Як Україна змінює картину світу переселенців

Рятуючи себе і дітей, люди з окупованих територій вирушили на захід, і це змінило їхні уявлення про країну, в якій вони прожили все життя

Як Україна змінює картину світу переселе…

Значна частина переселенців з Донбасу, навіть виїхавши з окупованих територій, продовжують жити звичними штампами та стереотипами, що закріплені ще й російським ТБ, – тобто розділяючи мешканців України за мовною та територіальною ознаками. Втім, зміна середовища все одно дається в знаки. Depo.Харків вирішили дізнатися, що змінилося у свідомості людей після кільканадцяти місяців життя в центральних і західних областях країни.

Часто людина будує уявлення про світ, виходячи з дуже невеличкого досвіду. У такому разі реальність значно спотворюється, формуються стереотипи: хтось щось чув, хтось ніби навіть бачив. А може, і наснилося, але у третьому переказі звучить наче схоже на правду.

Ми впевнено діагностуємо особливості менталітету: північні європейці – "неквапливі", північні азіати – "нерозумні", той – "байдужий", інший – "хтивий", третій – "завжди п'яний". Дійсно, існують ментальні особливості – психологи кажуть, ми несемо у своїй підсвідомості пам'ять п'яти попередніх поколінь.

А чи такі вони, інші українці, як ми собі їх уявляємо? Ми ж у більшості своїй досі є домашніми експертами з абсурдно-синтетично-політичного районування, зі всіма припущеннями. Дехто не виїжджав зроду-віку за межі, наприклад, свого району, користується Інтернетом на примітивному рівні. Для багатьох джерело інформації – сусіди та мужики в курильні. Але чомусь багато хто впевнений, що саме його регіон годує якусь дуже бідну і страшенно невдячну "іншу" частину країни. І всі негаразди – від якихось таємничих людей, які приїхали з того загадкового напрямку – "звідти".

Вимушені переселенці... Доросла людина звикає до обставин навколо себе, приймаючи їх як умовну норму. Звичний побут, атмосфера, характери, особливості найближчого оточення формують нашу картину світу. Хтось раніше, хтось пізніше, ще якийсь час тримаючись за дім-сад-город, вирушив у новий, інколи страшний для себе простір.

Як Україна змінює картину світу переселенців - фото 1

Харків

Харківщина за весь час антитерористичної операції на Донбасі прийняла, за офіційною інформацією, близько 300 тисяч вимушених переселенців, а це – населення середнього в Україні обласного центру. Що й не дивно: Харківська область – географічно найближчий до Донбасу регіон, у чомусь навіть схожий – долею залишків промисловості, добрим спільним шматом історії та, звичайно, близький мовно.

Очікування переселенців: харків'яни – такі ж, як і вони самі. Збірний портрет типового харків'янина очима типового "східняка": амбітний, самовпевнений, десь може й патріотичний, але поблажливий до Росії, "пофігіст". Асоціації: "Барабашово", міліція, море університетів та Кернес. Кернеса цитують. Менше – Жадана.

"Звичайно, бувала в Харкові. Поруч же зовсім. З батьками їздили, і на закупи на "Барабашово", і гуляти. Краще й ближче Харків, ніж Донецьк. Квартиру знайшли велику і у хорошому районі. Майже центр. Метро, магазини. Але дорого. Мені здається, це нам тому, що ми переселенці. Конфліктів багато. Здавалося, що нормальні люди, як ми. А зараз навіть з собакою, як йдеш гуляти, то і собака наша не така. Чесно% не очікували", – говорить переселенка з Донецької області Галина.

Галині трохи за двадцять, поки що не працює. Не готова працювати "за безцінь" за донецькими мірками, її витрати покриває бізнес батьків. Родина, каже, скоріш за все, поїде з Харкова. Або додому, або, може, в Київ. Конкуренція в Харкові щільна – трохи проґавив – і все, немає тебе. З'їли.

Валентин, 43-річний майстер з внутрішніх ремонтних робіт з райценту Луганщини, знайшов собі застосування на знаменитому ринку "Барабашово", що вже давно нагадує місто в місті. Заробити там завжди можна – кваліфікованою чи не дуже працею. Безпрограшний варіант – зарплати в конверті чи, точніше, з рук у руки.

"Нормально, - каже. – Волонтери на початку все зробили, що можна й не можна. Вдягли, поїсти дали. Не знаю, як воно буде, дім на Луганщині ніби цілий, за ним придивляються. І мені шістсот гривень – і я вдома, сам подивитися можу, привезти щось. А жінка в цеху шиє. Я ж майже вдома. Це там, хто в "бандерштат" поїхав, чи кудись типу... у Хмельницький..."

Валентин каже, що загалом люди його приймають нормально. До непорозумінь він ставиться філософськи: "Люди ж вони такі і є – завжди знайдуть привід для сварки. Жінки – особливо люті".

Харківські переселенці відзначають волонтерів, велику кількість спеціалізованих програм з навчання та перекваліфікації і доступ до спеціальних грантів. Загальне враження, кажуть, переселенці: "Ніби добре, але не забувайте, що в гостях".

Як Україна змінює картину світу переселенців - фото 2

Одеса

Одеса географічно також умовно близька. За мовою і як місто-курорт знайома. Асоціації: єврейські анекдоти, ринок "Сьомий кілометр", Ільф і Петров та "Ліквідація". З очікуваного портрету типового одесита на старті називають таке: хитрий, космополітичний, "прохаваний".

Колишня працівниця хімічного заводу "Стірол" Ольга втекла з Горлівки. Знайшла себе в громадській діяльності в Одесі: вона завідує розподілом допомоги у координаційному центрі для вимушених переселенців, яких в області, за офіційною версією, 30 тисяч.

"Нічого про Одесу не знала. Шукала, де приймають біженців. Я навіть не знала, що тут море. Інші люди. У нас, якщо ти сказав, ти потім відповіси. Тут так: не зробив – то не зробив. У нас, виявляється, жорсткіші люди, інші. Мені кажуть, що і я змінилася. Навіть приходили якось журналісти, і прийняли мене за типову одеситку. Приємно", - говорить Ольга.

"Люди точно різні. Наші прокидаються рано, на роботу, і пішло-поїхало. Чоловіки – ті, що добре себе поводять, не випивають, хочуть заробити, то їм простіше. Тут лише з десятої ранку розкачуються люди, та й магазини тільки відкриваються", – говорить колишня луганчанка Кристина.

Вона - мама двох діточок. Жінка нарікає, що шоком було звернення до педіатра за гроші. Одесити кажуть, що безкоштовно йти ніби не прийнято. "А ось в Луганську такого не було: приходиш, жалієшся, отримуєш рецепт – і все! І квартири місцеві дуже неохоче здають", – наголошує Кристина.

"Тут живуть такі самі, як ми, російськомовні люди, тому і поїхала сюди, – розповідає вона. – І найбільшим розчаруванням було, що вони прийняли нас як чужих, ставляться до нас з недовірою. Це було найбільшим розчаруванням – що нас тут ображають такі ж, як і ми, російськомовні люди."

Втім, в цілому переселенці відмічають, що Одеса – багатонаціональне місто, і адаптуватися тут ментально немає проблем. Інша переселенка з Донбасу розчулена, навіть схлипує: "Ніде, ніде таких людей хороших немає, як в Одесі. Прекрасні люди, відкриті!"

Одеські переселенці, попри побутові негаразди, відчувають себе частиною цього мультикультурного простору. Інша справа, кажуть вони, – Львів. Там, на їх переконання, і допомога не завжди доходить до адресата, і бандеролі зникають. Самі не стикалися, але, кажуть, мають знайомих, а ті ще знайомих... І ті крайні міфічні знайомі начебто знають всю правду.

Як Україна змінює картину світу переселенців - фото 3

Львів

Майже 14,5 тисяч сміливих – чи зухвалих, чи тих, хто просто не переймається – доїхали до Львівщини. Типовий місцевий мешканець в очікуваннях "східняка" (більшістю голосів) – гоноровий та хамовитий, схиблений на мові, агресивний ледар. Окрім кави і красивого Різдва - terra incognita для донбасців. А що маємо?

Олена та її донька Альбіна – з Луганської області. Альбіні 30, вже має своїх трьох дітей. Не одружена. Притулок надала школа в селі Стрілки Старосамбірського району. Роботи за півтора року жінки не знайшли, досі ще живуть на допомогу та дитячі виплати.

"Ми побачили, як живуть інші люди, що трохи не такі, як ми. У місцевих трохи інше мислення. Трохи інший спосіб життя. Бо ми живемо одним днем. Нам головне добре відпочити, гарно вдягнутися, смачненько поїсти. Тут люди все вкладають у житло, родину. Працюють, працюють. Дуже працьовиті", - зауважує Альбіна.

"Трохи такі закриті люди. На сході люди моторніші, може, більш різкі. Львів'яни дуже різні, але дуже толерантні. На що я не очікував, так це на толерантність таку. На релігійну толерантність, на мовну толерантність насамперед", – говорить 46-річний Павло, викладач Донецького університету. Зі свого боку, акцентує увагу і на сильних сторонах "донецьких": вміють дружити, як вдячні, то довіку.

Університет переїхав до Вінниці, Павло – до Львова. І навіть ініціював дистанційне навчання для студентів. А до цього займався перевозками на власній автівці і дрібними будівельними роботами. Каже, львів'яни дуже допомогли, особливо на старті. Давали замовлення, радили, давали підтримку. Знайшли помешкання.

Отець Тихон Сергій Кульбака–  з Донецька, донеччанин у шостому поколінні. Священик Греко-католицької церкви, що пережив полон терористів. Зараз робить все, щоб налагодити мости між переселенцям і місцевими. Навіть ініціював донецький вертеп у Львові минулого Різдва. Така справжня просвітницька місія на практиці.

Саме це, каже, важливо: "Страх, незнання один одного. А страх і незнання звідки? З тих стереотипів. Я знаю, що останні десять років політики українські нас ділили, і намагалися ділити постійно, і протиставляти один одному – Схід і Захід. Шукаємо порозуміння, спілкуємося, пізнаємо один одного. Це те, що допомагає вирішувати всі абсолютно конфлікти".

Всі новини Харкова сьогодні читайте на Depo.Харків

 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme