Де Микита Кожум'яка боров Змія, а Ілля Репін брав натхнення

Харківська область сприймається насамперед як аграрно-промисловий край. Depo.Мандрівник вирішив зламати стереотипи та прогулятися найцікавішими містам, містечкам та місцинам Харківщини.

Найзручніше дістатися від одного пункту до іншого автомобілем, але для тих, в кого власного транспорту нема, знайдуться варіанти із транспортом громадським: електрички, маршрутки та автобуси.

Наша подорож відомими та невідомими місцями Харківщини почнеться з одного з найстаріших міст області – Ізюма. Перша згадка про поселення датується 1571 роком. Це маленьке містечко відоме, перш за все, горою Кременець та Ізюмським шляхом – тим самим, по якому татари свої набіги на українські землі здійснювали. До наших часів збереглася лише маленька частина дороги, яка буквально вирубана у крейдяному масиві. Білі гори-велетні ховають проїжджаючі автомобілі серед своїх схилів. І якщо раніше цим шляхом проїжджали татарські війська та козацькі полки, зараз Ізюмський шлях стратегічно не менш важливий, адже це – одна з доріг на Донбас.

Прогулявшись крейдяними схилами, піднімаємося на найвищу точку Харківщини – гору Кременець. Звідси відкривається чудовий краєвид не лише на саме місто, але й на Ізюмський закрут. Ближче до вершини гори розташувалися так звані "кам'яні баби" – половецькі ідоли, зібрані з усієї Ізюмщини і датовані XII століттям. Серед місцевого населення навіть існує легенда, що степові племена, які мешкали в цій частині сучасної України, вклонялися богу-сонцю, але одного разу прогнівали його, і бог перетворив їх на каміння. Варто зазначити, що гора зберегла і згадки про Другу світову війну – на самій вершині розташований меморіал.

Спустившись з гори, йдемо гуляти містом. І хоча Ізюм важко назвати "туристичною Меккою" Харківщини, але вулички цього маленького промислового містечка досить затишні, а крім них в Ізюмі знайдеться ще й три стародавні храми: Свято-Преображенський собор, Хрестовоздвиженська церква та Вознесенський Собор.

Ті, хто надумає їхати сюди влітку, можуть потрапити на цікаву і смачну подію – фестиваль полуниці, адже Ізюм, попри його "виноградну" назву, вважається "полуничною столицею" регіону. Тож другої суботи червня центральна площа Ізюма перетворюється на справжній полуничний рай. Місцеві жителі переконують: у них найсмачніша та найбільша полуниця у світі.

Любителям активного відпочинку Ізюмщина подарувала ландшафтний парк "Ізюмська Лука". Тут річка Сіверський Донець робить велику петлю від села Левківка до Ізюма. Піші туристи та байдарочники часто приїжджають сюди, щоб помилуватися краєвидами парку та відпочити на берегах найбильшої річки Харківщини.

Далі вирушимо до Зміївщини – краю лісів та мальовничих пейзажів. Тут Depo.Мандрівник вирішив трохи змінити тактику прогулянок і зробити акцент на відпочинку на природі. Тож першим, куди ми відправимося, приїхавши до Зміївщини, буде Національний природний парк "Гомільшанські ліси".

Хоча заповідною територією парк став відносно недавно, у 2010 році, ще за часів у XVIII столітті тут була "Заповідна корабельна роща", яку пов'язують з іменем московського царя Петра І. А на початку ХХ століття на території сучасного парку свої дослідження почали проводити вчені Харківського університету.

Сам парк розташований у долині річок Сіверський Донець і Гомольша. У цій тихій місцині час наче завмирає, втрачає свою значимість. І хоча зараз на території "Гомільшанскіх лісів" з'явилося чимало готелів, кемпінгів та баз відпочинку, для любителів загубитися серед тиші природи також залишилися затишні куточки.

Після прогулянки немалою територією парку, переведемо подих та зробимо останній ривок на Козачу гору. Це місце здавна було одним з найулюбленіших не лише у туристів, але й у художників, адже чарівна природа та краєвиди Козачої гори нікого не лишають байдужими. Скажімо, ще у 1890 році відомий український художник Сергій Васильківський написав картину з аналогічною назвою.

У цій місцині, а саме у селі Коропове, у 1648 році був побудований козацький монастир, де проживали останні роки запорожці. У 1788 році він був зруйнований російським військом через непідкорення "царським указам".

Серед місцевого населення існує легенда, що саме на Козачій горі відбувся бій Микити Кожем'яки зі Змієм. Сам же Змій жив або тут, або на сусідній горі, що на під'їзді до Коробового хутора з боку Зміїва перед мостом через Сіверський Донець, яка так і зветься – Зміїва гора. Туди на пожертву Змієві приводили дівчат, яких чудовисько погане відносило в Тьмутаракань. Чи прям на місці їло, зараз вже не розберешся. Але зазначимо, що легенда ця, ймовірно, з'явилася внаслідок численних татарських набігів на Зміїв і сусідні населені пункти в XVII столітті.

Далі ми покинемо межі Зміївщини та поїдемо на Батьківщину Іллі Рєпіна – до Чугуєва. Це місто розташоване за 25 км від Харкова. Воно було засноване у 1638 році як військове поселення. Це єдине місто в Україні, де збереглися планування та регулярна забудова центру військових поселень.

Проте найбільше місто славне тим, що тут народився відомий український художник. Саме з садиби, де він, вже дорослий, жив під час відвідин рідного міста, і почнеться "експедиція" Чугуєвом.

Маленький будиночок, де з жовтня 1876 по вересень 1877 року жив Ілля Рєпін з сім'єю, розташований на вулиці Рози Люксембург. Зараз тут облаштований музей з кількома експозиціями. Унікальними є представлені в музеї чотири оригінали ікон, які належать пензлю майстра, але це не єдині роботи майстра, які можна побачити у музеї. Написах їх Рєпін у віці 14-18 років.

Після музею вирушаємо у центр міста, щоб на власні очі побачити ансамбль з 30 будиночків військової забудови. Вони настільки схожі між собою, що в них можна заплутатися.

Тут, на центральній площі, стоїть Свято-Покровський храм, побудований у першій половині ХІХ століття. Споруда виконана у стилі російського класицизму, як і інші споруди в центрі міста, побудовані під керівництвом архітекторів військових поселень. У радянські часи будівля позбулася бані, дзвіниці і всього внутрішнього оздоблення. На початку 1990-х у підвалі собору навіть відкрили нічний клуб, в самому ж храмі розміщувалася картинна галерея. Проте у 2009 році церкву повернули вірянам, і наразі в будівлі проводиться реставрація.

Наступна зупинка – точніше, зупинками – стануть старовинні садиби Харківської області. Проїхати до них ми вирішили автомобілем і перше, куди ми потрапили, – садиба родини Шидловських у селі Старий Мерчик.

Ця садиба належала родині харківського статського радника Григорія Шидловського. І хоча, начитавшись туристичних довідників, ми розраховували побачити прекрасний садово-парковий комплекс та старовинні архітектурні ансамблі, насправді перше, що ми відчули, приїхавши у село – занепад. Усі будівлі комплексу, м'яко кажучи, перебувають не в найкращому стані. Але їх все одно варто побачити. Хоча б тому, що садиба у Старому Мерчику вважається одним із найстаріших садибно-паркових комплексів Слобідської України..

Наступна садиба – мабуть, найвідоміша на Харківщині – палац Кьоніга у селі Шарівка. Чудовий палац і унікальна природа навколо стала улюбленим місцем не лише для любителів "подорожей одного дня", але й для молодят, адже архітектурний ансамбль палацу, навіть не зважаючи на його сучасний стан, є чудовим "фоном" для весільних фотосесій. Для мисливців за історичною спадщиною нині є можливість прогулятися деякими кімнатами разом з екскурсією. Вартість квитка складає 25 грн.

Дізнавшись про історичну спадщину "цукрового" палацу Кьоніга, ми вирушимо до села Володимирівка. Саме тут розтушована "Перлина Слобідської України" – садиба "Наталіївка".

Садиба побудована з ініціативи цукрового магната Івана Харитоненка в 1884 році. За легендою, вона отримала назву на честь улюбленої доньки Павла Харитоненка – Наталі. Весь комплекс складається із житлового будинку, парадних воріт, господарських будинків, водонапірної вежі, стайні, Спаської церкви та парку.

На жаль, панський будинок до наших днів не зберігся, бо був зруйнований під час Другої світової війни, а згодом розтягнутий на будматеріали.

Садиба розташована на території Наталіївського парку. Відвідини парку безкоштовні

Таким чином, почавши мандрівку серед схилів Ізюмського шляху, піднявшись на Козачу гору, подивившись роботи Іллі Рєпіна та проїхавшись старовинними садибами Харківщини, Depo.Мандрівник дістанеться останньої точки нашої подорожі – Перекопського валу, від якого вже починається дорога на Полтавщину. І це лише маленька частина цікавинок, які можна знайти у Слобожанській землі.