"Поруч з нами живуть дивовижні птахи": Як створюють вуличні шедеври Харкова

Як намалювати найбільший у світі портрет Шевченка, де шукати першого салтівського птаха та як харківський художник малює мурали по всьому світу

Їхні роботи вже давно стали візитівками Харкова. Портрети Гагаріна, Шевченка, птахи на стінах харківських багатоповерхівок та відоме "Я люблю Харків" – це лише маленька частинка вуличних шедеврів від творчої групи "Kailas-V".

Про секрети творчої кухні художників та історії створення найвідоміших харківських муралів ми дізналися в технічного директора "Kailas-V" Андрія Пальваля.

Як виникла "Kailas-V"?

Насправді в творчій групі декілька людей. Є люди, які з самого початку, – засновники. Є ті, хто пізніше приєднався. Засновники - це Яна (Яна Вовк, - Ред.), Роман (Роман Партола, - Ред.) та я. Ми давно були знайомі. До цього займалися різними проектами. Необхідність створити творчу групу виникла сама собою. У 2012 році.

Що означає ваша назва?

Це як "Стороннім В" у відомій англійській казці. Всі питають, що означає "Стороннім В" й усім важко відповісти, навіть хазяїну напису. Насправді сенс є. Є відома така сакральна гора Кайлас, яка не підкорена людиною. Ось така недосяжна вершина, до якої можна йти все життя. Це як у Висоцького: під час шляху трапляються чудові речі. В нашому випадку трапляється малювання в різних форматах.

Як розподіляєте ролі в команді?

Малюнки усі разом придумуємо. Це колективний процес. Є різні проекти. Є авторські роботи мої та моїх колег. Я, наприклад, можу придумати ідею для малюнку, Яна може організувати робочий процес.

Щодо вас особисто. Давно ви малюєте? Де навчалися?

В мене біологічна освіта. Я закінчив біологічний факультет університету ім. Каразіна. За спеціальністю я вчитель біології та хімії. Мені видали диплом, я зрозумів, що треба йти в університет викладати, а мені, чесно кажучи, цього не дуже й хотілося. Я малював усе своє свідоме життя. З часом усе інше відклалося на другий план, і в мене просто не стало часу для того, щоб не малювати.

Коли з'явився перший малюнок?

Перший малюнок з'явився ще в "нульових" у мене на подвір'ї. Тоді усі малювали графіті і я також. Це було зображення дракону.

Як поставилися ваші сусіди?

Ніяк. Їм було усе одно. Людям часто не до малювання, треба поїсти, попити, квартпала, проблеми. На мене так дивилися: ну, гаразд, це пройде, ВНЗ, далі треба робити, нехай порозважається.

Розкажіть про ваш проект "Птахи". Чому ці малюнки з'явилися саме на ХТЗ?

Не лише на ХТЗ. Ми зараз вже малюємо птаха на Салтівці. Тобто у нас з'явився перший "салтівський" птах. Чому птахи? Бо, по-перше, мені їх дуже подобається малювати. Я добре розумію, як має виглядати той чи інший птах. Якщо збільшити птахів, які живуть поруч із нами, то ми побачимо, що вони дуже прекрасні. Бо ми звикли захоплюватися заморськими птахами, а насправді поруч із нами живуть дивовижні птахи. А я добре знаю різновиди птахів та який вони мають вигляд. Я став орнітологом, бо мені подобалося малювати птахів, а тепер я малюю птахів, бо я орнітолог за освітою.

Скільки птахів вже "оселилися" на багатоповерхівках Харкова?

Ось зараз восьмого селимо, але, окрім цього, багато птахів живуть на малих архітектурних формах.

В яких країнах ви працювали?

Естонія, Болгарія, Польща, Росія, Пакистан. Зараз усі й не згадаю.

А що малювали в Пакистані?

Я п'ять малюнків там зробив минулого року. Малював там птахів. Я намалював чотирьох птахів і портрет Реріха. Один з птахів - національний символ Пакистану – чакур, або гірська куріпка, або кєклик. А інші зображення – це мунія та індійський лелека. Пакистан – місце дуже специфічне у сприйнятті людей. Багато хто побоюється туди їхали, бо думає, що там жахливо. Це не так, там усе дуже адекватно. 4G в країні є.

Скільки в середньому треба часу на один мурал?

Ми беремо з запасом місяць, але, як правило, малюється швидше. Кожного птаха ми малювали по 2-3 тижні. За минуле літо ми намалювали сім птахів, останньогоу вересні доробляли.

Не менш відома ваша робота – портрет Шевченка. Чому вирішили малювати саме його?

З цим малюнком пов'язана дуже цікава історія. Ми планували це малювати в Києві перед самим Майданом, вже все було готове, і коли ми вже мали малювати, на Майдані почали гинути люди. Ми зрозуміли, що не зможемо малювати це. А наступного року ми зробили портрет у Харкові. Це найбільший портрет у Харкові. Він був на злобу дня – щоб ще раз підкреслити, що Харків – це українське місто, і Тарас Григорович до нього має таке ж відношення, як і до Санкт-Петербургу, чи Вільна, чи Києва. Він вийшов, наче картинка в хрестоматії.

Скільки часу ви малювали портрет Шевченка?

Два тижні. В нас вже був досвід великих малюнків, ми раніше малювали портрет Гагаріна, тому впоралися за два тижні. Малювали втрьох. Крім того, ми намалювали два портрети в Києві. Це портрети Грушевського та Скоропадського. Для мене ці історичні постаті дуже важливі. Радий, що ми змогли їх намалювати в центрі Києва. До речі, один із них намальований на відділенні поліції.

Чи траплялися з вам під час малювання курйозні випадки?

Так, часто. Колись на Маршала Жукова на автостоянці ми малювали різні моделі автомобілів. Малювали на заборі і частково зачепили своїми малюнками стіну будинку. І ось ми малюємо, а тут вибігає чоловік і кричить: "Що ж ви, іроди, робите! Це мій відділок поліції!". Виявляється там був опорний пункт поліції, тоді ще міліції. Він нас завів туди, у нього там іконостас стоїть, кітель висить, портрет президента Януковича в рушнику. Це нагадало якийсь дім молитви. Він почав складати протокол, дзвонити. Потім з'ясувалося, що таки можна малювати, і нас відпустили.

Весь час щось трапляється. Останній випадок був дуже смішний. Я поліз на дах будинку малювати, вийшов мешканець, а в нього АКМ власний є. Довго розбиралися.

Як взагалі люди сприймають вуличних художників?

В основному позитивно. У Харкові люди дуже позитивно реагують. А от досвід Оренбургу показав, що там люди дуже злі. Вперше в житті я побачив дуже негативну реакцію у глибинці Росії, де остання фраза була взагалі фантастична: "Добре, малюйте, аби не хохли". Це військовий пенсіонер був, надивився телевізора й потім довго сварився. А я просто птахів малював. У Харкові я з таким не зіштовхувався. Були дивні люди, але негативних реакцій не було.

Як ви шукаєте місця для вуличних малюнків? Чи потрібно вам щоразу отримувати спеціальний дозвіл?

В публічному просторі неможливо малювати, не привертаючи увагу. Якщо малювати на будинках, обов'язково потрібно погодити і з мешканцями, і з адміністрацією. Малювати нелегально можна, але багато ти не зробиш, та й є ризик, що малюнки просто зафарбують потім.

Як фінансуються ваші малюнки?

Сказати навіть приблизну вартість неможливо. Кожен малюнок розраховується окремо. Щодо соціальних проектів, як птахи, у нас є соціально-відповідальний бізнес у місті. Саме вони й фінансують такі проекти. В основному це спецтехніка та фарби. Є частина робіт, які ми малюємо за власний рахунок.

Чи не доводилося вам зіштовхуватися із випадками вандалізму щодо малюнків?

У нас є лояльність і з боку інших вуличних художників. Ми ж також починали з вуличних графіті, багатьох знаємо, тому не зіштовхувалися із випадками вандалізму. Замалювати можуть хіба що комерційну рекламу, яка вже неактуальна. Некомерційні проекти всі живі. Вони зроблені в такому просторі й в таких умовах, де немає потреби їх замальовувати. У нас фактично на базі наших робіт сформований стріт-арт маршрут містом.

Чи існує місто–приклад для вас?

Є багато таких міст. Важко сказати. Є міста, в яких дуже відомі стріт-арт маршрути, є міста, де проводять божевільні фестивалі на базі стріт-арт майданчиків. Наприклад, в Маямі. Той же Гамбург є "меккою" графіті. Та ж Барселона є містом, де дуже добре розвинена урбаністика. Якогось конкретного міста прикладу немає. Ми спостерігаємо за окремими арт-проектами. Бо нам потрібно враховувати специфіку людей, які тут мешкають. Адже те, що створюють у інших містах навряд чи сприймуть адекватно деякі наші мешканці, ми це враховуємо. Тут дуже важливо ще враховувати лояльне ставлення влади до стріт-арту.

У Харкові це ставлення можна назвати лояльним?

Так, у нас тут позитивно ставляться до вуличних малюнків. Підтримка влади є. Ми не відчуваємо серйозної цензури. Коли влада чинить спротив – це яскравий приклад Москви. Там дуже активно все це розвивалося до 2013 року, був чудовий фестиваль "Атмосфера", а потім втрутилася влада і це все перетворилася на конкурс політкоректних малюнків на тему Криму, хокею, демонстрації військової сили і на цьому стріт-арт закінчився.

Ваш проект "Я люблю Харків" сприймають, як новий логотип міста. Як виникла ідея цього проекту?

Є відомі написи "Я люблю Нью-Йорк", "Я люблю Париж", "Я люблю Токіо". Ми вирішили, що любити Харків нічим не гірше, ніж любити Нью-Йорк. Ми зрозуміли, що в Харкові немає такого логотипу, який міг би привертати увагу. Томи ми вирішили створити туристичний бренд, який будуть друкувати на футболках, який будуть впізнавати. Придумували усі разом. Хтось писав каліграфію, хтось придумав внести елементи скоропису XIV століття. Ось так і вийшло. Це була перша ластівка, потім такі написи почали з'являтися в інших українських містах. Я навіть не можу порахувати скільки тепер таких написів по Харкову, я сам на минулому тижні три таких намалював і ще малюватиму.

Що треба для створення муралу?

Фарби, люди, підйомна техніка. І руки щоб в людей були. Кадри вирішують все.

Ви малюєте аерозольними фарбами?

По-різному, все залежить від поверхні. Іноді малюємо аерозольними фарбами, іноді спочатку декілька раз ґрунтуємо. Проект птахи, наприклад, повністю намальований пензлями. Це з одного боку не так зручно, як аерозолі, але є свої плюси – легше докупити фарби і можна змішувати кольори й отримати нові відтинки. Та й малюнки пластичніші виходять. Це зараз світовий тренд. Люди повертаються до малювання пензлями.

Чого ще варто чекати харків'янам?

Ми не говоримо про свої проекти заздалегідь. Вони надто часто змінюються. Точно чекайте птаха на проспекті Тракторобудівників. А далі буде видно.

Більше про події у Харкові та області читайте на Depo.Харків