимирської ікони Божої Матері. Вона уславилася, перш за все, розташованим поруч джерелом з цілющою водою. Люди нерідко приїжджають здалеку, аби вилікуватися від хвороб.

Сам храм було збудовано в середині XVIII століття. За радянської влади, коли церкви закривалися, він не став винятком. Відновили храм наприкінці ХХ століття.

Тим, хто любить неформальний відпочинок, можуть завітати на занедбану базу ППО у селищі Есхар поблизу Чугуєва, як раз дорогою до Харкова. І хоча вона більше нагадує руїни, любителям прогулятися по занедбаним спорудам тут є на що подивитися.

Крім того, Есхар – це улюблене місце відпочинку байдарочників та прихильників туризму. Саме тут унікальна природа берегів Сіверського Дінця манить у піші походи.

А ще у Есхарі вже багато років проводять щорічний фестиваль авторської пісні, на який "злітаються" барди та просто любителі поспівати під гітару з усього колишнього СРСР.

Кілька слів варто сказати і про сам населений пункт з його чудернацькою назвою. Поселення Есхар з'явилося тут 90 років тому, у 1920-х, на місці трьох хуторів – Карпівського, Павлова та Різдвяного. Утворили його заради побудови першої у Харківській області великої ДРЕС (Державної районної електростанції) – ГРЕС-2, яка за своїм типом є тепловою електростанцією. Власне, підприємство і дало незвичну назву поселенню: "ЕСХАР" розживровується як "Електрична Станція Харківського Адміністративного Району".

Зрештою, ми повернулися до Чугуєва і зараз стоїмо біля будівлі залізничного вокзалу, щоб їхати до Харкова і вже звідти вирушати у мандрівку старовинними садибами регіону.