Харків

Учасник боїв під Пісками: Нас штурмували танки з прапорами СРСР

Про проблему вибору, взаємовиручку та як навчання на Росії виручало українських полонених на Донбасі

15 жовтня 2016, 20:00

Учасник боїв під Пісками: Нас штурмували танки з прапорами СРСР

фото: Donbass.ua

Три людини - три абсолютно різні долі, але їх усіх об’єднало одне слово - війна. У кожного з них своя історія, своя мотивація, своя правда, яка привела їх на фронт у ті найперші місяці війни. У День захисника України зізнання справжніх героїв, які прийшли на допомогу Україні в найтяжчі для неї часи.

"Хочеться, щоб було по закону"

Учасник боїв під Пісками: Нас штурмували танки з прапорами СРСР - фото 1

Як воно, опинитися по один та інший бік барикад знає 35-річний Петро Вітушко. Колишній кадровий військовий зізнається, на початку Революції Гідності він був прибічником тодішнього президента Януковича. На запитання "Чому?" пояснює –товариші по службі тоді стояли там, у Маріїнському парку. Думки змінилися з приходом війни на Донбас. І хоча чоловік звільнився з ЗСУ ще у 2007 році, як колишнього військового, його мобілізували в першу чергу і направили до військкомату - займатися мобілізацією інших. Та професіонал своєї справи, він не зміг залишитися осторонь і попросився на передову.

- Чому ви вирішили поїхати на передову?

- Коли ти приносиш людині повістку, він відкриває двері і на руках тримає дитину. І ти думаєш: "Чому він іде, а ти залишаєшся?". Треба робити вибір. Хтось може собі дозволити в душі носити повістки в армію і змішувати інших робити те, що він має робити, а хтось не може. Ми не могли цього робити. Силоміць захищати Батьківщину - це не правильно.

- Де ви були в зоні АТО?

- Я перевівся до 93-ї бригади. Перший місяць в АТО пройшов у Луганській області. А потім я перевівся у інший батальйон, вже командиром, під Піски Донецької області.

- Ви опинилися на околицях Донецька під час перших Мінських домовленостей. Яка на той час була обстановка?

- Це був 2 або 3 день "Мінських домовленостей", у мене 6 пост був, найвіддаленіший, і був ще 3 блокпост, біля селища Червоний Партизан. Ранок. Нічого не віщувало біди – перемир’я. Але почався штурм 3 блокпосту. Причому дуже великий штурм техніки - це йдуть танки, це БМП, маса сірої піхоти, чорної піхоти, як у фільмі в Велику Вітчизняну війну, це поле, по якому йде техніка, просто йде суцільна техніка. Ми вирушили на підмогу. На зустріч їде палаюче БМП, в крові. Воно просто горить, вежа простріляна - це було БМП зв'язківців, у яких навіть не було гармати. Ми зупиняємося і Колька вискакує звідти, він просто кричить: "Хлопці їдьте, танки! Страшно! Танки!". Тому бійцю, що сидів у вежі відірвало руки і пошкодило обличчя. А трохи далі ми дійсно побачили танки. Їде танк з прапором СРСР.

- Вам вдалося відбити атаку?

- Так, двоє моїх хлопців знищили танк. Ми евакуювали блокпост, але загубили двох бійців. Так склалося, що на тому боці залишилися двоє моїх бійців, з якими не було зв’язку. Вийшли на зв'язок вони аж ввечері, знайшли ми їх аж наступного ранку. Дуже зраділи.

- Чи доводилося вам особисто воювати з кадровими російським військовими чи брати їх у полон?

- Особисто мені ні, але у нас були хлопці з 9-ї роти. Вони колись до війни були на навчаннях у Росії. Коли вони потрапили в полон то, як вони пояснювали, коли звільнилися звідти, для них все добре закінчилося саме тому, що там, у полоні, вони зустріли російських військових, із якими були на тих навчаннях. Вони їх упізнали.

Учасник боїв під Пісками: Нас штурмували танки з прапорами СРСР - фото 2

- Як до вас ставилося місцеве населення?

- Була кардинальна різниця у Донецькій та Луганській областях. Коли ми їхали на Луганщину, нас там вітали, навіть з українськими прапорами виходили. А коли приїхали у Верхню Кринку на Донеччині, то половина села виїхала, кинула все і виїхала.

- Тобто ви зіткнулись з міфом про злих бандерівців?

- Вони так і підходили, питали "Ви їсте дітей?". Через декілька днів у покинутих дворах почала вити скотина. Ходили, відв’язували, передавали місцевим, які ще залишалися. Люди дуже боялися.

- Чи змінилося ставлення потім?

- Так. Наступного дня, як ми там стали, у нас був серйозний бій. Нас почали обстрілювати сепаратисти. Тоді приїхали місцеві, на звичайній "копійці", і попросили "Хлопці, не йдіть. Якщо ви підете, тут почнеться геноцид". І ми залишилися там, і люди були нам вдячні, вони потім стали на наш бік.

- Після демобілізації ви пішли у патрульні, чому?

Хочеться, щоб було по закону. Завжди є такий принцип: що все має бути законно. Я хочу, щоб було чесно. От просто по закону і чесно.

"Я зрозумів, що далі так жити не можна"

Учасник боїв під Пісками: Нас штурмували танки з прапорами СРСР - фото 3

Із Майдану на Донбас, а звідти – у патрульні. Історія 32-річного батька двох дітей Олексія Байрачного, почалася ще у грудні 2013 року. Тоді приватний підприємець не став чекати дива і разом із друзями поїхав до Києва - на Майдан. Їх було четверо. Додому повернулися не всі. Олексій отримав поранення у запеклих зіткненнях у лютому 2014 року. У Харкові лікувати мітингувальника не взялися – місто було переповнене проросійськими настроями. Тож Олексій опинився серед перших українців, яких волонтери вивезли на лікування до Італії.

- Чому ви вирішили поїхати на Майдан?

- Ну, ти живеш, що б ти не робив, з чим би ти не стикався, те почуття, що ось мені вже не можна так жити більше. Те, що відбувається навколо, у правоохоронній, в політичній, в будь-якій держструктурі, воно нас веде просто в глухий кут. Ми знищуємо себе, ми знищуємо свою країну і майбутнього немає ні в мене, ні у моїх дітей, я просто не бачив ніякого майбутнього. Їхати з цієї країни не хотілося.

- Як ви отримали поранення?

- 18 лютого ми пішли в Маріїнський парк, і там були сутички з "Беркутом". Там тітушки були, "Беркут" був, внутрішні війська, - всі разом. І коли ми відступали, мені кинули під ноги шумову гранату. І вона розірвалася, і пластикові осколки з неї потрапили в ноги.

- Після поранення ви повернулися додому?

- Я повернувся в кінці лютого. Я отримав поранення. Мене прооперували на Майдані, в мене почала температура підніматися, або зараження крові було, дуже висока температура. Я приїхав до Харкова, додому повернувся. У Харкові побоялися лікувати, так як у нас тут проросійські настрої. Вони сказали, у вас осколкові поранення, це кримінальна справа, до вас буде багато питань, ми не радимо. Давайте будете лікуватися вдома, напевно.

- Чому ви виріши поїхати в зону проведення АТО?

- Я повернувся вже з думкою, це був травень місяць, про те, щоб піти на війну. Хотілося піти, захищати свою країну, не допустити, щоб у нас був ворог тут, щоб це залишилося ось так, як воно почалося. Тому і пішов у добробат.

- Де саме ви перебували у зоні АТО?

- Перше, куди ми потрапили - це Маріуполь. З Маріуполя нам вже дали завдання йти в сторону Іловайська з боку Волновахи, Докучаєвська, Новотроїцька. Міста воно так виходить, дуга йде. І дивитися по ситуації, дізнаватися - розвідка.

Учасник боїв під Пісками: Нас штурмували танки з прапорами СРСР - фото 4

- Чи доводилося вам брати полонених?

- Так, доводилося. Перші полонені були росіяни. Ми сиділи на дорозі, в засідці, і у нас був тепловізор. Я дивлюся в тепловізор, зупинився автомобіль, дивлюся знову, бачу, що автомобіль рухається, але без ввімкнених фар. Вони йшли подивитися, чи заміновано міст, і вони коли підійшли, ми просто взяли їх у полон. Вони громадяни Росії, з Ростова, але військових квитків у них не було з собою. Схожі на військових, за зачіскою, за кантиком, за виправкою.

- Як реагували українських військових діти?

- Коли ти дивишся на дитину, яка пережила бойові дії, яка знає що таке війна, в цьому погляді є таке, ніде ти цього не побачиш. Тут ти цього не побачиш, він дивиться не те, щоб злякано, а по-особливому. І ти розумієш, що ті діти, які перебувають тут, вони не повинні ніколи цього бачити. Ти повинен все зробити, життя віддати, щоб ворог ні на сантиметр не просунувся в глиб нашої країни, що не захопив ані сантиметра нашої території.

- Що найбільше вражає на війні?

- Найбільше запам'яталося людське ставлення. Коли, наприклад, ми їхали в Старогнатівку, ми проїжджали, дивилися, розвідку робили. Ми зустріли на своєму шляху 72-гу бригаду, вони були на БРДМі, їх там шість чоловік було, стояли, привіталися, поспілкувалися. Потім ми трохи далі проїхали і потрапили в засідку. Нас обстріляли, ми спустилися на машині швидко пішли в яр, вивантажилися з машини, почали вести бій - і вони увірвалися.

Вони почули, що йде бій. Як потім вони говорили, ми почули, що йде перестрілка, ми зрозуміли, що ви потрапили в засідку, або щось трапилося. Вони відразу підлетіли, не розбираючись, вилетіли на цьому БРДМі, з кулемета відкрили вогонь у бік противника. Ви знаєте як це? От ти не знаєш цих людей. Ти ось один раз його зустрів, може ніколи більше і не зустрінеш, але людина була готова віддати за тебе життя, він був готовий віддати все, щоб тобі допомогти, щоб тебе виручити.

- Після повернення ви залишили добробат і пішли в патрульні. Чому саме патрульна поліція?

- У новій організації дуже хотілося себе спробувати. Що тут вийде. Я тут потрібніше, в цій організації.

- Як воно, захищати Батьківщину, але уже в тилу?

- Там краще, тому що там зрозуміло, хто твій ворог, хто твій друг, і цілі, які ти робиш, вони теж зрозумілі, тут все по-іншому. Тут ти стикаєшся з більшими труднощами, ніж в тому ж батальйоні. Чому? Тому що тут величезна кількість людей і вони дуже різні.

- У вас є діти?

- Так, двоє. Син, він уже дорослий 10 років. Та донька народилася, їй 4 місяці.

- Ваш син знав де перебуває батько? Як він ставився до вашої служби?

- Зараз пишається, а тоді дуже сильно переживав. Дружина говорила, що він всі новини дивився, все там переживав, де там, що там, як там. Якщо там чув "втрати", звичайно, дзвонив, дізнавався.

"Перший бій взагалі страшно не було, тому що ти не знав куди йдеш"

Учасник боїв під Пісками: Нас штурмували танки з прапорами СРСР - фото 5

Артуру з позивним "Гімлі", 28 років. Він демобілізований боєць полку "Азов". До війни працював у приватних охоронних фірмах. На війну пішов, бо просто не зміг лишитися осторонь, футбольний фанат, разом із друзями подався у добровольці. А після нетривалого курсу навчання – на передову.

- Чому ви вирішили піти на війну, і чому саме "Азов"?

- Зрозумів, що потрібно комусь це робити і довго вибирав між добровольчим батальйоном, у який піти, і вибір впав на Азов", тому що до того були вже хлопці мої деякі там.

- Де саме ви проходили службу в зоні АТО?

- Перша база Урзув під Маріуполем, потім через рік в Юріївці - Сектор М, Маріуполь. Я був піхотинцем, стрільцем, потім став командиром взводу.

- Не страшно було воювати?

- Перший бій взагалі страшно не було, тому що ти не знав, куди йдеш, ну стріляє, ну прилітає. Тоді не було страху. Потім трохи замислювалися про безпеку, росли, тренувалися. Не страшно, але воно залишається у тебе на довго, в душі, в серці, особливо загибель хлопців, близьких. Особисто з нашого взводу троє хлопців. Один близький друг.

- Ви брали участь у "Широкінскькій операції", з ким вам довелося воювати?

- Там були всі, тобто у них відбувалися заміни, могли зайти ці перелякані, бухати козачки, могли зайти "сєпари", могли зайти хлопці з регулярної армії, але там по дії, зі стрільби видно було, що хлопці вміють і знають, що роблять.

Учасник боїв під Пісками: Нас штурмували танки з прапорами СРСР - фото 6

- Зараз є бажання повернутися на передову?

- Ламає те, що всі сумують, всі хочуть на передову. Воїни. Є солдати, є воїни. Солдати служать, а воїни воюють. Я воїн, я сумую за цим. З одного боку, там простіше там є твої друзі, є вороги. Ніяких третіх сторін.

Більше про події у Харкові та області читайте на Depo.Харків

Loading...
Loading...