Унікальні харків’яни: історії надзвичайних людей

На педалях з короткою ногою

Кілька років тому тренеру "Харківської академії неперервної освіти" Андрію Нечепоренку поставили невтішний діагноз: артроз коліна й тазостегнового суглобу. Медики рекомендували замінити пошкоджені кістки, та їх власник навідріз відмовився це робити. Він продовжив активне життя.

Нещодавно Нечепоренко довів самому собі, що хвороба не переборе його залізну волю й неабияку витривалість. За 31 годину він проїхав на велосипеді 379 кілометрів: спочатку навколо Харкова, потім по Київській трасі, перед Полтавою звернув у бік Краснограду й по Дніпропетровській трасі повернувся у Харків. Якби не помилився з поворотом, було б рівно 400 км.

"Зупинки були, але дуже короткі. Наприклад, у туалет сходити чи змішати спеціальний коктейль для спортсменів. Їжі я фактично не брав, - згадує велосипедист. - Найважче дались останні 70 кілометрів, коли спецодяг увібрав вологу й добряче натер "п’яту точку". Лікарі мене не супроводжували. Зі мною їхав лише 17-річний хлопчина Максим".

Зараз Андрію Нечепоренку 53 роки, одна нога в нього на чотири сантиметри коротша за іншу, проте він щодня виводить свій велосипед і їздить, їздить, їздить. У дощ, у сніг, у спеку. Якби Харків потерпав від ураганів, він би й на них не зважав.

"Інопланетянин", який встановлює рекорди

Льові Бондаренку з Харкова – лише шість років. Однак він уже зараз може похвастатись двома рекордами України й таким багажем знань, яких немає у жодного з ровесників.

"Народити генія я мріяла ще під час вагітності, - розповіла мама хлопчика Ольга Звянцева. – Перші два роки він постійно плакав, заспокоювався лише тоді, коли я читала йому книги. А потім усе раптом змінилось: Льова почав повторювати вірші цілими куплетами, почав читати сам, з’єднуючи букви у слова і речення. У чотири роки він уже прочитав понад 200 різних енциклопедій. Найпершу, "Підводний світ", він вибрав сам, коли ми зайшли у книжкову крамницю".

Читає Льова книги і українською, і російською, і англійською мовами. З іноземною допомагає мама-педагог. Син, до речі, обігнав її за кругозором і навіть розтлумачує їй, чим тромбоцити відрізняються від лейкоцитів.

Унікальний хлопчик уже у п’ять років став рекордсменом України. Його швидкість читання склала 141 слово за хвилину. Пізніше він продемонстрував і дивовижну пам'ять, безпомилково назвавши столиці всіх країн світу. Зараз Льова готується до чергового рекорду, який пов'язаний із знанням наукових термінів.

Маленький вундеркінд вчиться у першому класі і наперед знає все, що розповідають вчителі. Закінчити навчальний рік за місяць-другий він не може лише тому, що писати як слід ще не дуже виходить. Однак Льова вже знайшов, чим себе зацікавити: пішов на хімічний гурток, де ставить майже дорослі досліди.

Жартома хлопчик називає себе інопланетянином. Воно й не дивно: найбільший захват викликають у нього зовсім не іграшки (до них він байдужий), а документальні фільми про жуків.

Дівчина зі сталевими м'язами

Вікторії Ілюшиній 32 роки, а вона вже 15 разів ставала чемпіонкою світу з армреслінгу. Так складається, що найчастіше її конкурентки представляють Росію. Своїх суперниць у ваговій категорії до 55 кілограм вона кладе і лівою, і правою рукою.

"Права рука у мене сильніша, а ліва - більш технічна, вона "заробила" мені більше золотих нагород, - усміхається спортсменка. - Але без концентрації й волі до перемоги сила і спритність - ніщо. Потрібно вмикати все одразу".

В армрестлінг ця тендітна на перший погляд жіночка самостійно прийшла 16 років тому. Пізніше на одному зі змагань і з майбутнім чоловіком познайомилась. Її Сергій займається тим самим видом спорту, але не так довго й не так успішно, як дружина.

"У нас спільні інтереси, одна мета, разом ходимо на тренування, - каже Вікторія. - Коли діти були маленькі, чоловік тримає дитину, я роблю підхід - потім міняємось. Важко, але разом".

Чемпіонка працює на кафедрі важкої атлетики Харківської академії фізкультури, але, незважаючи на заклопотаність, знаходить час навіть на творчість. Виявляється, Вікторія вишиває хрестиком і пише романи про кохання. Правда, видавцям твори не показувала. Каже, що руки не доходять.

Скоріше за все, Ілюшина збільшить кількість своїх золотих нагород. Адже пологи вона вже пережила (підростають двоє дівчаток), тож тепер можна повністю сконцентруватись на тренуваннях.

Снайпер у суддівській мантії

Далеко не кожний український суддя готовий змінити комфортний кабінет на військову службу під реальними кулями. Олександр Мамалуй з Господарського суду Харківської області не просто пішов у зону АТО, він опинився в найгарячішій її точці - районі Донецького аеропорту. Причому воює Олександр уже другий термін - снайпером. Таких сепаратисти навіть у полон не беруть.

"У мене хобі схоже, - розповідав Мамалуй. - Дома є кілька гвинтівок, з яких я щотижня по сотні пострілів робив".

Незважаючи на службу, 41-річний суддя (з сайту суду його прізвище не прибирають) слідкує за подіями на мирній території й частенько на своїй сторінці у "Фейсбуці" їх коментує (не цураючись нецензурних висловів), якщо інфа стосується сфери, яку він знає найкраще - роботу судів. У соцмережах він взагалі веде активне життя, розповідаючи про воєнні будні і про товаришів по зброї. До речі, цієї зими виходить друком його книга "Військовий щоденник".

"Снайпери привчені боєприпаси дарма не витрачати, - пише Мамалуй в одному з розділів про події січня-2015. - Один патрон - один ворог. Це правильний підхід".

Слюсар, що перевтілюється на "людину-павука"

Про 25-річного Олега Тронова з селища Солоницівка під Харковом світ дізнався завдяки надзвичайній пригоді, яка сталась восени у його будинку. Один з його сусідів увімкнув обігрівач, напився і заснув. Це призвело до пожежі, яка перекрила виходи з будинку. А слюсар ТЕЦ-5, який ніколи не займався ні паркуром, ні скелелазінням, ризикнув спуститись із даху багатоповерхівки на балкон задимленої квартири й забрати звідти півторарічну дитину. Фактично врятував маля від смерті.

"Збирався поставити Костика на дах і повернутись за його старшою сестричкою, але маля розплакалось і пішло до краю даху, - згадує Олег. – Щоб він не впав униз, довелося мені лізти назад на дах".

Усе відбувалось ще до приїзду рятувальників. Коли вони прибули, евакуювали й родичів Костика Філатова.

Завдяки відео, знятого кимось із свідків пригоди, Олег став знаменитим. Кохана його похвалила, а от бабуся, єдина його близька рідня, добряче посварила хлопця за те, що поліз на дах.

Одразу після того випадку на сайті президента з’явилась петиція з проханням нагородити героя медаллю "За врятоване життя". Поки що вона набрала понад 500 голосів з необхідних 25 тисяч.