Текст: Олександра Новосел

Чому байдарочників та туристів тягне до Ізюмського закруту

Відправною точкою подорожі Depo.Мандрівник стало місто із солодкою назвою та стародавньою історією – Ізюм
Доїхати до Ізюма можна електричками, які відправляються зі станції "Харків-Левада" або автобусом від автостанції №6. Середня вартість автобусного квитка складає 80 грн. Електричка обійдеться дешевше – приблизно 30 грн.

Наша подорож починається з Ізюмського шляху – того самого, де бешкетував кримський хан: якщо пригадати фільм "Іван Васильович змінює професію", то там головний герой пише царський указ: "Прогнати кримського хана з Ізюмського шляху!". Це відгалуження Муравського шляху – одного і найважливіших стратегічних напрямів XVI-XVII століть, який пролягав з Південної України на північ до кордону з Московією. Саме цим шляхом у давнину татари здійснювали набіги на українські землі.
До сьогодні збереглася невелика частина дороги, яка буквально вирубана у крейдяному масиві. У туманні пори року здається, що дорога щезає серед білих схилів. Проїжджаючи, автомобілісти нерідко зупиняються, щоб сфотографуватися поруч з білими горами-велетнями. І якщо раніше цим шляхом проходили татарські клани та козацькі полки, зараз Ізюмський шлях стратегічно не менш важливий, адже це – одна з доріг на Донбас. Звідси до так званої "сірої зони" близько 120 км.
Ізюм – одне з найстаріших міст на Харківщині. Перші поселення на території сучасного міста з'явилися ще у глибоку давнину. Тут проживали хазари, скіфи, сармати, готи, гуни, алани, печеніги, половці. До наших днів збереглися свідчення їхнього перебування – кургани та половецькі "кам'яні баби".

Перша письмова згадка про місто датується 1571 роком. Однак офіційною датою заснування Ізюма вважається 1681 рік – саме тоді на території сучасного міста облаштувалася група переселенців під керівництвом козацького полковника Григорія Донця-Захаржевського.
Щодо офіційного походження назви міста, історики і зараз не мають однозначної думки. Деякі з них вважають, що назва і міста, і шляху походить від крихітної річки Ізюмець, притоки Сіверського Дінця. Адже саме на берегах цієї нічим не примітної річки з'явилися перші поселення за назвою схожі із сучасним містом: Ізюмська сторожка, Ізюмський козачий окоп.
Інші спеціалісти стверджують, що своєю назвою місто завдячує татарському слову "Гузун", тобто "переправа". Історичні джерела підтверджують існування переправи в районі гори Кременець і саме цей брід використовували татари для набігів на околиці сусідніх земель.
Найвища точка Харківщини
Гуляючи Ізюмом, варто піднятися на найвищу точку Харківської області – гору Кременець. З цієї висоти відкривається вражаючий краєвид не лише на місто, але й на закрут Сіверського Дінця та гребні Ізюмського шляху. Сама ж гора, заввишки 218 м і завдовжки по гребеню близько 4 км, є геологічною пам'яткою природи.
Ближче до вершини гори стовбичать так звані "кам'яні баби", хоча більшість скульптур, все-таки, чоловічої статі. Ці скульптури половецьких баб, зібрані з усієї території Ізюмщини, датовані XII століттям. Минають сторіччя, а вони стоянь непорушно, наче час дійсно не має на них жодного впливу. Серед місцевого населення навіть існує легенда, що степові племена, які мешкали в цій частині сучасної України, вклонялися богу-сонцю, але одного разу прогнівали його і бог перетворив їх на каміння.
Тут, на горі, розташовувалися і перші поселення, про що свідчать залишки укріплень побудованої у 1681 році фортеці.

Збереглися на Кременці й згадки Другої світової війни – на самій вершині розташований меморіал. Дорогою до нього на одному з майданчиків стоїть військова техніка.
Спустившись з гори, вирушаємо до центру міста. Хоча сам Ізюм мало нагадує "знахідку" для туриста, в цьому невеликому промисловому містечку можна знайти декілька цікавинок.

У другій половині XIX – початку ХХ сторіччя Ізюм був одним з найважливіших ринків із продажу худоби, вовни та зерна. У 1910 році тут відкрили залізницю, яка сполучила Харківщину з Донбасом. У повоєнні роки місто стає одним із центрів приладобудування.
Гуляючи вуличками Ізюма, варто звернути увагу на три храми міста. Після спуску з гори Кременець першою такою спорудою буде Свято-Преображенський собор на вулиці Старопоштовій, 12. Це одна з найстаріших кам'яних будівель Слобожанщини: храм зведений наприкінці XVII століття коштами полковників Донця-Захаржевського та Шидловськго. Собор виконаний у стилі козацького бароко. За радянської влади старовинна споруда зазнала значних руйнувань, але потім була відновна майже у первісному вигляді.
Далі переходимо на вулицю Соборну та натрапляємо на ще одну пам'ятку архітектури – Хрестовоздвиженську церкву, побудовану в 1821 році. Відома вона тим, що настінний розпис всередині церкви виконаний художниками школи Віктора Васнєцова, який особисто розписував Володимирський собор у Києві.
Існує навіть припущення, що зображення архангела Гавриїла в ізюмській церкві виконав сам Васнєцов, але це лише припущення. Поблизу церкви можна знайти пішохідний міст через річку Сіверський Донець.
Намилувавшись краєвидами річки, радимо пройтися, а ще краще проїхатися до ще одної цікавинки міста – Вознесенського собору, який розташований по вулиці Московській, 30.

На Харківщині ця культова споруда відома насамперед розташованою поруч криницею із цілющою водою. Кириченкова криниця – це джерело, температура води в якому в усі пори року не перевищує 10 градусів. За легендою жив тут колись козак на прізвище Кириченко, котрий служив у Ізюмському полку. В нього народилася сліпа донька, і зневірений батько молитовно звернувся по допомогу до Богородиці, яка вказала йому, де викопати криницю. Вода з цього джерела і вилікувала доньку козака Кириченка.
Чи правдива історія про цілющі властивості води, невідомо, але черги біля криниці не зменшуються впродовж року. Люди приїздять сюди навіть з інших регіонів.
Шалені краєвиди для активного відпочинку
Місто Ізюм та його околиці є привабливими не лише для "мисливців" за історичними цінностями, але й для любителів активного відпочинку. А все завдяки"Ізюмській Луці" – ландшафтному парку площею понад 5 тисяч гектарів.
Тут річка Сіверський Донець робить велику петлю від села Левківка до Ізюма. І якщо автошляхом відстань складає лише 18 км, то по закруті річки відстань складає 80 км. Дослідники припускають, що раніше ця територія була під водою – у старих атласах на місці закруту зображене озеро. Любителі піших походів, велотуризму та сплаву на байдарках нерідко обирають Луку активного для відпочинку, адже краєвиди тут і справді вражаючі.

Чудові краєвиди Сіверського Дінця та гори Кременець, а також затишні вулички Ізюму варті того, щоб їх побачити. А ми тим часом беремо курс на ще один мальовничий край Харківщини – Зміївщину.
В матеріалі використані світлини з відкритих джерел.